Державне регулювання економіки – Гриньова В. М. – Тема 13. Грошово-кредитне та валютне регулювання економіки
13.1. Грошово-кредитна політика держави та регулювання рівня інфляції
Основна мета грошово-кредитної політики – це створення умов для досягнення запланованого обсягу виробництва, що дає змогу забезпечити ефективну зайнятість і запобігти негативній інфляції, підтримувати визначений курс національної валюти до вільно конвертованої валюти (ВКВ) та інших валют, а також підтримувати позитивне сальдо платіжного балансу країни.
Термін “інфляція” вперше почав уживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес “розбухання паперово-грошового обігу”. У загальному значенні інфляція – це знецінення паперових грошей, виражене у переповненні сфери обігу незабезпеченою товарами грошовою масою. В іншому значенні, інфляція – це дисбаланс попиту та пропозиції, тому економісти виділяють два основних типи інфляції: інфляція попиту й інфляція пропозиції. Інфляція попиту характеризує порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку попиту, тобто грошові доходи населення та підприємств збільшуються швидше, ніж реальний обсяг товарів і послуг. У результаті в обігу з’являється маса грошей, незабезпечена товарами, що призводить до зростання цін. Така інфляція має класичний характер і характерна для багатьох розвинених країн з ринковою економікою.
Інфляція пропозиції означає зростання цін, зумовлене збільшенням витрат виробництва, яке може відбуватися внаслідок:
1) зниження обсягу виробництва;
2) зростання цін на сировину, матеріали й енергоресурси;
3) підвищення заробітної плати;
4) зміни курсу національної валюти та ставок податків.
У реальній економіці одночасно можуть спостерігатися й інфляція попиту, й інфляція пропозиції. Інфляція посилюється під час емісії паперових грошей, збільшення дефіциту держбюджету або зниження платоспроможності підприємств. Індекси інфляції подані у табл. 13.1.
Таблиця 13.1. Індекси інфляції в Україні, %
У теорії державного регулювання є такі типи інфляції: 1) відкрита, різновидами якої є:
– помірна – це інфляція, за якої темпи приросту цін не перевищують 10 % на рік. Спостерігається в країнах з розвиненою ринковою економікою та стимулює виробництво необхідних товарів (табл. 13.2);
Таблиця 13.2. Зростання цін у деяких країнах із розвиненою ринковою економікою, у % до попереднього року; дані 1994 р.
Країна | Зростання цін, % | |
1 | 2 | |
Японія | 0,7 | |
Швейцарія | 0,8 | |
Фінляндія | 1,1 | |
Франція | 1,7 | |
Данія | 2,0 | |
Люксембург | 2,2 | |
Швеція | 2,2 | |
Ірландія | 2,8 | |
Бельгія | 2,4 | |
Велика Британія | 2,5 | |
США | 2,6 | |
Нідерланди | 2,8 | |
Німеччина | 3,0 | |
Австрія | 3,0 | |
Італія | 3,9 | |
Іспанія | 4,7 | |
Португалія | 5,2 | |
Греція | 10,0 |
– галопуюча – темпи приросту цін коливаються від 10 до 200% на рік. У цих умовах всі контракти та договори “прив’язують” до зростання цін або іноземної валюти;
– гіперінфляція – характеризується явищем, коли темпи зростання цін випереджають темпи зростання кількості грошей в обігу. На зміну товарно-грошовому обігу приходить бартер. Різниця динаміки цін і зарплати має загрозливий характер навіть для добробуту найбільш забезпечених верств населення. Гіперінфляція – це рідкісне явище для країн з розвиненою ринковою економікою. У разі загрози гіперінфляції державні органи управління за допомогою регулювання кредитно-грошової системи та системи оподаткування повинні підтримувати рівень інфляції в допустимих межах;
2) прихована (пригнічена): Спостерігається за хронічного дефіциту товарів і послуг в умовах державного контролю над цінами та незадовільного попиту;
3) збалансована: помірне зростання цін одночасно поширюється на більшість товарів і послуг; – не збалансована: зростання цін на різні товари відбувається різними темпами;
4) очікувана – інформація, яку можна прогнозувати; – неочікувана – за раптового стрибка цін. При цьому темп інфляції можна визначити за формулою
Де Т – темп інфляції;
ІСЦп а – індекс споживчих цін поточного періоду;
ІСЦ6 л – індекс споживчих цін базового періоду.
Індекс споживчих цін показує зміну фіксованого набору товарів і послуг, який споживає населення та визначається за формулою
Де ІСЦ – індекс споживчих цін;
ЦСК – ціна споживчого кошика в поточному періоді;
ЦСКб – ціна споживчого кошика, що складається з аналогічного набору товарів і послуг, у базисному періоді.
Грошово-кредитна політика має бути спрямована на забезпечення внутрішньої стабільності цін та на підтримання монетарними методами процесів економічного зростання. Необхідно сприяти зростанню грошової маси в обігу, тому що це дає змогу утримувати інфляцію на відносно низькому рівні.
Головною метою грошово-кредитної та валютно-курсової політики є сприяння підтриманню високих темпів економічного зростання через забезпечення стабільності національної валюти, стабільності цін та підвищення ефективності функціонування банківської системи.
Основними цілями грошово-кредитної та валютно-курсової політики є:
– зростання кредитування реального сектору економіки;
– зростання депозитів населення та підприємств;
– підвищення рівня прибутковості банківських операцій, орієнтація на доходи від кредитування та обслуговування реального сектору економіки;
– посилення контролю за дотриманням комерційними банками регулятивних норм;
– погашення державою реструктуризованої заборгованості перед комерційними банками;
– сприяння впровадженню нових банківських технологій та послуг, створення спеціалізованих банківських установ (Український банк реконструкції та розвитку, Земельний (іпотечний) банк);
– підтримання стабільності валютного ринку;
– збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку за рахунок активної політики інтервенцій та ефективного використання кредитів міжнародних фінансових організацій;
– створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності реального сектору та для залучення іноземних інвестицій в українську економіку.
Для досягнення цих цілей необхідно реалізувати стратегічні завдання, які спрямовані на створення монетарного середовища, сприятливого для сталого соціально-економічного розвитку шляхом удосконалення правового регулювання банківської діяльності; посилення процесу приватизації банківських установ; забезпечення стабільності гривні, створення необхідних умов для виконання банками своєї основної функції – кредитування суб’єктів господарювання та громадян.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)