Теорія нотаріального процесу – Фурса С. Я. – 12.1.3. Посвідчення факту часу пред’явлення документів
При посвідченні нотаріусом факту – часу пред’явлення документа він має керуватися Загальними правилами вчинення нотаріальних дій та Правилами ведення нотаріального діловодства (далі – Правил). Такий факт має бути безспірним і породжувати для особи юридичні наслідки.
Як правило такий факт посвідчується у разі пред’явлення особою документів з метою:
– захисту права інтелектуальної власності, зокрема авторського права, винаходи, текти рукописів (книги, тексти віршів, пісень, музики (ноти), сценарії фільмів, раціоналізаторські пропозиції тощо;
– на підтвердження факту виконання зобов’язань, наприклад, згідно договору особа зобов’язана надати консультативний висновок у передбачені договором строки, а замовник відмовляється від прийняття даної роботи.
Особлива увага має приділятися викладенню таких документів, тобто їх відповідності вимогам ст. 47 Закону.
На підтвердження посвідчення даного факту нотаріус на документі, який пред’являється вчиняє посвідчувальний напис за формою № 62 Правил. Але сьогодні, слід говорити про запровадження такої нової нотаріальної дії як посвідчення факту пред’явлення електронних документів чи викладених на електронних носіях, зокрема дискетах, відеокасетах та інших комп’ютерних носіях. У практиці авторів мав місце випадок, коли нотаріус мав посвідчити рукопис книги, що налічувала близько 1500 сторінок, які треба було роздруковувати. Крім того, щодо таких авторських робіт, якими є музичні твори, фільми, танці, то вони, як правило, можуть бути відтворені за допомогою технічних засобів. Отже сьогодні потребує закріплення у законі процедура вчинення таких нотаріальних проваджень.
На думку авторів, цю нотаріальну дії слід доповнити положенням про те, що на прохання заявника, який посвідчував факт часу пред’явлення документа, нотаріус може передавати посвідчені ним документи іншим фізичним та юридичним особам. Хоча такі документи неможливо прирівнювати до такої нотаріальної дії, як передача заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особа, про що йдеться у п. 17 ст. 34 Закону, але необхідність регламентації такої дії законом диктується практикою. Так, до нотаріуса звернулася гр-нка П. за посвідченням часу пред’явлення документа. Своє звернення вона мотивувала тим, що згідно з договором про надання юридичних послуг, вона мала підготувати консультативний висновок у передбачені договором строки та за відповідну оплату, яка мала бути їй виплачена після виконання робіт, бо у противному разі для неї мали настати відповідні санкції. Проте замовник відмовився прийняти виконану роботу. Крім посвідчення цього факту вона просила передати йому цей висновок із заявою – претензією щодо добровільного виконання умов договору, інакше вона змушена буде звертатися до суду. Тобто в даному випадку можна говорити про об’єднання нотаріальних проваджень, а саме: посвідчення факту часу пред’явлення документа (п. 16 ст. 34 Закону) та передачу заяви фізичної особи юридичній особі (п. 17 ст. 34 Закону). Але гр-нка П. просила передати як додаток до заяви виконану нею у письмовому вигляді роботу – консультативний висновок. У процедурі ж передання заяви, яка закріплена у гл. 20 Порядку, нічого не зазначено про можливість передання заяви із додатками до неї. Проте на практиці такі випадки, як бачимо, мають місце, отже вони потребують законодавчого закріплення, щоб захистити інтереси клієнтів.
Цікавим також є випадок із нашої практики, який стосується інтелектуальної власності. Нами був підготовлений рукопис частини книги (декілька розділів) і переданий у видавництво, але коли книга вийшла друком, наш матеріал був опублікований під ім’ям іншого автора. Для недопущення таких негативних наслідків ми взяли собі за правило посвідчувати факт часу пред’явлення документу. Але нині доцільно ставити питання про можливість передання таких рукописів до видавництв через нотаріуса, шляхом закріплення процедури вчинення такої нотаріальної дії у Законі. Така пропозиція зумовлена положенням ч. 4 ст. 151 ЦПК щодо необхідності забезпечення позову до пред’явлення заяви до суду з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності, оскільки у цій нормі йдеться про те, що до заяви про забезпечення позову в даних категоріях справ подаються документи та інші докази (відеокасети, дискети. – С. Ф.), які підтверджують, що саме ця особа є суб’єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів щодо забезпечення позовів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)