Порівняльне конституційне право – Кириченко В. М. – 4. Гарантії здійснення конституційних прав і свобод людини і громадянина
Проголошені у конституціях держав світу права і свободи людини і громадянина не мають реальної цінності до тих пір, доки вони не будуть надійно підкріпленні механізмом їхньої реалізації. Тобто, положення, які містяться в конституції, повинні бути конкретизовані та деталізовані у відповідних законах. Гарантії конституційних прав і свобод багатоманітні та залежать від рівня економічного і соціального розвитку суспільства, демократії, правової культурі населення, ступеня незалежності судової влади та інших чинників.
Зазначені гарантії класифікуються за різними ознаками. Розрізняють економічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.
Економічні гарантії – це економічний лад суспільства, який на основі визнання і захисту багатоманітних форм власності на засоби виробництва має забезпечувати матеріальні потреби усіх верст населення. Економічна незалежність особи в суспільстві полягає в реальній можливості володіти засобами виробництва та обирати форми підприємницької діяльності.
Політичні гарантії – це ідеологічний плюралізм і свобода політичної діяльності, яка не заборонена чинним законодавством, визнання народу єдиним джерелом влади, підконтрольність органів державної влади та органів місцевого самоврядування громадянам та їх об’єднанням. Тобто, політичні гарантії насамперед залежать від ступені демократичності політичного режиму.
Ідеологічні гарантії – це ідеологічна багатоманітність суспільного життя, відсутність обов’язкової ідеології та цензури, сприяння розвитку корінних народів і національних меншин, пріоритет і захист прав і інтересів людини.
Юридичні гарантії – це правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються і захищаються права і свободи людини і громадянина, усуваються причини та поновлюються порушені права і свободи. До зазначених гарантій належать:
1) право кожної людини на судовий захист, що існує у всіх демократичних державах. Тобто, кожна людина має право оскаржити не тільки незаконні дії чи акти, а й бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб. Наприклад, у ст. 32 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що “ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді”, а в ч. 4 ст. 19 Основного Закону ФРН 1949 р. у редакції 1968 р. визначено, що “якщо права якоїсь особи порушені державною владою, йому надається можливість звернутися до суду…”;
2) право кожної людини на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їй незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і їх посадових і службових осіб. Наприклад, у ст. 41 Конституції КНР 1982 р. проголошено, що “особа, якої завдано шкоди в результаті посягання на права громадян з боку державних органів чи державних службовців, має право на отримання компенсації відповідно до закону”, а в ст. 17 Конституції Японії 1946 р. визначено, що “кожен може, відповідно до закону, вимагати у держави чи місцевих органів публічної влади відшкодування збитків у випадку, якщо шкода заподіяна йому незаконними діями будь-якою публічною посадовою особою”;
3) право кожної людини і громадянина знати свої права і обов’язки. Наприклад, у ч. 3 ст. 17 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. говориться, що “кожен затриманий повинен бути негайно і в зрозумілій для нього формі поінформований про свої права і причинах щодо його затримання…”, у ч. 1 ст. 57 Конституції України 1996 р. проголошено, що “кожному гарантується право знати свої права і обов’язки”;
4) право кожної людини на правову допомогу, яке логічно випливає з права на судовий захист. Наприклад, у США згідно так званому “правилу Міранди” поліцейський в момент затримання особи повинен повідомити про її права як затриманої. Формування цих прав є такими: “А. Ви маєте право не давати свідчень. В. Все, що Ви скажете, може бути і буде використано проти Вас у суді. С. Ви маєте право консультуватися з адвокатом, і він може бути присутній на Ваших допитах. Д. Якщо у Вас немає коштів на оплату праці адвоката, він, якщо Ви забажаєте, буде призначений до початку допитів. Е. Ви можете скористатися цими правами у будь-який час і не відповідати на жодні запитання й не робити ніяких заяв”. У разі якщо поліцейський не повідомить хоча б про одне з прав затриманого, це вважається грубим процесуальним порушенням, яке саме по собі може призвести до виправдання обвинуваченого в суді;
5) право кожної людини не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Тобто, це юридична норма, яка передбачає юридичну відповідальність не тільки за видання такого розпорядження чи наказу, а і за його виконання. Наприклад, у ч. 1 ст. 60 Конституції України 1996 р. проголошено, що “ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази”;
6) право кожної людини на відмову давати свідчення чи пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Наприклад, у ч. 1 ст. 38 Конституції Японії 1946 р. зазначено, що “ніхто не може бути примушений свідчити проти самого себе…”;
7) право кожної людини на презумпцію невинуватості. Тобто, людина вважається невинуватою у вчиненні злочину чи іншого правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком (постановою, рішенням) суду. Крім того, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, зазначені гарантії є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний у правовому статусі людини і громадянина перехід від передбаченої в конституції та законах можливості до реальної дійсності.
Принципово новим засобом захисту прав і свобод людини і громадянина є інститут “омбудсмана”, який виник у 1809 р. у Швеції, але набув поширення в багатьох країнах світу в другій половині XX ст. Зараз цей інститут діє майже в 100 країнах і має різні назви: в Австрії – народний правозахисник; у Великобританії – парламентський комісар у справах адміністрації; у Данії та скандинавських країнах – омбудсман; в Іспанії, Колумбії – народний захисник; в Італії – цивільний захисник; у Канаді, Нідерландах – національний омбудсман; у США – громадський адвокат і помічник громадян; у Російської Федерації, Україні – уповноважений з прав людини; в Угорщині – уповноважений з прав громадян; у Польщі – уповноважений з громадянських прав; у Румунії – адвокат народу; на Філіппінах – комісія з прав людини; у Франції – посередник тощо.
Омбудсман – це спеціально обрана чи призначена посадова особа для здійснення контролю за додержанням прав і законних інтересів людини і громадянина, що порушуються незаконними діями чи бездіяльністю державних органів та їх посадових і службових осіб. В окремих країнах, наприклад, в Іспанії, Фінляндії, Швеції нагляд з боку омбудсмана розповсюджується також і на судові органи.
Як правило, омбудсман обирається парламентом, іноді призначається президентом чи урядом на встановлений строк (у Данії, Польщі, Португалії, Фінляндії, Швеції – 4 роки, в Іспанії, Росії, Україні, Німеччині – 5 років, в Австрії, Нідерландах, Франції – 6 років, у Хорватії – 8 років, у Великобританії строк не обмежений). У федеративних державах омбудсмани діють як на загальнофедеральному рівні, так і на рівні окремих суб’єктів федерації.
У деяких країнах призначають спеціалізованих омбудсманів. Так, у Польщі та Швеції діє омбудсман з прав дитини, в Угорщині – уповноважений з прав національних і етничних меншин, у Канаді – омбудсман з питань інформації.
У більшості країн будь-який громадянин може звернутися до омбудсмана безпосередньо зі скаргою на порушення його прав. Нерідко омбудсман розглядає такі скарги вже після того, як вичерпані всі інші законні способи захисту прав. Однак сам омбудсман вирішити справу не може, у зв’язку з тим, що він не є органом державіної влади і не може приймати владних рішень. Виявивши порушення прав громадянина омбудсман вказує на це відповідному органу чи посадовій особі і пропонує їх усунути. У разі відмови омбудсман може звернутися до суду або парламенту. Омбудсман діє не тільки за скаргами громадян, а й з власної ініціативи. Для здійснення своїх функцій він наділений певними правами.
Інститут омбудсмана є правозахисним органом, який відіграє істотну роль у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина в державі та в деякій мірі компенсує недоліки традиційних засобів захисту прав людини.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)