Державне регулювання економіки – Гриньова В. М. – 11.4. Фінансова основа державної підтримки підприємництва
Фінансові важелі держави мають бути спрямовані не тільки на безпосереднє збільшення фінансових можливостей суб’єктів підприємництва, а й на стимулювання останніх з урахуванням загальнонаціональних цілей та пріоритетів економічного зростання. За економічним призначенням фінансові важелі, що використовуються в межах державної підприємницької політики, можна об’єднати у дві групи: перша – заходи податкового регулювання та сприяння самоінвестуванню підприємництва; друга – фінансово-інвестиційні методи державного впливу на розвиток малого та середнього бізнесу. Політика щодо оподаткування підприємництва повинна бути такою, щоб підприємцям вистачало власних фінансових ресурсів або недержавних капіталів (використання різноманітних форм взаємофінансування, партнерська допомога підприємців, залучення приватних інвесторів тощо).
Частка самофінансування підприємництва в загальних інвестиціях у розвинутих ринкових країнах уже кілька десятків років коливається в межах 55-85 %. Такі обсяги самофінансування бізнесу стали можливими лише завдяки виваженій державній податковій політиці. Для побудови системи оподаткування в Україні, адекватної вимогам розвитку підприємництва, держава має відшукати форми поєднання стимуляційного впливу на загальний стан підприємництва із надійними та достатніми джерелами формування коштів державного бюджету. Для цього державі доцільно: установити критерії для граничної межі оподаткування; скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету; установити податкові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості. Така система оподаткування може орієнтувати підприємця на діяльність у пріоритетних для держави видах діяльності, а в майбутньому забезпечувати зростання податкових надходжень до державного бюджету.
Зазначимо, що існує гранична межа рівня оподаткування для кожних конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо визначено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців на рівні 34 %, у Великій Британії – 35, Японії та Франції – 42, Швеції – 52, Німеччині – 53 %. В Україні узагальнений показник податкової ставки становить майже 85 %, що дестимулює виробничу підприємницьку діяльність, спричиняє зростання цін і масову несплату податків, розвиток тіньової економіки. У деяких розвинених країнах, таких як Японія, Німеччина, Франція, сформувались системи оподаткування, спеціально спрямовані на підтримку малого та середнього підприємництва. У цих країнах фінансова підтримка здійснюється встановленням для таких підприємств знижених ставок оподаткування, а також наданням податкових пільг, що дає змогу підприємцям резервувати частину одержаних ними прибутків та спрямувати її на інвестування у власне виробництво. Однак такі особливі фінансові та податкові пільги надаються не всім підприємствам малого або середнього бізнесу, а лише обраним за певними критеріями підприємствам, які працюють у сферах, що впливають на стабілізацію життєвого рівня та добробуту населення країни, тобто мають соціальне спрямування.
Діюча система оподаткування та податкова політика в Україні визначалася досі тільки загальнодержавною потребою розв’язування тих чи інших проблем кризового політико-економічного та соціального характеру та не відповідає загальноприйнятим принципам впливу податкової системи на розвиток пріоритетних галузей національного господарства. Зрозуміло, що в кожній країні реформування податкової системи відбувається по-різному, тим більше, що ніде в світі не існує ідеальної системи. Кожна держава шукає свій шлях, зумовлений економічними, історичними та національними особливостями. Податкова реформа, що проводиться нині в Україні, передбачає вдосконалення чинного законодавства щодо таких принципових питань:
– розширення бази оподаткування за рахунок застосування презумптивного оподаткування, тобто введення оподаткування діяльності, пов’язаної з готівковим обігом, та залучення відтак до оподаткування неофіційного тіньового сектору економіки; обмеження до мінімуму переліку податкових пільг, залишивши такі лише як виняток для затверджених пріоритетів структурної перебудови та щодо обмеженого кола товарів (робіт, послуг) особливого соціального значення. Це забезпечить додаткові надходження до бюджету та розширення пере-платників податків;
– забезпечення стабільних надходжень до бюджетів різних рівнів;
– досягнення суттєвого пом’якшення податкового клімату постійним зменшенням податкового тиску на вітчизняні підприємства-товаровиробники;
– стимулювання зростання випуску продукції вітчизняними підприємствами;
– створення повної та дієздатної правової бази оподаткування через дію Податкового кодексу України на основі удосконалення чинного податкового законодавства;
– спрощення податкового законодавства та узгодження його норм з іншими законодавчими актами;
– посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження платежів усіх рівнів.
До непрямих форм податкового сприяння підприємству належать:
– знижки податкових ставок або повне звільнення від сплати податків для підприємств, діяльність яких відповідає цілям державного регулювання;
– знижки податкових ставок на прибуток, який спрямований на капіталовкладення, наукові дослідження та впровадження їх у виробництво, створення нових робочих місць, охорону навколишнього середовища та ін.;
– знижки податкових ставок на прибуток, що спрямовується на підготовку кадрів для підприємницької сфери;
– податкові пільги іншого характеру.
Податкове регулювання підприємництва за сучасних умов полягає не тільки в тому, щоб максимально звільнити прибутки підприємств та доходи підприємців від податків і створити стимули для їх господарювання відповідно до поточних цілей державного регулювання, а й щоб установити чітку залежність між розмірами податкових пільг, що надаються суб’єкту підприємництва, та його конкретними господарськими діями.
Зміцнення фінансової бази державної підтримки підприємництва може здійснюватися за рахунок таких головних джерел:
– цільових коштів із бюджетів відповідного рівня (не менше 5 % дохідної частини відповідного бюджету);
– фінансової діяльності регіональних фондів підтримки підприємництва, зокрема малого (доходи від надання кредитів, а також доходи від випуску та розміщення цінних паперів, у тому числі регіональних позик);
– пайової участі державних органів фінансової підтримки підприємництва у фінансуванні регіональних програм та інвестиційних проектів;
– іноземної допомоги, яка може здійснюватися у різних формах.
Основними методами державної фінансово-інвестиційної підтримки прямого впливу на розвиток підприємництва є:
– застосування дотацій, субсидій, субвенцій;
– державні й місцеві замовлення;
– надання позик і гарантій державними та регіональними органами;
– сприяння розвитку фінансово-промислових груп;
– фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів.
Фінансова підтримка підприємництва в Україні з боку держави здійснюється здебільшого через такі фонди: Український фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, Фонд підтримки фермерських (сільських) господарств та ін. Фінансова підтримка в різних її формах має надаватися на засаді селективної структурної і фінансової політики. Перевагу матимуть суб’єкти господарювання, які працюють у пріоритетних напрямах економіки, зайняті випуском експортної або імпортозамінної продукції; агропромислові утворення нового типу; інноваційні підприємства та підприємства, які створюють нові робочі місця. Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим порівняно з приватними кредитами для підприємницьких структур і за величиною відсоткової ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх здійснення.
У світовій практиці державного кредитування підприємництва використовуються такі основні форми позик:
– позики, що повертаються у разі успіху і надаються як допомога на впровадження інновацій;
– пільгові позики, коли держава як активний посередник між підприємством та фінансовою установою бере на себе значну частину виплати відсотків, полегшуючи цим для підприємств умови отримання банківських кредитів;
– позики, що видаються на створення підприємства або на започаткування бізнесу, фізичним та юридичним особам, котрі вперше розпочинають підприємницьку діяльність;
– позики цільового спрямування на виконання підприємницьких проектів;
– позики на закупівлю необхідного обладнання та устаткування;
– позики лізингового характеру тощо.
Поряд із державним кредитуванням підприємництва існує ще одна форма його підтримки державою – надання гарантій. Деякі державні органи стають гарантами приватних фірм, тобто ручаються за них на певну суму коштів. На цю суму фірми й можуть отримати кредит у комерційних банках. Для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів та гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність, використати зарубіжний досвід. Відтак основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:
– надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;
– лібералізація процедур надання позик;
– стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансування підприємництва;
– запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти. Позики можуть видавати місцеві комерційні банки під гарантію існуючих і створюваних фондів підтримки бізнесу.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)