Регіональна економіка – Манів З. О. – 7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Глава 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах
7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Україна – високорозвинута індустріально-аграрна держава з потужним комплексом галузей важкої, харчової і легкої промисловості. її економіку як складну систему виробництва матеріальних благ можна уявити як єдиний народногосподарський комплекс (ЄНГК), який являє собою сукупність технологічно і економічно взаємопов’язаних виробництв і підприємств, що розвиваються пропорційно і функціонують у системі регіональної, державної і світової економіки. Вчені-економісти дають таке його визначення: народногосподарський комплекс (НГК) – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування чи виготовлення (лісовиробничий, агропромисловий), або розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, продовольчий комплекси).

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних інтеграційних процесів необхідно зарахувати територіальне кооперування, технологічне та інфраструктура забезпечення. В основі ЄНГК лежить єдиний економічний простір країни.

Економічний простір – це економічно насичена територія, яка поєднує в собі різноманітні об’єкти і зв’язки між ними: населенні пункти, промислові підприємства, господарсько-опановані і рекреаційні площ, транспортні, інженерні та комунальні мережі тощо. Кожен регіон мас свій внутрішній простір і зв’язки із зовнішнім простором.

Економічний простір визначається характеристиками і параметрами. Серед якісних параметрів потрібно виокремити:

Густоту на одиницю площі простору (чисельність населення, обсяг валового регіонального продукту, запаси природних ресурсів, основний капітал тощо);

Просторове розміщення (показники рівномірності, диференціації, концентрації, розподілу населення і економічної діяльності, у тому числі наявність господарських освоєних і неосвоєних територій);

Зовнішню і внутрішню зв’язаність (інтенсивність економічних зв’язків між частинами і елементами простору, умови мобільності товарів, послуг, капіталу і людей, що визначаються розвитком транспортних і комунікаційних мереж).

Для функціонування економічного простору важливе значення мають відстані між його об’єктами і елементами. “Економічна відстань” характеризується передусім транспортними і трансакційними витратами на подолання фізичної відстані. Економічна відстань між одними і тими ж географічними точками може виявитись неоднаковою для різних видів товарів, послуг, груп мігрантів, що перемішуються.

Територія економічного простору є одним із головних вимірів регіональної економічної політики, яка вимагає економічного обгрунтування доцільності її використання в тому чи іншому напрямку.

У колишньому СРСР на всій його території функціонував єдиний народногосподарський комплекс, який базувався на загальнодержавній власності і планово-розподільній системі управління. Нині у перехідному періоді істотну роль у функціонуванні економічного простору відіграють ринкові відносини, а держава виступає як безпосередній учасник ринку (як власник), його внутрішній регулятор і координатор. Ознаками і необхідними умовами єдиного економічного простору є загальне економічне законодавство, єдність грошово-кредитної системи, єдність митної території і функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв’язку тощо).

Єдиний економічний простір охоплює як всю територію країни, так і її економічну морську акваторію (територіальні води, виняткову економічну зону із національними правами на судноплавство, видобування корисних копалин з морського дна) і територію із національними правами на діяльність повітряного транспорту, екологічний захист і екологічні квоти повітряного басейну.

Єдність економічного простору країни гарантується Конституцією України, де зафіксовані головні вимоги, до яких належать:

Гарантована єдність економічного простору, вільне переміщення товарів і фінансових коштів, захист конкуренції, свобода економічної діяльності, не забороненої законом.

Недопущення встановлення внутрішніх митних меж, мита, зборів і будь-яких інших перепон для вільного руху товарів, послуг і фінансових коштів;

Заборона введення і емісії інших грошей в Україні крім гривні.

До основних факторів формування ЄНГК України зараховуються:

– висот господарська освоєність території;

– різноманітний наявний природно-ресурсний потенціал;

– наявний трудоресурсний потенціал;

– сприятливе геополітичне та транспортно-географічне розташування;

– велика попередня історія розвитку.

Народногосподарський комплекс України, як уже було сказано, має досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес формування суспільного поділу праці, зокрема його територіальні форми, що проявляються в “закріпленні” окремих галузей виробничої і невиробничої сфери за певними територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна структура (НГК), в широкому розумінні, відбиває певну територіальну будову народного господарства і характеризується такими основними рисами:

Наявність потужних промислової та агропромислової ланок;

Активна участь у міжнародному територіальному поділі праці;

Високий рівень територіального зосередження господарства у понад 60-ти великих економічних вузлах;

Надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

Консервативність галузевої структури промисловості з переважанням у ній виробництва засобів виробництва;

Паритетність (рівність) промислового та агропромислового виробництв у багатьох областях;

Переважно екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

Недостатній розвиток рекреаційного комплексу, що не використовує наявні можливості рекреаційного потенціалу країни;

Наявність розгалуженої транспортної системи, що має міжнародне значення;

Недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктур;

Недостатній розвиток інноваційного комплексу;

Низька забезпеченість власними паливно-енергетичними водними та лісовими ресурсами;

Застарілість технологій та зношеність основних виробничих фондів;

Недостатнє використання потужностей сировинної бази, вторинних ресурсів, особливо в будівництві;

Слабо розвинута галузь утилізації виробничих відходів і використання їх як додаткових ресурсів виробництва.

Народногосподарський комплекс України складається із різноманітних галузей і територіальних підсистем, які показані на рис. 7.1. Головними компонентами ЄНГК вважаються дві сфери: матеріальне виробництво і виробничі послуги.

Матеріальне виробництво формується з окремих ланок: промисловість (добувна і обробна), сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок тощо.

Виробництво послуг включає: освіту, охорону здоров’я, науку, культуру, мистецтво, систему фінансів, кредитування, страхування, спорт, соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, апарат органів державного та громадського управління, туризм тощо.

Єдиний народногосподарський комплекс складається із просторових соціально-економічних підсистем, об’єднаних структурами управління з метою здійснення відтворення життя суспільства. Територіальна організація ЄНГК охоплює всі аспекти, що пов’язані з територіальним поділом праці, розміщенням продуктивних сил, розселенням населення, взаємовідносинами суспільства і природи, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. У більш вузькому відношенні вона включає такі категорії, як адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління господарством, формування територіальних організаційно-господарських утворень, соціально-економічне районування.

Регіональна економіка   Манів З. О.   7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс

Рис. 7.1. Народногосподарський комплекс України

До складу територіальної структури економіки України на сучасному етапі їх соціально-економічного розвитку входять: Автономна Республіка Крим, 24 області і 2 міста державного підпорядкування, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського типу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних економічних зон і 9 регіонів, де запроваджено спеціальні режими інвестиційної діяльності.

Процес удосконалення ЄНГК є перманентним. Він постійно видозмінюється: залежно від розвитку держави, структурних змін в системі виробництва і управління, взаємовідносин як на внутрішньому ринку господарської діяльності, так і зовнішньому.

Для посилення впливу і входження до світового ринку наша країна повинна мобілізувати та структуризувати свої інтелектуальні та інноваційні активи, підтримати розпочатий процес капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки. Україні необхідно розширити мережу міжнародних фондових ринків програмного забезпечення, капіталізувати основні українські виробничі і торгівельні бренди відповідно до ринкових стандартів геоекономіки, надати властивостей мережності, інформаційності та відкритості українському споживчому ринку.

Базовим визначальним елементом нової національної стратегії включення до світової глобальної гуманітарної економіки мають стати інновації, інвестиції та інформаційні технології.

У сучасних умовах господарювання головним напрямом для України має стати стратегія включення країни до глобальної геоекономіки, яка має забезпечити домінування інноваційної складової державної економічної політики над застарілими мобілізаційними індус-трійними елементами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Регіональна економіка – Манів З. О. – 7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс