Регіональна економіка – Качан Є. П. – Галузеві схеми-прогнози

Процес економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді складається з таких найважливіших етапів: аналіз попереднього і сучасного розвитку та розміщення галузі; визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу; вироблення варіантів розвитку галузі й визначення найоптимальнішого з них.

На першому етапі виявляють диспропорції (невідповідності між окремими стадіями) в розвитку і розміщенні виробництва, виробничих резервів (потенційних можливостей) та визначають шляхи їх усунення. При цьому враховують сукупність показників, що характеризують забезпеченість галузі сировинними ресурсами; обсяги виробництва продукції, її собівартість (з урахуванням напрямів поточних витрат на виробництво і реалізацію); матеріаломісткість і енергоємність; вартість основних фондів та впровадження в експлуатацію нових потужностей; напрями використання інвестицій з виділенням коштів на розширення, реконструкцію, технічне переоснащення і нове будівництво; обсяги незавершеного будівництва та вартість невстановленого устаткування.

Велику увагу приділяють оцінюванню ефективності виробництва за такими показниками, як приріст продукції на 1 грн капітальних вкладень; рентабельність; терміни окупності капітальних вкладень; фондовіддача; продуктивність праці; фінансове становище і можливості власного, державного та інших джерел кредитування.

Додатковими є показники, що характеризують взаємозв’язки галузі:

– співвідношення досягнутого рівня виробництва з ринковим (внутрішнім і зовнішнім) попитом з урахуванням можливих ринків збуту продукції;

– технічний рівень галузі (структура устаткування, нові види продукції, відповідність їх світовим стандартам, вплив галузі на навколишнє середовище і раціональне використання природних ресурсів – обсяг забруднювальних викидів, відходів виробництва, використаних вторинних ресурсів тощо);

– забезпечення в територіальному розрізі трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними, сільськогосподарськими, лісовими, водними та іншими ресурсами;

– удосконалення управління і територіальної організації галузі (створення концернів, акціонерних, приватних та інших форм господарювання, спільних з іноземними фірмами підприємств тощо);

– потреби галузі (підприємства) в перевезеннях, міжрайонні та внутрішньорайонні транспортно-економічні зв’язки з постачальниками і споживачами;

– участь галузі в міжнародних інтеграційних процесах.

На другому етапі аналізу досліджують основні умови й чинники розвитку й розміщення виробництва. Вирішальним чинником розвитку виробництва є потреби внутрішнього і зовнішнього ринків у певному виді продукції, забезпечення яких залежить від можливостей розвитку суміжних галузей. Отже, вибір оптимальних обсягів виробництва слід узгоджувати з розвитком взаємозалежних виробництв (наприклад, зростання обсягів видобутку вугілля та виробництво необхідного для цього обладнання).

Важливими є і такі чинники, як виробничо-технічні особливості та рівень науково-технічного прогресу галузі. Наприклад, підприємства, які випускають однакову продукцію за різними технологіями, характеризуються різними чинниками розміщення (виробництво аміаку з природного газу тяжіє до магістральних газопроводів, а з коксівного газу – до коксохімічних підприємств).

Для розміщення багатьох виробництв вирішальним є ресурсний чинник. Різні галузі та їх структурні підрозділи за виробничо-технологічною специфікою розрізняються за показниками енергоємності, матеріало-, водо-, трудо – і капіталомісткості, які враховують витрати зазначених ресурсів на виробництво одиниці продукції. У зв’язку з посиленням ролі екологічних чинників у розміщенні виробництва актуальними є показники екологомісткості, які характеризують зменшення негативного впливу виробництва на навколишнє середовище. Під час розміщення виробництва враховують також транспортний та споживчий чинники.

На вибір місця розташування наукоємних виробництв впливають наявність у регіоні наукових центрів і висококваліфікованих кадрів, можливості навчання їх.

На розміщення багатьох підприємств часто впливають кілька чинників. Наприклад, у виробництві калійних добрив основним є сировинний чинник, тоді як у виробництві паперу, крім сировинного, має значення й чинник водозабезпечення.

Галузі промисловості класифікують за рівнем впливу на них чинників розміщення. Так, за матеріаломісткістю виробництва розрізняють високо-, середньо – і нематеріаломісткі галузі. Високоматеріаломісткі галузі мають чітко визначену сировинну орієнтацію. Серед них окремі галузі кольорової металургії, чорна металургія, важке машинобудування, лісова промисловість та ін. До енергоємних належать виробництва синтетичного каучуку, хімічного волокна, синтетичних смол, пластмас, алюмінієва промисловість тощо; до трудомістких – приладобудування, радіотехнічна, текстильна, взуттєва, швейна галузі тощо; до галузей, зорієнтованих на споживача, – нафтопереробна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, меблева, хлібопекарська та ін.

Внаслідок значної диференціації економічних, соціальних та природних умов на території країни сукупність умов розміщення у кожному регіоні має свою специфіку, за якою можна визначити, чи сприятливими е ці райони для розміщення в них конкретних типів підприємств. Так, територія України в цілому несприятлива для розміщення ресурсомістких, особливо водомістких та енергоємних підприємств, бо, по-перше, майже всі регіони є вододефіцитними (особливо південна та південно-східна частини), деякі можливості, але невеликі, для розміщення водомістких виробництв є на півночі, північному заході. По-друге, можливості розвитку традиційних видів енергетики у країні недостатні, а нові або не виправдали себе, або для їх розвитку ще немає відповідної науково-технічної бази. Незначними є також резерви для розміщення великих гірничодобувних підприємств (відкритої розробки) на основі відчуження земельного фонду, оскільки більшість земель має сільськогосподарське призначення.

Проте Україна, відносно добре забезпечена трудовими ресурсами і маючи високий науковий потенціал, водночас відчуває дефіцит товарів широкого вжитку. Тому майже вся її територія е сприятливою для розвитку і розміщення підприємств легкої, харчової, машинобудівної промисловості. Під час вибору місця локалізації нових підприємств потрібно використовувати територіальні баланси різних ресурсів, зокрема:

1) обсяг ресурсних можливостей і забезпечення виробництва сировиною обгрунтовуються балансовими та промисловими запасами ресурсів району;

2) забезпечення виробництва ресурсами багатоцільового призначення (паливно-енергетичні, лісові, водні, земельні тощо) здійснюється відповідно до територіальних балансів цих видів ресурсів з урахуванням плати за їх використання;

3) потреби в трудових ресурсах розглядаються з урахуванням забезпечення ними як основного виробництва, так й інфраструктури на основі територіальних балансів трудових ресурсів, які розробляють за демографічними показниками руху населення.

Завдяки поступовому поглибленню ринкових відносин в Україні на вибір району розташування виробництва в майбутньому найбільше впливатимуть регіональна диференціація ринкових цін, деяких тарифів, податків та інших економічних важелів господарської діяльності.

На третьому етапі відповідно до вибраних місць розташування нових підприємств та обсягів виробництва розробляють кілька можливих напрямів (варіантів) розвитку галузі. Для всіх варіантів визначають обсяги й технології виробництва, разові (капітальні вкладення) й поточні (на експлуатацію) витрати, які обчислюють за чинними нормативами та стандартами виробництва. Після цього оцінюють економічну ефективність варіантів розміщення із застосуванням економіко-математичних методів та обчислювальної техніки. Критерії оцінки ефективності можуть бути різними, в тому числі й максимальні прибутки за певних витрат. Це фактично означає необхідність аналізу можливих прибутків підприємства або галузі при фіксованих коштах, які можна спрямувати на їх створення або реконструкцію.

Варіанти розміщення обгрунтовують також методом мінімізації приведених витрат, які обчислюють за формулою

Регіональна економіка   Качан Є. П.   Галузеві схеми прогнози

Де С – собівартість продукції з урахуванням транспортування до споживача; Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; К – капітальні вкладення.

З усіх варіантів вибирають той, за якого приведені витрати (Ва) є найменшими. Це й буде оптимальний варіант розміщення виробництва. У дод. 4 наведено приклад такого розрахунку.

Оптимальний варіант доповнюється галузевими показниками рівня інтенсифікації виробництва: фондовіддачі, рентабельності, продуктивності праці тощо. На основі вибраного варіанта уточнюють і розробляють інші показники розвитку галузі.

Можна використовувати ще так званий “мішаний” метод оцінки. Він полягає у порівнянні доходу (обсягу чистої продукції у вартісному вираженні, або прибутку) і приведених витрат на його виробництво:

Регіональна економіка   Качан Є. П.   Галузеві схеми прогнози

Де Е – абсолютна економічна ефективність; Д – річний дохід підприємства або галузі; С + ЕщК – приведені витрати.

Може бути кілька варіантів оцінки, найефективнішим буде той, що дасть змогу отримати найбільший дохід (прибуток) за найменших витрат.

Розглянуті методи обгрунтування розміщення й розвитку галузі або підприємства по суті є елементами економічної експертизи (оцінки) перспективного розвитку виробництва.

Важливе значення мають також інші оцінки нового розвитку й розміщення, зокрема екологічна оцінка. Згідно з чинним законодавством, екологічну експертизу обов’язково мають проходити всі прогнозні розробки (схеми – прогнози розвитку й розміщення галузей господарства та схеми – прогнози соціально-економічного розвитку регіонів), техніко-економічне обгрунтування нових і реконструкція старих підприємств, а також проекти їх будівництва, усі нові технології, нові товари, обладнання та інша продукція. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування таких програм і проектів. Мета екологічної експертизи – визначення екологічної безпеки будь-якої господарської діяльності, критерії – чинні стандарти й нормативи природного середовища та впливу на нього людської діяльності. Екологічна експертиза передбачає оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС); прогнозування стану природного середовища; висновки й рекомендації щодо зменшення негативного впливу; експертні висновки щодо можливості реалізації проекту. Одна з можливих методик еколого-економічної оцінки проектів наведена у дод. б.

Разом з екологічною експертизою (оцінкою) раціональності розвитку й розміщення виробництва треба оцінювати також соціальну безпеку цих розробок. Проте поки що вітчизняного досвіду в цій галузі знань бракує. Соціальна безпека проектів розвитку виробництва, яка враховує безробіття, соціальне напруження, національні особливості й народні традиції, рівень та особливості життя населення, – це найважливіший чинник поліпшення економічного розвитку країни.

Крім зазначених вище етапів економічної, екологічної та соціальної оцінки прогнозів розміщення виробництва, є ще один етап, на якому пропонуються рекомендації для органів влади, правових організацій та інших урядових структур щодо змін у податковій політиці, заходів регулювання розміщення й розвитку об’єктів господарства та ін. Наприклад, у США гірничодобувна промисловість регулюється за допомогою як адміністративно-законодавчих, так і економічних заходів: орендна система видобутку корисних копалин, рентні платежі за розробку надр (роялті), система податків стимулювального та гальмівного характеру (знижка на “виснаження надр”, на інвестиції та прискорення амортизації гірничого обладнання тощо).

Таким чином, у прогнозних розробках галузі передбачений розгляд: аналізу розвитку за попередній період; характеристики використання нею виробничого потенціалу; оцінки задоволення потреб у товарах і послугах, що виробляються підприємствами галузі на внутрішньому ринку; характеристики головних проблем розвитку галузі; прогнозу кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках; можливих шляхів розв’язання головних проблем розвитку галузі; цілей і пріоритетів розвитку та пропозицій щодо напрямів державної політики у них; пропозицій щодо структурної перебудови галузі та впровадження інновацій; основних показників розвитку галузі на перспективу; висновків щодо тенденцій її розвитку протягом середньотермінового періоду.

На основі прогнозів мають розроблятися програми розвитку галузей, які конкретизують комплекс заходів і завдань, терміни, фінансове та ресурсне забезпечення їх виконання, механізм управління та контролю за ходом виконання програм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Регіональна економіка – Качан Є. П. – Галузеві схеми-прогнози