Порівняльне конституційне право – Кириченко В. М. – 4. Народна ініціатива
Ще однією формою безпосередньої демократії є народна ініціатива.
Народна ініціатива – Це сформульовані та підтримані визначеною законодавством кількістю виборців вимоги, внаслідок реалізації яких безпосередньо народом або парламентом можуть бути ухвалені владні рішення.
Зазначений термін вживається в основних законах Австрії, Італії, Киргизстану, Колумбії, Ліхтенштейну, Німеччини, Сербії, Угорщини, України, Швейцарії та в деяких інших країнах.
Основними різновидами народної ініціативи є:
1) референдна народна ініціатива. Її суть полягає в тому, що референдум обов’язково призначається уповноваженим органом чи посадовою особою тоді, коли цього вимагає визначена кількість громадян, які мають право голосу. Тобто, референдна народна ініціатива пов’язана з іншою формою безпосередньої демократії – референдумом. На сьогодні референдна народна ініціатива передбачена в конституціях 18 європейських, а також у багатьох інших держав, при цьому в Словаччині, Угорщині, Хорватії з усіх різновидів народної ініціативи прийнята лише референдна.
У більшості випадків суб’єкта референдної народної ініціативи встановлюють шляхом визначення кількості громадян, які мають право голосу. Так, у Ліхтенштейні, залежно від предмету референдуму, ця кількість складає від однієї до півтори тисячі виборців, у Словенії – 40 тисяч, у Білорусі – 450 тисяч, в Італії – 500 тисяч. Найбільша кількість громадян, яка складає суб’єкт референдної народної ініціативи, встановлена в Україні. Наприклад, у ч. 2 ст. 72 Конституції України 1996 р. передбачено, що “всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області”.
У конституціях деяких країн суб’єкт референдної народної ініціативи встановлений шляхом визначення кількісної частини або у відсотках виборчого корпусу. Так, у Хорватії референдум призначається за вимогою 10% від загальної кількості виборців.
Референдум за народною ініціативою уповноважений (зобов’язаний) призначати або президент, або парламент. Наприклад, у п. 6 ч. 1 ст. 106 Конституції України 1996 р. передбачено, що Президент України “… проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою”, у ч. 6 ст. 87 Конституції Італійської Республіки 1947 р. Президент Республіки “призначає народний референдум у випадках, передбачених Конституцією”, а в ч. 1 ст. 74 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. визначено, що “республіканські референдуми призначаються Президентом Республіки Білорусь за власною ініціативою, а також… за пропозицією не менш як 450000 громадян, які володіють виборчим правом, в тому числі не менш як 30000 громадян від кожної області і міста Мінська”;
2) законодавча народна ініціатива. її суть полягає в тому, що визначена кількість громадян, які мають право голосу, може у визначених формах вимагати прийняття парламентом нового чи внесення змін до чинного закону і парламент повинен таку вимогу обов’язково розглянути, але він не зобов’язаний її реалізувати. На сьогодні законодавча народна ініціатива передбачена в конституціях Бразилії, Еквадорі, Киргизстану, Колумбії, Парагваю, Перу та в багатьох країнах Європи.
У деяких конституціях зроблені застереження щодо окремих видів законопроектів, які можуть бути ініційовані громадянами. Наприклад, в Албанії, Польщі, Португалії за народною ініціативою можуть бути прийняті лише звичайні закони, в Іспанії не можуть бути запропоновані проекти органічних законів, а також законопроекти про податки, помилування, ратифікацію міжнародних договорів.
Суб’єкт законодавчої народної ініціативи в різних країнах є різним і може коливатися від однієї тисячі у Ліхтенштейні до 50 тисяч громадян у Білорусії, Італії, Литві, Угорщині, Швейцарії або до 100 тисяч в Австрії, Польщі, або до 250 тис. у Румунії, до 500 тис. в Іспанії тощо. Наприклад, згідно ст. 65 Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. “законопроекти можуть вносити у Сейм… одна десята частина виборців”. У Бразилії суб’єктом законодавчої народної ініціативи є громадяни у кількості одного відсотка від виборчого корпусу, при цьому відповідні підписи повинні бути зібрані не менше, ніж у п’яти штатах, на Філіппінах відповідно – 12% і в кожному виборчому окрузі. Законодавча народна ініціатива може використовуватися як засіб політичного маніпулювання, а також як тиск на парламент. Проте, зазначена ініціатива вважається малоефективним засобом демократії і на практиці застосовується рідко;
3) конституційна народна ініціатива. її суть полягає в тому, що визначена кількість громадян, які мають право голосу, може вимагати від парламенту часткового перегляду основного закону, що потребує відповідних дій з боку парламенту. На сьогодні конституційна народна ініціатива передбачена в конституціях Гватемали, Еквадорі, Киргизстану, Колумбії, Ліберії, Парагваю, Перу, Уругваю, на Філіппінах та в багатьох європейських країнах.
Суб’єкт конституційної народної ініціативи, як і суб’єкт законодавчої народної ініціативи, також є різним у різних країнах і може суттєво коливатися від 5 тисяч у Гватемалі до 500 тисяч громадян у Румунії. У Бразилії, Латвії, Перу, Еквадорі зазначений суб’єкт визначається у відсотках. Так, у 17 штатах США група виборців (зазвичай 5-10%) може вносити до легістратури проекти конституційних поправок.
Необхідно зазначити, що в конституціях Австрії, Італії, Латвії, Ліхтенштейну, Угорщини суб’єкти законодавчої і конституційної народної ініціативи визначені кількісно однаково, а в деяких країнах ці суб’єкти визначені кількісно різно. Наприклад, у Словенії це співвідношення складає 5 і 30 тисяч, у Македонії – 10 і 150 тисяч, у Сербії – 30 і 150 тисяч, у Грузії – 30 і 200 тисяч, у Киргизстані – 30 і 300 тисяч громадян, які мають право голосу, в Еквадорі – 0,25 і 1% виборчого корпусу.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)