Регіональна економіка – Качан Є. П. – Важке машинобудування

Галузь об’єднує виробництво металургійного, гірничошахтного, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для неї характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як правило, у цій галузі більше підприємств з повним циклом (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення.

Гірничо-шахтне машинобудування.

Галузь об’єднує п’ять НДІ, сім заводів. На сьогодні від ЗО до 90 % виробничих фондів підприємств застаріло, запасними частинами підприємства забезпечуються тільки на 30 %.

Найголовніші підприємства галузі:

– Донецька область: ВАТ “Донецькгірмаш”, ВАТ “Донецький експериментальний ремонтно-механічний завод”, ВАТ “Дружківський машинобудівний завод”, ВАТ “Новгородський машинобудівний завод”, ВАТ “Горлівський машинобудівельний завод”, АТ “Новогорлівський машинобудівельний завод”, ДП “Петровський завод вугільного машинобудування”, ВАТ “Точмаш”, ВАТ “Ясинуватський машинобудівний завод”;

– Луганська область: ВАТ “Луганський завод гірничого машинобудування”, ВАТ “Краснолучський машинобудівний завод”, ВАТ “Свердловський машинобудівний завод”;

– Дніпропетровська область: ВАТ “Криворізький завод гірничого машинобудування”, ВАТ “Криворіжгірмаш”.

Реалізація програми перебудови галузі за оцінками спеціалістів збільшить частку виробництва потрібного обладнання до 81,2 %. Частка імпортозамінної продукції у загальному обсязі виробництва становитиме 46 %.

Експортне значення галузі зменшується.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розміщені в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні – в Слов’янську, Золотоноші Черкаської області та Ківерцях Волинської. Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобуду-

Вання України, яке випускає різні типи автонавантажувачів, є львівський завод “Автонавантажувач”.

Серед підприємств важкого машинобудування найбільшим в Україні є Новокраматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старокраматорський завод виробляє переважно устаткування для металургійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Луганської області та Стахановський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне й сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів. Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування стали міста Придніпров’я – Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.

Енергетичне машинобудування

В Україні і в минулому було розвинене на належному рівні і мало експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає внаслідок реконструкції енергетичного комплексу країни.

Головним виробником енергетичного устаткування є Харківський “Турбоатом”, що створений ще в 1934 р. за планом ГОЕЛРО і належить до відомих фірм світу. Він експортує свою продукцію в 40 країн і випускає всі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС і ГЕС.

На “Турбоатомі” освоєно виробництво турбін для цукрової промисловості, підігрівачів води в мережі, тягодувних машин, мікро – і міні-ГЕС тощо. Миколаївське ВО “Зоря”, яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки, “ТЕК” (м. Монастирище Черкаської області) – парові котли.

Також велике значення мають харківський “Електроваж-маш” (виробництво генераторів), харківський “Моноліт” (АСУ ТП), сумський завод “Насосенергомаш”, “Запоріжтрансформатор”, краматорський “Енергомашспецсталь”, Полтавський завод турбінних лопаток, Багліївський завод енергетичного обладнання (котельне обладнання).

Трансформатори в Україні випускають Запорізький та Миколаївський заводи, трансформаторні підстанції – Хмельницький, високовольтну апаратуру – Рівненський та Коломийський заводи.

Загальне машинобудування

Об’єднує транспортне (без автомобільного) і сільськогосподарське (без тракторного), виробництво промислового технологічного та будівельного обладнання (без легкої та харчової промисловостей). Підприємства цієї галузі орієнтуються, як правило, на споживача готової продукції, крім виробів, які мають абсолютну транспортабельність.

Виробництво транспортних засобів для залізничного транспорту.

Щорічна потреба України в приміському залізничному транспорті становить 120 дизель-поїздів, 240 вагонів електропоїздів постійного струму та 240 – змінного струму. Всі вони в Україні не виробляються. Розробку проекту їх виготовлення доручено Державній холдинговій компанії (ДХК) “Луганськтепловоз”, яка вже створила перший дизель-поїзд. Магістральні електровози почав випускати Дніпропетровський електровозобудівний завод.

Україні потрібні 11,3 тис. пасажирських вагонів. Сучасний парк їх налічує 9 тис., 1/3 з яких відпрацювали термін експлуатації. Крюківський вагонозавод (м. Кременчук) підписав контракт із французькою фірмою “De Ditpit” на випуск 250-300 вагонів за

Рік.

Досить капіталомістким є локомотиво – й вагонобудування. Локомотивобудування прив’язане до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську на базі паровозобудування та в Харкові на заводі транспортного машинобудування. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську.

Залізничні вагони виробляють у Кременчуці (ВАТ “Крюківський вагонобудівний завод”), Дніпродзержинську (ВАТ “Дніпровагонмаш”), великовантажні вагони – в Стаханові (Луганська область) – ВАТ “Стаханівський вагонобудівний завод”. У Маріуполі ВАТ “Азовзагальмаш” налагоджено виробництво металевих вагонів-цистерн. Найбільші вагоноремонтні заводи розміщені в Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі.

Суднобудування.

Україна належить до країн з відносно високим рівнем розвитку суднобудування. Нині в галузі працює понад 300 тис. працівників (у 1990 р. – 150 тис). Суднобудівний комплекс складається з 9 суднобудівних та 66 судноремонтних заводів, 18 машинобудівних підприємств, 30 науково-дослідних і проектно-конструкторських закладів.

Суднобудівна промисловість України після утворення незалежної держави отримала у спадок потужний промисловий потенціал: вісім високо-оснащених, високоприбуткових суднобудівних заводів, що становили близько ЗО % суднобудування колишнього СРСР. Із восьми найпотужніших заводів три найбільші розташовані в Миколаєві. Це національний лідер галузі ВАТ “Дамен Шип’ярдс Океан”, державне підприємство “Суднобудівний завод імені 61 комунара”, найбільше суднобудівне підприємство України і всієї Європи – холдингова компанія “Чорноморський суднобудівний завод”. На частку цих трьох підприємств до 1992 р. припадало 68 % суднобудування в Україні.

Серед інших підприємств варто вирізнити київський суднобудівний і судноремонтний завод “Ленінська кузня” та керченський “Залив”.

Протягом 2009 р. суднозаводами побудовано і передано замовникам 36 суден та плавучих засобів загальною вартістю 299,2 млн дол. США, у тому числі 15 замовлень (несамохідний плавучий кран, 12 суховантажних суден типу “ріка-море”, судно-бункерувальник та земснаряд) для вітчизняних замовників і 21 замовлення для судновласників Норвегії, Нідерландів, Німеччини, Болгарії. Виконані судноремонтні роботи на 166 суднах на загальну суму 168 млн грн.

У 2009 р. укладені нові контракти на будівництво 23 суден і плавзасобів загальною вартістю 170,5 млн дол. США.

Сільськогосподарське машинобудування.

У розвитку цієї важливої для України галузі склалася кризова ситуація. Зменшено обсяги виробництва тракторів внаслідок високої собівартості їх виробництва та зменшення попиту на них на внутрішньому ринку. Порівняно з 1990 р., обсяги виробництва в галузі скоротилися на 91,2 % при загальному рівні його падіння в машинобудуванні на 69 %.

До основних виробників сільськогосподарських машин в Україні належать Кіровоградське ВАТ “Червона зірка”, Одеський завод сільськогосподарських машин, ВАТ “Херсонські комбайни”, ВАТ “Коломиясільмаш”, КВП “Дніпропетровський комбайновий завод”, ВАТ “Новоград-Волинський завод сільськогосподарського машинобудування”, ВАТ “Вінницький завод тракторних агрегатів”.

Наявні потужності діючих підприємств в Україні дають змогу відновити виробництво сільськогосподарської техніки на високому рівні за умови значних інвестицій для переведення галузі на нові технології.

На деяких підприємствах галузі вже впроваджується виробництво нових видів продукції. Так, ЗАТ “Калинівський машинобудівний завод” (Вінницька область) за допомогою німецьких інвестицій почав випускати нові сівалки.

ВАТ “Завод Львівсільмаш” (м. Львів) виробляє машини для внесення пестицидів та рідких добрив для України, Росії, Словаччини, Угорщини, Фінляндії, Казахстану тощо.

Українське сільськогосподарське машинобудування традиційно вважалося депресивною і дотаційною галуззю. За 20 років незалежності України було розроблено дев’ять різних програм розвитку цього сектору, але реально профінансовані вони були лише на 14 %. Так, у Держпрограмі розвитку машинобудування для АПК до 2010 р. передбачено дотації з бюджету величиною у 4 млн дол. на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, а також часткову компенсацію процентної ставки за отриманими банківськими кредитами у сумі 2 млн дол. на технічне переоснащення виробництва сільськогосподарської техніки. Проте фахівці стверджують, що цих засобів недостатньо.

У 2009 р. в сільськогосподарському машинобудуванні обсяги виробництва основних видів продукції становили лише 55,1 % від рівня 2008 р.

Збільшили обсяги виробництва товарної продукції у 2009 р. порівняно з 2008 тільки ВАТ “Брацлав” (Вінницька область), ВАТ “Хорольський механічний завод”, ВАТ “Барський машинобудівний завод” (Вінницька область), ВАТ “Фрегат” (Миколаївська область), ВАТ “Завод “Ніжинсільмаш” та ВАТ “Полтавамаш”.

Середнє машинобудування

Охоплює найширший спектр галузей. Для нього характерний високий рівень кооперації виробництва. На його розміщення найбільше впливають такі чинники, як населення, трудові ресурси, наявність кваліфікованих кадрів.

Базовою галуззю середнього машинобудування є верстатобудування, яке зорієнтоване на райони й центри з розвиненими машинобудуванням, науково-дослідною та конструкторською базою. Виробництво верстатів зосереджено в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові, Краматорську, Житомирі.

Виробництво приладів, точних машин, інструментів і механізмів зорієнтоване тільки на райони з високою технічною культурою. Галузь характеризується мінімальною металомісткістю. Найбільшими центрами виробництва телевізорів є Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин – Київ, приладобудування та інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів. Частина приладів та інструментів, виготовлених на підприємствах України, спрямовується на експорт.

Розміщення тракторного машинобудування зорієнтоване переважно на споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де виробляють не тільки різні модифікації колісних і гусеничних тракторів, а й двигуни для них. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці, комплектуючі для тракторів – на спеціалізованих підприємствах Сімферополя, Кременчука, Чугуєва. В Україні є можливості для збільшення обсягів виробництва тракторів, забезпечення ними власних потреб та експорту в інші держави.

Автомобілебудування

В Україні, як і в усьому колишньому Союзі, ніколи не було розвинене на належному рівні. Це стосується передусім якості та асортименту продукції, що в умовах загальної економічної кризи призвело до значного занепаду галузі.

Проектні потужності дають змогу щороку випускати в Україні 35 тис. КрАЗів (на Кременчуцькому автозаводі), 7,5 тис. міських автобусів – ЛАЗів (на Львівському автозаводі), 150 тис. автомобілів на Запорізькому автозаводі (ЗАЗ) та ще 17 тис. на Луцькому автозаводі (ЛуАЗ).

Сьогодні Запорізький автомобілебудівний завод – підприємство, яке володіє повним циклом виробництва легкових автомобілів, – від двигуна до трансмісії, кузова і комплектуючих до кінцевої збірки готового автомобіля і його постачання в мережу продажів.

Здійснюється повномасштабне виробництво таких марок автомобілів: ЗАЗ-11055 Таврія Пікап, ЗАЗ-1103 Славута, ЗАЗ Ланос, ЗАЗ Сенс, ЗАЗ Ланос Фургон, ЗАЗ Сенс Фургон.

Крім головного заводу у Запоріжжі, до складу ЗАЗ входять госпрозрахункові підприємства, які спеціалізуються на окремих видах робіт:

1. “АвтоЗАЗ-Мотор” (м. Мелітополь). Продукція підприємства включає двигуни для легкових автомобілів об’ємом від 1,1 до 1,3 л, а також чотири – та п’ятистулінчасті коробки передач.

2. “Іллічівський завод автоагрегатів” (м. Іллічівськ Одеської області). На виробничих потужностях заводу складаються автомобілі Mercedes-Benz, Chrysler, Jeep, моделі Chevrolet, вантажні автомобілі ТАТА, Dong Feng та автобуси ЗАЗ. Середньорічні обсяги виробництва заводу становлять 40 000 автомобілів.

3. “Іскра” (м. Пологи). Завод “Іскра” відомий як виробник різноманітних компонентів для автосервісу, у тому числі баків для паливно-мастильних матеріалів, багажників, тяглово-причепних пристроїв для машин, чохлів, тентів, спецодягу тощо.

4. “Таврія-Магна” (м. Запоріжжя). Це спільне українсько-канадське підприємство, створене у 1988р. виробничим об’єднанням “АвтоЗАЗ” і канадським промисловим гігантом “Magna International Іпс”. “Таврія-Магна”, розташована на території ЗАЗ, створена для проектування та виготовлення великих і надвеликих прес-форм для виробництва деталей із пластмас для автомобільної та інших галузей промисловості.

Один із найбільших у Європі виробників великовантажних автомобілів – холдингова компанія “АвтоКрАЗ” (м. Кременчук). На сьогодні холдингова компанія випускає більше 100 модифікацій автомобілів. На шасі автомобілів КрАЗ монтуються підйомні крани, паливозаправники і спецтехніка для нафтогазового і лісопромислового комплексів.

Потреба в медичних автомобілях становить 5 тис. шт. На Лубенському “Автомаші” налагоджено їх випуск на базі російської “Газелі”. За останні чотири роки налагоджено випуск “Газелей” у Сімферополі.

У Дрогобичі освоєно випуск нових автокранів.

Автобусний парк України складається приблизно з 20 тис. машин, але реально з них можуть працювати близько половини. Потреба країни в цьому виді транспорту становить 28 тис. шт. Річна потужність ВАТ “ЛАЗ” – 16 тис. автобусів. Завод почав освоювати виробництво нових видів транспорту – середніх, великих і надвеликих міських автобусів (відповідно на 70, 120, 180 осіб), які він раніше не випускав.

Корпорація “Богдан” займає перше місце серед виробників автобусів і друге – серед виробників легкових і вантажних автомобілів. Вона була створена в лютому 2005 р. шляхом об’єднання декількох підприємств з метою реалізації масштабних інвестиційних проектів, спрямованих на створення в Україні потужностей із виробництва автотранспортних засобів різних типів.

Виробничі потужності корпорації “Богдан” дають змогу сьогодні виготовляти 120-150 тис. легковиків, до 9 тис. автобусів та тролейбусів усіх класів, а також біля 15 тис. вантажівок та спеціалізованої техніки.

Однією зі складних проблем розвитку транспортних засобів для міст тривалий час залишалося виробництво тролейбусів. Потреба в тролейбусах нині становить до 1 тис. шт. на рік. Тому в країні було налагоджено власне їх виробництво (це один із не багатьох прикладів швидкого вирішення проблем в останні роки).

Зокрема” таке виробництво було створено в Дніпропетровську. На ЛАЗі випускають односекційні тролейбуси. Разом з Дніпропетровським заводом їх випуск може сягати рівня 800 шт. на рік. На Київському авіаційному заводі створено експериментальний зразок легкого (з алюмінію) тролейбуса. Він уже може бути конкурентоспроможним на світовому ринку.

Крім тролейбусів, Україні потрібне виробництво трамваїв. Цей вид транспорту функціонує у 24 містах України. Трамвайний парк складається з 70 % трамваїв чеського виробництва, 26 % – російського, 4 % – колишньої НДР. Головним виробником трамваїв є Луганський тепловозобудівний завод. Йому допомагають ще 50 підприємств. Розроблено 4 типи нових трамваїв.

Літакобудування.

За рівнем розвитку літакобудування Україна належить до найбільш розвинених країн світу. Подібну промисловість мають лише 5-6 держав, які застосовують так звані “високі технології”. Деякі моделі АНів випереджають аналогічні світові зразки на 3-4 роки. Літакобудування – одна з найприбутковіших галузей українського машинобудування.

В авіапромисловості України – 39 підприємств. Ще 28 виготовляють агрегати, вузли, бортове електро – та радіообладнання. Абсолютна більшість (78 %) робітників авіакосмічної галузі працюють на десяти великих підприємствах, п’ять з яких – авіабудівні (київський завод “Авіант”, Харківський авіаційний завод, запорізький “Мотор-Січ”, Київський завод ім. Артема, харківський “Фед”). Загальні потужності виробництва дають змогу Україні увійти до числа великих аерокосмічних держав поряд зі США, Німеччиною, Францією, Великою Британією, Росією. В минулому Харківський авіазавод щомісяця випускав по 13-18 машин ТУ-134, Київський – по 15 АН-24 і АН-26.

Основний центр літакобудування України – державний авіабудівний концерн (ДАК) “Антонов”, до якого входять авіаційний науково-технічний комплекс (АНТК) ім. Антонова, Київський авіаційний завод “Авіант”, Харківське державне авіавиробниче підприємство та завод № 410 цивільної авіації. ДАК “Антонов” планує побудувати 340 нових літаків АН до 2024 р.

Понад 60 нових українських літаків АН-148 і АН-158 уже замовили у різних державах світу.

За рахунок коштів, виділених Урядом України у 2009 р. із державного бюджету, підприємства ВПК досягнули таких основних результатів:

– на ДП “Завод імені В. О. Малишева” організовано виготовлення та постачання для потреб Збройних сил танків БМ “Булат”;

– у Казенному дослідно-проектному центрі кораблебудування (м. Миколаїв) за участю інших 25 підприємств промислового комплексу України триває розроблення перспективного корабля класу “корвет” для потреб Військово-Морських сил України;

— на ДП “Авіаційний науково-технічний комплекс ім. O. K. Антонова” (м. Київ) продовжується дослідно-конструкторська робота щодо створення військово-транспортного літака АН-70;

– на ДП “Конструкторське бюро артилерійського озброєння” (м. Київ) завершується розробка модернізованої бойової машини БМП-1 із новою автоматичною скорострільною гарматою;

– ДП “Державне київське конструкторське бюро “Луч” (м. Київ) організувало розроблення, виготовлення та постачання для потреб Збройних сил зразків високоточних засобів ураження та ракетного озброєння.

В Україні розроблено державну програму розвитку авіаційної промисловості, яка передбачає тісне співробітництво з країнами СНД, оскільки ізольований розвиток цієї сфери практично неможливий внаслідок значної залежності її від зовнішнього постачання комплектуючих.

Україна бере участь в іноземному інвестуванні, вигравши тендер на реконструкцію авіаційного заводу з виробництва АН-140 в Ісфахані (Іран).

В Україні створено стратегічний військово-транспортний літак з чотирма двигунами АН-70. У нас він належить до середнього класу вантажопідйомності.

Створення важких літаків ускладнюється несталим попитом на них на світовому ринку, великими витратами на їх створення, тривалим періодом розробки.

Космічний комплекс

Україна входить до сімки космічних держав світу. Вона відома виготовленням ракетоносіїв, а також супутників. Отримавши статус без’ядерної держави, вона знизила випуск військово-космічної продукції до 1-5 % від рівня 1989-1991 pp. Тепер в Україні на космічну галузь працює 40 підприємств. Головними з них є КБ “Південне”, “Південмаш” із філією в Павлограді, “Моноліт” та “Комунар” (Харків), Київський радіозавод та ВО “Київприлад”, Чернігівський завод радіоприладів та Сумський “Оріон”. Частина цих підприємств продовжує випускати продукцію для Росії. Космічний комплекс України діє в тісному зв’язку з російським. Українські підприємства отримують з Росії до 75 % комплектуючих та матеріалів. Проте недостатнє фінансування космічних програм як у Росії, так і в Україні призвело до того, що частина підприємств практично припинила випуск своєї продукції.

Військово-промисловий комплекс

Україна була і залишається відомим виробником військової техніки та зброї. На час розпаду СРСР у ВПК України було 3594 підприємства з 3 млн зайнятих. Науковий потенціал налічував 750 конструкторських бюро і науково-дослідних закладів.

На підприємствах України будувалася майже половина військово-морського флоту, стартових ракет, танків та радіоелектронного обладнання СРСР. На Україну припадала 1/3 військово-космічного потенціалу Союзу. У створенні ракет та супутників було задіяно понад 140 підприємств та інститутів і 200 тис. працівників.

За даними Міністерства промислової політики, у 2009 р. найкращі показники з випуску товарної продукції, порівняно з відповідним періодом 2008 р,, мають такі підприємства: ДП ЦКБМ “Донець”, м. Луганськ (130 %), ДП НДІ “Гелій”, м. Вінниця (120 %), ДПВЦ “Омега”, м. Севастополь (160 %).

На території України нещодавно почало діяти нове підприємство з утилізації відпрацьованої, а також надлишкової зброї, створене за допомогою США в м. Ічня. Потужність підприємства становить 40–42 тис. т зброї на рік.

Виробництво побутової техніки

В Україні обсяги її виробництва за останні роки значно зменшилися (табл. 9.4).

Таблиця 9.4. Виробництво побутової техніки в Україні за 1990- 2009 pp., тис. шт. [28]

Холодильники “Норд”, що виробляються ЗАТ “Норд” донецького підприємства, постачаються у 120 країн світу. В Йорданії (м. Амман) збудовано його дочірнє підприємство плановою потужністю 4,5 тис. холодильників на рік. У Миколаєві фірма “КРИЕКО” розробила новий тип холодильників з корисним обсягом від 120 до 420 л.

Виробництво побутових швейних машин освоюють ВО “Київський радіозавод” та ВО “Львівприлад”. У перспективі обсяги цього виробництва можуть досягнути 200-250 тис. шт. на рік.

В Україні потрібно створювати виробництво нових сучасних кінескопів. Випуском нових видів телевізорів займається СП “Ніконд” (спільно з Литвою).

Радіоелектронна промисловість

До 1991 р. в Україні практично не вироблялися технічні засоби зв’язку. Внаслідок конверсії ВПК налагоджено виробництво багатьох видів продукції. Зокрема, на Дніпровському машинобудівному заводі почали випускати цифрові електронні АТС, які за якістю та економічністю не поступаються світовим аналогам. На Роменському заводі АТС, В0 “Моноліт” (Харків), Львівському заводі телеграфної апаратури випускають комутаційне обладнання для сільської місцевості та невеликих міст. Виробничі потужності Черкаського заводу телеграфної апаратури, заводу “Прожектор” (Малин), ВАТ “Завод Нева” (Хмельницький) дають змогу повністю забезпечити телефонну мережу України цифровими системами передачі. ВО “Оріон” (Тернопіль) виробляє засоби мобільного зв’язку для залізничного транспорту, КБ радіозв’язку і ВАТ “Мусон” (Севастополь) – засоби радіозв’язку для морського транспорту та глобальної морської системи безпеки.

КНВО “Електронмаш” (м. Київ) на базі процесорів Pentium почало випускати комп’ютери. Налагоджено також випуск вітчизняних електронних контрольно-касових апаратів (до 200 тис. за рік). Для потреб МВС України налагоджено випуск автоматизованих робочих місць з оформлення паспортів.

Виробництво медичної техніки

Рівень розвитку цієї галузі невисокий (це стосується передусім якості та асортименту продукції). Медичне обладнання випускають 67 підприємств. Нині галузь переживає занепад. Особливо скрутним є становище на ВО “Полярон”, Львівському заводі РБМА, Київському радіозаводі, Київському заводі реле й автоматики, Ізюмському оптико-механічному заводі. Зменшилися обсяги виробництва Старосамбірського заводу “Екватор”, Харківського НВО “Турбоатом”.

У перспективі потрібно розширювати асортимент продукції машинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції і технічного переоснащення галузей промисловості. Треба створювати високоефективні машини та їх системи для всіх галузей і сфер господарства; розвивати нові машинобудівні галузі та виробництва; створювати нові види машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів та магнітогідродинамічного генераторобудування, розвивати виробництво швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу й матеріалів, виробництво систем зв’язку, нових засобів управління, автоматизації тощо.

(2 votes, average: 4,00 out of 5)