Стратегічний менеджмент – Осовська Г. В. – 3. Послідовність переходу підприємства до стратегічного управління

Залежно від розуміння тенденцій розвитку економіки, галузі, підприємства, необхідності та можливостей передбачення майбутнього, фірми, що створюються сьогодні, впродовж свого існування в дещо скороченому варіанті можуть проходити історичний шлях розвитку планування та управління підприємствами за останні 50-60 років [54,16]. У таблиці 1.1 наведені чотири основні фази поступового переходу до стратегічного управління.

Таблиця 1.1. Етапи переходу до організації стратегічного управління на підприємствах

Характеристика етапу

Основні орієнтири діяльності підприємства

1

2

1 етап

Поточне управління “за відхиленнями”

Реагування на ситуацію, що складається. Планування, орієнтоване всередину організації, обмежується розробкою бюджетів і поточних планів.

2 етап

Управління “від досягнутого”,

3 елементами передбачення майбутнього

Застосування елементів аналізу та контролю ситуації, що складається ззовні та в організації. Планування використовує екстраполяційне передбачення майбутнього.

3 етап

Управління “за цілями” з орієнтацією на зовнішнє середовище

Опанування “стратегічного мислення”, націленого на зменшення впливу загроз на діяльність підприємства та використання шансів, що сприяють успіху організації. Планування – стратегічне, що розробляє “стратегічні відповіді” на дії конкурентів у категоріях “продукт-ринок”.

4 етап.

Стратегічне управління

Підготовка майбутнього та до майбутнього. Стратегічне планування, що пронизує всі підсистеми діяльності підприємства, використовує всі досягнення попередніх етапів.

Народження, розвиток та зникнення організації відбуваються в реальному часі, що передбачає наявність певного зовнішнього та внутрішнього середовищ. Таке вихідне становище необхідне для відповіді на запитання про те, як окремі фірми або види фірм виживають у середовищі, що змінюється, чому частина з них зникає, а на їх місці з’являються нові.

В тому інституційному середовищі, яке прийнято називати ринковим, ненасичені та недиференційовані потреби, з одного боку, та негнучкі технології (з високим ступенем спеціалізації та одно функціональністю устаткування), з іншого викликають до життя форми господарських організацій, що орієнтовані на масове виробництво стандартизованої продукції з можливо більш низькими середніми витратами виробництва на кожному з доступних обсягів виробництва, яке відповідає вибору найкращої виробничої функції,.

Класичним прикладом організації такого типу є автомобільна фірма Форда, яка виробляла на початку XX століття модель “Т” з такими витратами, що за ціною вона була доступна людині середнього достатку. Досить зазначити, що її ціна була нижча, ніж річна заробітна плата середнього робітника на заводах Форда.

Ці успіхи були досягнуті за рахунок високої спеціалізації, коли виробничі завдання для одного робітника були спрощені настільки, що не існувало більшої потреби у кваліфікованій робочій силі.

У міру насичення попиту на стандартизовані товари зростання фірм сповільнилося. Це призвело до пошуку нових джерел зростання, що засновані на врахуванні особливостей сучасної динаміки ринків модних товарів: 1) короткий життєвий цикл продукту; 2) невловимі зрушення попиту з одного продукту на інший; 3) реалізація товарів порівняно невеликими партіями; 4) постійне скорочення часу на виконання замовлення.

Таке джерело зростання було знайдене в диференціації продукції, що виготовляється. “Дженерал Моторс”, вперше використавши практику диференціації продукту на автомобільному ринку, фактично відреагувала на потреби у різноманітності, врахуванні індивідуальних характеристик споживачів.

Але дотримання цього принципу призводить, по-перше* до висновку про необхідність формування продуманої маркетингової стратегії, створення відповідного структурного підрозділу, що дозволив би не тільки здійснювати оперативне управління реалізацією, але й формування стандартів споживання у покупців; по-друге, до децентралізації рішень, які приймаються всередині фірми, з відповідною децентралізацією відповідальності та переваг, що дадуть змогу знизити витрати протидії конкурентів.

Як виробництво стандартизованої продукції з можливо більш низькими середніми затратами, так і виробництво диференційованого продукту привели в різні часи до зростання добробуту. Це проявляється в тому, що блага, які були до цього предметами розкошу, тепер є предметами масового споживання. Але принципові зміни пов’язані з приходом так званої постіндустріальної епохи, коли кількісні, характеристики задоволення потреб та рівень життя перестають бути домінуючими і, що не менш важливо, вони не є замінниками якісних характеристик. Це означає, що збільшення кількості благ, які виробляються, самостійно не може компенсувати зниження якості,- що втілюється в забрудненні навколишнього середовища, провокуванні інфляції і, відповідно, нестабільності тощо.

Отже, до теперішнього часу фірма розглядалась як об’єкт діяльності зовнішнього середовища, як пасивна структура економіки. За фірмою визнавалася лише можливість реагування на оточуюче економічне середовище, наприклад, на технологію або контрактні відносини, що є пануючими в галузі. Але фірма не тільки підпорядковується економічним відносинам, але й сама формує їх. Погляд на фірму як на активний суб’єкт ринку є основою стратегічного підходу до фірми.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Стратегічний менеджмент – Осовська Г. В. – 3. Послідовність переходу підприємства до стратегічного управління