Теорія нотаріального процесу – Фурса С. Я. – 12.1.9. Посвідчення довіреностей
12.1.9.1. Матеріальна природа довіреностей
Виходячи із того, що нотаріальний процес є комплексною галуззю правової науки і основою вчинення будь-якого нотаріального провадження є матеріальне право, не є винятком і провадження щодо посвідчення довіреностей. Тому перед аналізом порядку посвідчення довіреностей слід зупинитися на нормах ЦК, які регламентують правову природу такого правочину, як довіреність, про що зазначають й інші автори28.
Згідно ст. 64 ЦК, довіреністю визнається письмове повноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Це положення ЦК має бути адекватно відображене у законодавстві про нотаріат.
Так, у статях 34, 40, 38, 58 Закону України “Про нотаріат” йдеться про те, що до повноважень нотаріусів та інших осіб, які уповноважені на вчинення нотаріальних дій, належить посвідчення довіреностей.
Проте законодавець не у всіх нормах цього Закону, коректно застосовує термінологію щодо довіреності та доручення як нотаріальних дій, про що авторами зазначалося, починаючи з 1999 року. Нині лише до ст. 40 Закону внесені відповідні зміни щодо посвідчення саме довіреностей певними посадовими особами. Що стосується ст. 58 Закону, то у ній досі має місце поняття “доручення” замість “довіреність”. Згідно п. п. 1.2 п. 1 гл. 4 Порядку нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної або юридичної особи, на ім’я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить вчинити представнику. Проте у ст. 58 Закону України “Про нотаріат” нічого не сказано, а для чого посвідчуються такі довіреності, йдеться лише про кількісний склад суб’єктів, на ім’я та від імені яких вчиняються такі довіреності.
Крім того, слід звернути увагу на те, що якщо представник уповноважується довіреністю на вчинення нотаріальної дії – правочину у нотаріальному порядку замість довірителя, то він має наділятися комплексом не лише матеріальних прав щодо вчинюваного правочину, наприклад посвідчення договору через представника, а й комплексом процесуальних прав як суб’єкта нотаріального процесу.
Довіреність від імені кількох осіб може бути посвідчена тільки у тому випадку, якщо дії, передбачені довіреністю, стосуються однорідних інтересів усіх осіб, які дають довіреність, а не кожного з них окремо.
Можна виділити такі довіреності:
– які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Так, ч. 1 ст. 245 ЦК передбачено, що форма довіреності повинна відповідати формі у якій, відповідно до закону, має вчинятися правочин. Наприклад, довіреність на посвідчення договору дарування нерухомого майна має обов’язково посвідчуватися у нотаріальній формі;
– які не підлягають нотаріальному посвідченню, але можуть посвідчуватися нотаріусом за бажанням заявника. Наприклад, довіреність на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, інших платежів, поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, у якій довіритель працює, навчається, житлово-експлуатаційною організацією, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання, або за бажанням заявника нотаріусом.
У тексті довіреності мають бути зазначені:
– місце і дата її складання (підписання);
– прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи (повне найменування юридичної особи) і місце проживання особи (місцезнаходження юридичної особи), яка видає довіреність, і особи, на чиє ім’я ця довіреність видається (юридична, фізична адреса, а також посада, якщо це необхідно);
– зміст довіреності (бути представником та дії, які необхідно здійснювати);
– межі повноважень;
– певні умови (з правом передовіри або без права передовіри, можуть зазначатися обставини, за якими особа має право здійснити пере довіру).
У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер).
Отрок, на який може бути видана довіреність, визначається, ст. 247 ЦК. Так, строк довіреності встановлюється у самій довіреності. Якщо строк довіреності не встановлено, то вона зберігає чинність до припинення її дії.
У довіреності має бути зазначена дата її посвідчення, якщо такої дати немає, то довіреність є нікчемною. Строк дії довіреності має зазначатися прописом.
12.1.9.2. Процесуальний порядок посвідчення довіреностей та його стадії
При вчиненні даної нотаріальної дії нотаріус має керуватися статтями 34,40,58 Закону України “Про нотаріат”. Загальними правилами вчинення нотаріальних дій, Основними правилами посвідчення правочинів, Спеціальними правилами посвідчення довіреностей (гл. 4 Порядку), Правилами ведення нотаріального діловодства, Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, а також нормами ЦК.
Провадження з посвідчення довіреності, за загальним правилом, належить до багатоетапних нотаріальних проваджень, які вчиняються у два або три етапи, залежно від того, чи має місце передоручення або скасування довіреності чи припинення довіреності у разі відмови представника від вчинення дій, передбачених довіреністю.
Але при визначенні таких етапів слід розглянути різні правові ситуації, які можуть мати місце у даному провадженні.
Перший етап, як правило, зводиться до посвідчення основної (первісної) довіреності.
Щодо другого етапу, то тут можливі два варіанти:
– перший варіант зводиться лише до скасування довіреності за ініціативи особи, яка її видала, та припинення дії довіреності у разі відмови представника від вчинення дій, що були нею визначені (п. З ч. 1 ст. 248 ЦК) та з інших підстав передбачених даною нормою;
– другий варіант зводиться до посвідчення довіреності у порядку передоручення та скасування передоручення.
Кожний етап складається з трьох стадій. Стадійність першого етапу посвідчення довіреності:
1. Відкриття нотаріального провадження пов’язане з усним зверненням особи за посвідченням довіреності.
2. Підготовка до вчинення нотаріального провадження зводиться до таких дій нотаріуса:
– перевірка належності даного питання до компетенції нотаріуса;
– встановлення особи заявника – фізичної особи і перевірка її право – та дієздатності, а також представника юридичної особи.
Особливості та порядок посвідчення довіреностей від імені малолітніх, неповнолітніх, недієздатних і обмежено дієздатних мають відповідати загальним положенням представництва їхніх інтересів у нотаріальному процесі та з дотриманням вимог п. 40 Інструкції.
Порядок посвідчення довіреності від імені юридичної особи базується на таких правилах:
– перевіряється правоздатність юридичної особи, тобто нотаріус знайомиться зі статутом (положенням) юридичної особи;
– перевіряється, чи відповідає дія, яка вчинятиметься за цією довіреністю, правам, наданим юридичній особі її статутом чи положенням;
– перевіряються повноваження представника юридичної особи надавати таку довіреність;
– роз’яснення заявнику сутності довіреності, її матеріальної природи, його прав та обов’язків;
– складання проекту довіреності. Довіреність, крім матеріальних аспектів, тобто дій представника на укладення (вчинення) правочину з точки зору матеріального права, має також включати процесуальні права та обов’язки представника як суб’єкта нотаріальних процесуальних відносин. Так, представник при посвідченні правочину наділяється правом звернення до нотаріуса з клопотанням щодо сприяння йому у здійсненні певних процесуальних дій, зокрема витребування доказів – документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, додаткових роз’яснень щодо сутності, порядку вчинення правочину, проведення експертизи, оцінки, відкладення вчинення нотаріальної дії, передання заяви іншим учасникам правочину – третім особам тощо. Тому нотаріус має всі ці аспекти роз’яснити особі, яка звернулася до нього за посвідченням довіреності, узгодити та відобразити їх у довіреності;
– заявник має право передовірити надані повноваження іншій особі або заборонити таку передовіру;
– припинити дію виданої ним довіреності, тобто скасувати її (ст. 249 ЦК);
– не може посвідчувати довіреність на здійснення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем;
– у довіреності на укладення договору дарування має обов’язково зазначити ім’я обдарованого, бо у противному разі вона буде нікчемною;
– не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом;
– підстави припинення довіреності (ст. 248 ЦК). Чинність довіреності припиняється при:
1) закінченні строку довіреності;
2) скасуванні довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4) припиненні юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припиненні юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, безвісно відсутньою;
– перевірка правильності справляння державного мита чи плати за вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом.
3. Безпосереднє вчинення нотаріального провадження з посвідчення довіреності зводиться до:
– перевірки дійсного волевиявлення на посвідчення даного правочину;
– викладення нотаріусом змісту узгодженої (остаточний текст) із заявником довіреності на нотаріальному бланку;
– підписання заявником;
– вчинення посвідчувального напису, зміст якого передбачений формою 37, 39, 41, 42 Правил ведення нотаріального діловодства.
Довіреність для посвідчення подається в двох екземплярах, один з яких залишається в архіві нотаріуса, інший – видається особі, від імені якої вона посвідчується.
Довіреності після їх посвідчення підлягають обов’язковій реєстрації в реєстрі нотаріальних дій та Єдиному реєстрі довіреностей30.
При посвідченні довіреності на ведення справи в суді нотаріус роз’яснює довірителю, що уповноважена особа (представник) вправі вчиняти від його імені як позивача всі процесуальні дії, передбачені статтями 27, 31 ЦПК, наприклад право на передачу справи в товариський чи третейський суд, повну або часткову відмову від позовних вимог, визнання позову, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Обмеження повноважень представника щодо вчинення конкретних – процесуальних дій мають бути обумовлені в довіреності.
У нотаріальному порядку посвідчуються також телеграми-довіреності, які можуть бути передані телеграфом (п. 4 гл. 4 Порядку). Телеграма-довіреність складається з тексту довіреності та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса та його печатки. Аналогічно можуть передаватися довіреності між нотаріусами за допомогою факсимільного зв’язку або зв’язку через Інтернет, про що йшлось раніше.
12.1.9.3. Процесуальний порядок посвідчення передоручення та його стадії
За загальним правилом, особа, якій видана довіреність, має особисто вчинити дії, на які вона уповноважена. Проте вона також може передовірити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.
Тому посвідчення передоручення, якщо воно має місце, фактично є другим етапом нотаріального провадження з посвідчення довіреності і складається з трьох стадій.
1. Відкриття даного нотаріального провадження пов’язане зі зверненням представника із заявою про посвідчення передоручення.
2. Підготовка до вчинення нотаріального провадження зводиться до таких дій нотаріуса:
– перевірка належності даного питання до його компетенції;
– перевірка наявності основної довіреності (паперовий та електронний реєстри), у якій застережене право на передоручення;
– або перевірка наданих доказів, які підтверджують те, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність;
– роз’яснення представнику його прав, обов’язків та положень матеріального права – ст. 240 ЦК.
Довіреність, видана у порядку передовіри, не може містити в собі більше повноважень, ніж їх передано за основною довіреністю. Строк дії довіреності, виданої за передовірою, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.
Нотаріус має попередити особу, яка передала повноваження іншій особі, про обов’язок сповістити про це. того, хто видав довіреність, і надати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов’язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження як свої власні. Таке повідомлення може бути передане довірителю нотаріусом як окрема нотаріальна дія. У довіреності, виданій за передовірою, мають бути вказані:
– час і місце посвідчення основної довіреності;
– прізвище, ім’я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність;
– прізвище, ім’я, по батькові і місце проживання особи, якій вона передовіряє свої повноваження (службове становище).
На основній довіреності робиться відмітка про передовіру. Копія її додається до примірника нової довіреності, що залишається в архіві нотаріальної контори або у приватного нотаріуса.
За посвідчення довіреностей справляється державне мито за п. “и” ст. З Декрету Кабінету Міністрів “Про державне мито”, а також плата за користування Єдиним реєстром довіреностей.
З припиненням дії довіреності втрачає силу довіреність, яка була посвідчена на основі передовіри.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)