Стратегічний менеджмент – Осовська Г. В. – 2. Зміст стратегічного управління
Передусім встановимо основні складові системи стратегічного управління, її суб’єкт та об’єкт.
Об’єкт стратегічного управління – це потенціал підприємства, який включає трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні ресурси, залучені в господарську діяльність підприємства і які здатні визначати конкурентоспроможність підприємства в довгостроковому періоді.
Суб’єкт стратегічного управління – вища, іноді середня ланка управління підприємством, спроможна сформувати, розробити й реалізувати стратегію розвитку.
Взаємодія об’єкта і суб’єкта утворює систему стратегічного управління.
Для кращого розуміння сутності та призначення стратегічного управління наведемо кілька найпоширеніших визначень:
– стратегічне управління – це діяльність щодо економічно ефективного досягнення перспективних цілей підприємства на основі утримання конкурентних переваг та адекватного реагування на зміни зовнішнього середовища;
– стратегічне управління являє собою діяльність яка полягає у виборі сфери і певних дій з дослідження довгострокових цілей організації в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;
– стратегічне управління – галузь діяльності вищого керівництва організації, головний обов’язок яких полягає у визначенні пріоритетних напрямків і траєкторій розвитку організації, постановці цілей, розподілі ресурсів і всього того, що дає організації конкурентні переваги;
– стратегічне управління – це процес, завдяки якому здійснюється взаємозв’язок організації з її оточенням;
– стратегічне управління-це сфера наукових знань, яка вивчає заходи та інструменти, методологію прийняття стратегічних рішень і способи практичної реалізації цих знань.
Ми візьмемо за основу таке визначення.
Стратегічне управління – це управління в соціально-економічних системах, в якому можна виділити:
А) функціональний бік, при якому управління розглядається як сукупність видів діяльності, спрямованих на досягнення певних результатів;
Б) процесний-як дію з виявлення і розв’язання проблем, тобто процес підготовки і прийняття рішень;
В) елементний-як процес організації взаємозв’язку певних структурних елементів.
Таким чином, стратегічне управління – це спосіб управління, що застосовується в умовах:
– появи нових, більш складних завдань, які обумовлені динамічністю та невизначеністю зовнішніх обставин;
– швидкої зміни завдань та реакцій організації щодо капіталовкладень, організаційних форм;
– високої ціни помилок від неправильних рішень;
– відсутності формалізованих та звичних процедур вирішення завдань.
Нарешті, звернемося до результату взаємодії об’єкту та суб’єкту стратегічного управління – стратегії розвитку підприємства.
Ціль життєдіяльності фірми реалізується в її стратегії. Формуючи стратегію, фірма враховує поведінку інших економічних агентів, в першу чергу, поведінку своїх конкурентів, а також попит і дію уряду. Фірма:
– активно впливає на попит, формуючи споживацькі смаки;
– впливає на уряд, прагнучій бажаного регулювання оподаткування, митних виплат, виділення субсидій, прийняття анти монопольних законів та винятків з них;
– стає активним учасником формування галузевої, мікроекономічної, а дуже часто і макроекономічної політики держави.
Теоретично кожне підприємство має цілі та стратегії, які регламентують його діяльність. Комплекс “цілі – стратегії” визначає основні напрямки пошуку ринкових можливостей, підтримує в запланованих межах витрати, визначає кількість та кваліфікацію персоналу.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)