Теорія нотаріального процесу – Фурса С. Я. – 8.3.5. Стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження, посвідчення та видача нотаріального акта
Стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження відрізняється від підготовки до його вчинення тим, що на цій стадії нотаріус приймає остаточне рішення про можливість вчинення нотаріальної дії з урахуванням проведених ним підготовчих заходів. Наприклад, всі необхідні для вчинення нотаріального провадження документи зібрані, встановлені всі заінтересовані особи, перевірені документи, які її підтверджують, перевірена їх право – та дієздатність, належно оформлена їх згода на вчинення нотаріального провадження, дотримані всі процесуальні строки, що передбачені законом, підготовлено проект правочину, який погоджено зі сторонами, сплачено витрати тощо.
Отже, стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження – стадія нотаріального процесу, яка являє собою сукупність процесуальних дій нотаріуса та інших учасників процесу, спрямованих на безпосереднє вчинення правочину та посвідчення законного й обгрунтованого нотаріального акта.
Дана стадія зводиться до вчинення нотаріусом та особами, які беруть участь у вчинюваному нотаріальному провадженні, таких процесуальних дій:
1) перевірка нотаріусом дійсних намірів осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні (сторін договору, заявника) на посвідчення правочину;
2) оформлення нотаріусом правочину на спеціальному нотаріальному бланку (оригінал);
3) підписання нотаріально посвідченого правочину його учасниками чи їхніми представниками (особами, які беруть участь у нотаріальному провадженні), іншими особами, якщо заявник має фізичні вади (ч. З ст. 45 Закону), чи особисте підтвердження особами своїх підписів на документі, який посвідчується;
4) вчинення нотаріусом посвідчувального напису на документі, який посвідчується, або видача свідоцтва про вчинений правочин за його підписом з прикладенням печатки;
5) реєстрація нотаріального акта у паперових та електронних реєстрах (у передбачених законом випадках, наприклад реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі);
6) видача оригіналів нотаріального акта учасникам правочину та роз’яснення їм необхідності його державної реєстрації, у випадках, передбачених законом (ст. 210 ЦК).
Як зазначає В. Баранкова, ця стадія складається з кількох частин: підготовча; безпосереднє вчинення посвідчувального напису або видача свідоцтва; реєстрація нотаріальної дії14. Але даний автор не вказує на необхідність видачі нотаріусом оригіналу нотаріального акта та роз’яснень щодо певних видів правочинів про необхідність їх реєстрації.
Зупинимося на аналізі складових даної стадії нотаріального процесу.
Щодо підготовчої частини, то до неї слід віднести зазначені вище пункти 1-3, тобто перевірку нотаріусом дійсних намірів осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні (сторін договору, заявника) на посвідчення правочину (п. 1). Така перевірка, згідно ст. 44 Закону, має бути здійснена до вчинення нотаріусом посвідчувального напису на правочині. Встановлення дійсних намірів кожного із учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків. З метою виключення можливості стороннього впливу на волевиявлення однієї із сторін встановлення нотаріусом дійсних намірів сторін правочину може бути здійснено за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки. Текст правочину викладається на спеціальному нотаріальному бланку (п. 2) і підписується учасниками або їхніми представниками, або підпис підтверджується особисто особою, яка його вчинила (ч. 2 ст. 45 Закону), чи, згідно ч. З ст. 45 Закону, іншими особами, що вчиняли підпис замість особи, яка має фізичні вади (п. 3). Підписи свідчать про те, що особи розуміють сутність, значення, умови та наслідки посвідчуваного правочину.
Щодо другої складової – безпосереднього вчинення нотаріального провадження (п. 4), то вона зводиться до вчинення нотаріусом на тексті правочину, який викладений на спеціальному нотаріальному бланку, підписаному його учасниками, посвідчувального напису із зазначенням його підпису та прикладенням печатки (ч. 1 ст. 48 Закону) або видачею свідоцтва, викладеного на нотаріальному бланку за певним змістом та формою, яке також підписується нотаріусом (ч. 2 ст. 48 Закону). Тобто ця складова фактично закінчується посвідченням нотаріального акта.
Третя складова (п.5) зводиться до реєстрації нотаріальних актів у паперових та електронних реєстрах після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається (ст. 52 Закону). Кожна нотаріальна дія реєструється під окремим порядковим номером, який зазначається у посвідчувальному написі чи у документі, який видається нотаріусом.
Четверта складова (п. 6) полягає у видачі оригіналу нотаріального акта сторонам правочину за їх бажанням (п. 2 гл. 1 розділу П Порядку), про що вони мають вчинити особистий підпис у паперовому реєстрі. Для деяких видів правочинів нотаріус роз’яснює сторонам необхідність їх державної реєстрації (ст. 210 ЦК).
Інші автори вважають, що для деяких нотаріальних проваджень обов’язковою є стадія виконання вчинених нотаріусом виконавчих написів або стадія виконання нотаріального акта15. На нашу думку, це істотна процесуальна помилка. Після вчинення нотаріусом виконавчих написів на документах, що підтверджують заборгованість, вони передаються на виконання до державної виконавчої служби. Нотаріус лише вчиняє виконавчий напис, і після вчинення цієї дії не має жодних повноважень щодо контролю за її виконанням тощо. Тобто ці правовідносини регулюються Законом України “Про виконавче провадження” від 21.04. 1999 року (із змінами та доповненнями).
Отже, слід визнати, що ця стадія набуває окремого від нотаріального процесу характеру, регулюється іншим законодавством та виконується іншими посадовими особами. Підтвердити це можна й іншим прикладом. Так, спадкове майно, отримане неповнолітньою особою, передається в управління опікуну чи піклувальнику, але період управління цим майном не належить до стадій нотаріального процесу.
В. Аргунов надає окреме місце в стадіях нотаріального процесу оскарженню дій посадових осіб нотаріату16. Л. Радзієвська вважає, що судовий процес є продовженням нотаріального17. Але ці точки зору е спірними. Запозичення з норм цивільного процесуального кодексу, за аналогією до апеляційної та касаційної інстанцій, можливості перевірки законності та обгрунтованості судових рішень не може поширюватися на нотаріальний процес. Цивільний процес здійснюється відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу і не може вважатися продовженням нотаріального процесу, він позбавляє нотаріальні процесуальні правовідносини спірного характеру. Участь в цивільному судочинстві осіб, які брали участь у нотаріальному процесі, визначає характер та зміст справи, але поряд з ними у справі можуть брати участь й інші особи, участь яких обумовлена цивільним процесуальним порядком їх розгляду, наприклад судді. Отже, при оскарженні нотаріальної дії або відмови у її вчиненні до суду виникають нові – цивільні процесуальні, а не нотаріальні процесуальні правовідносини.
Після того, як було розглянуто цивільну справу та у разі задоволення вимог заявника нотаріус чи інша посадова особа нотаріату зобов’язуються судовим рішенням до вчинення нотаріальної дії. Отже, можна визнати, що судовий розгляд справи, яка випливає із нотаріального провадження, також є характерним нотаріальному процесу ускладненням, а не його стадією.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)