Теорія нотаріального процесу – Фурса С. Я. – 7.2. Загальна характеристика провадження з посвідчення безспірного права та теоретичний аналіз його складових
Характерним для посвідчення безспірного права є підтвердження нотаріусом юридичної достовірності суб’єктивного права, яке має особа незалежно від її звернення до нотаріуса. Але таке право існує “потенційно”, тобто особин силу закону повинна юридично закріпити у нотаріальному порядку його існування, отримати правовстановлювальний документ, наприклад свідоцтво про право на спадщину, яке буде підставою для спадкоємців вільно розпоряджатися своїм правом (пункти 3,4,5 ст. 84 Закону).
Проте виходячи із сутності даної групи щодо посвідчення безспірного права, слід сказати про те, що нотаріальне посвідчення договорів може кваліфікуватися на змішаній основі. Наприклад, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири нотаріус за допомогою нотаріальної процедури фіксує законність переходу права власності на квартиру від власника до іншої особи. В результаті такого переходу у продавця припиняється право власності на дану квартиру, а у покупця воно виникає” Тобто нотаріус на підтвердження виникнення у покупця безспірного права власності на квартиру видає сторонам правочину нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, який після його державної реєстрації розцінюється як правовстановлювальний документ, тобто документ, який юридично закріплює та визначає законний перехід права власності від продавця до покупця. Отже, можна говорити про встановлення переходу права власності ВІД однієї сторони договору до іншої на законних підставах та за їх власним бажанням, тобто сторони однаково розуміють значення, умови правочину, а саме: договір купівлі-продажу – це право-відношення у якому одна сторона (продавець) передає у власність другій стороні (покупцеві) майно, покупець приймає майно І сплачує за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК). Нотаріус роз’яснює правові наслідки, які виникають для кожної із сторін. Про це сторони ставлять свої підписи на договорі. Так, згідно п. п. 1.2 п. 1 гл. 2 Порядку, право власності на квартиру може бути підтверджено: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, дарування, міни тощо.
7.3. Загальна характеристика провадження а посвідчення та засвідчення безспірних фактів та теоретичний аналіз його складових
З урахуванням викладеного вище матеріалу щодо критеріїв класифікації нотаріальних проваджень та виокремлення групи щодо посвідчення та засвідчення безспірних фактів, то у цій гру” пі слід виділяти факти, які нотаріус посвідчує, а які засвідчує. Тому доцільно зупинитися саме на понятійному значенні термінів: “посвідчення” та “засвідчення”. Розкриття цих термінів буде зрозумілішим на аналізі підгруп цієї групи.
До першої підгрупи віднесемо, наприклад, посвідчення факту перебування громадянина в певному місці, факту, що громадянин є живим тощо. Аналізуючи дані види проваджень, є можливість зробити висновок, що посвідчення безспірних фактів полягає у встановленні нотаріусом існування даного факту, перевірці особи громадянина, який звернувся за його посвідченням, та наданні йому юридичної вірогідності, тобто для особи в результаті посвідчення такого факту нотаріусом мають виникнути юридичні наслідки.
До другої підгрупи віднесемо посвідчення правочинів (зокрема, й договорів), яке полягає у перевірці нотаріусом їх законності, тобто нотаріус при посвідченні договору зобов’язаний перевірити (зробити ревізію) його змісту на відповідність вимогам матеріального права. Наприклад, особа звернулася до нотаріуса за посвідченням шлюбного договору. При цьому вона надала його проект та просила посвідчити саме такий договір. Тому нотаріус має перевірити насамперед умови такого договору на відповідність їх статтям 92-103 СК. У результаті такої перевірки ним було встановлено, що зміст договору не відповідає ч. З ст. 93 СК” оскільки до його умов включено положення, які регулюють особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Нотаріус має роз’яснити це положення сторонам договору, якщо вони будуть наполягати на залишенні таких положень у договорі, та відмовити їм у його посвідченні. Проте, виходячи з інтересів подружжя та їхніх дітей, нотаріус має право роз’яснити їм сутність змішаного договору та порадити посвідчити змішаний договір: шлюбний договір та договір щодо визначення місця проживання дитини дружини від першого шлюбу та її виховання й утримання6.
Крім того, нотаріус має встановити сторони договору, перевірити їх дієздатність, дійсні наміри на його посвідчення, роз’яснити сутність даного договору та наслідки його посвідчення, строк дії, порядок внесення змін до нього або його розірвання. Тобто діяльність нотаріуса полягає у встановленні та посвідченні цілої низки юридичних безспірних фактів для надання їм юридичної достовірності. Закріплення достовірності юридичних фактів за допомогою юридичної процедури та вираження їх у нотаріальному процесуальному акті, яким є, наприклад, шлюбний договір, є гарантією реалізації подружжями своїх подружніх, сімейних прав та обов’язків.
До третьої підгрупи віднесемо засвідчення безспірних фактів, а саме засвідчення вірності копій документів та виписок з них; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, засвідчення справжності підпису на документах; видача дублікатів документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори. Отже, засвідчення безспірних фактів – це підтвердження нотаріусом факту точної відповідності копії оригіналу, факту підпису документа тією особою, прізвище якої зазначається у підпису.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)