Порівняльне конституційне право – Кириченко В. М. – 3. Конституційна юстиція
Конституційна юстиція – це особливого роду судові органи (конституційний або квазісудові органи), які здійснюють конституційний контроль шляхом конституційного судочинства.
Конституційна юстиція є найважливішою формою здійснення конституційного контролю, цільовим призначенням якої є насамперед перевірка нормативно-правових актів стосовно їх конституційності. Наприклад, у ст. 82 Конституції Грузії 1995 р. проголошено, що “судова влада здійснюється за допомогою конституційного контролю, правосуддя і у встановлених законом інших формах”. Зміст і характер конституційного контролю в різних країнах неоднаковий і залежить від органів, що його здійснюють.
Існують спеціалізовані і неспеціалізовані органи конституційного контролю.
Неспеціалізованими органами Є глава держави, парламент, уряд, уповноважений з прав людини та інші. Наприклад, у ст. 73 Конституції Республіки Куба 1976 р. зазначено, що Національна асамблея народної влади (парламент) уповноважена: “приймати рішення про конституційність законів, декретів – законів, декретів і інших загальних актів; відкликати декрети-закони Державної ради… які суперечать Конституції…”, у ч. 1 §6 гл.12 Закону Королівства Швеції “Форма правління” від 27 лютого 1974 р. визначено, що
“Риксдаг може обрати одного або декількох омбудсманів для контролю, згідно прийнятої Риксдагом інструкції, застуванням законів і інших законодавчих актів у публічної діяльності…”. Діяльність таких органів має політичний характер і тому їх іноді іменують політичними. Зазначені органи пристосовані до поточних політичних завдань і за своїм характером та змістом на є стабільними і високо-професійними.
Юридичній науці відомо дві основні моделі спеціалізованого конституційного контролю – американська і європейська.
За американської моделі Конституційний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції при розгляді та вирішенні кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних і інших судових справ. Якщо верховний суд визнає закон неконституційним, то цей закон формально продовжує діяти, але фактично він втрачає юридичну силу і жоден суд застосовувати його не буде. Як правило, парламент у таких випадках подібний закон скасовує.
В Аргентині, Болівії, Данії, Ізраїлі, Мексиці, Норвегії, США, Швеції, Японії та ряді інших країн конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції. Наприклад, у ч. 1 ст. 76 Конституції Японії 1946 р. встановлено, що “вся повнота судової влади належить Верховному суду і тим судам нижчих інстанцій, які будуть засновані законом”, а в ст. 81 цієї Конституції проголошено, що “Верховний суд є судом вищої інстанції, повноважним вирішувати питання про конституційність будь-якого закону, наказу чи розпорядження або іншого офіційного акта…”.
В Австралії, Бельгії, Естонії, Індії, Ірландії, Ісландії, Канаді, Колумбії, Люксембурзі, Швейцарії, на Філіппінах вирішення питань про відповідність нормативно-правових актів основного закону надано тільки верховному суду як найвищої судової інстанції. Наприклад, у ч. 3 ст. 149 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що “…Державний суд водночас є судом конституційного нагляду,” а в ч. 2 ст. 152 цієї Конституції встановлено, що ” Державний суд визнає недійсним будь-який закон чи інший правовий акт, якщо він суперечить положенням та суті Конституції”, у п. 3 ст. 34 Конституції Ірландії 1937 р. у редакції 1995 р. встановлено, що “ніякий суд не повинен здійснювати юрисдикцію з питань юридичної сили закону або будь-якого положення закону, законопроекту, який повинен бути переданий Верховному суду…”.
За європейської моделі конституційний контроль здійснюється спеціалізованими судовими органами або квасісудовими (не судовими) органами.
Спеціальні судові органи в різних країнах мають різні назви. У більшості країн ці органи мають назву конституційного суду (Білорусь, Болгарія, Грузія, Іспанія, Італія, Литва, Македонія, Молдова, Португалія, Росія, Словаччина, Словенія, Узбекистан, Угорщина, Україна, Чехія, Хорватія), в Єгипті – Вищий конституційний суд, у Польщі – Конституційний Трибунал, у Німеччині – Федеральний конституційний суд та інші. Наприклад, у п. 1 ст. 83 Конституції Грузії 1995 р. проголошено, що
“Конституційний суд Грузії є судовим органом конституційного контролю…”, у ст. 175 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. у редакції 1980 р. встановлено, що “тільки Вищий конституційний суд здійснює конституційний контроль стосовно конституційності законів і їх положень…”.
В окремих федеративних державах такі органи можуть створюватися також суб’єктами федерацій (Боснія і Герцеговина, Німеччина, Росія). Наприклад, у п. 1 ст. 100 Основного Закону ФРН 1949 р. записано, “… якщо мова іде про порушення Конституції землі, повинно бути отримано рішення суду землі, який компетентний у вирішені конституційного спору, а якщо мова іде про порушення чинного Основного закону, – то рішення Федерального Конституційного суду…”. При цьому Федеральний конституційний суд і конституційні суди земель не створюють єдиної системи, між ними не існує ніяких відносин інстанційності, і тому кожен із них перевіряє нормативно-правові акти на відповідність тільки своєї конституції.
Статус конституційного суду, як правило, закріплюється в спеціальному розділі конституції, який іноді буває відокремлений від її структурної частини, присвяченої засадам судоустрою. В одних країнах конституційний суд вважається судом особливої категорії і входить до судової системи, в інших (Болгарія, Італія, Румунія) – є особливим органом контролю, що не належить до судової влади. Наприклад, у ч. 3 ст. 124 Конституції України 1996 р. встановлено, що “судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції”, у п. 1ст. 119 гл.6, яка має назву “Судова влада” Конституції Республіки Болгарія 1991 р. зазначено, що “правосуддя здійснюється Верховним касаційним судом, Верховним адміністративним судом, апеляційними, окружними, військовими та районним судами”, а статус Конституційного Суду визначений у главі 8 цієї Конституції.
У деяких країнах (Казахстан, Марокко, Сенегал, Туніс, Франція) для здійснення конституційного контролю створенні квазісудові (не судові) органи, які мають назву конституційної ради. Наприклад, у п. 1 ст. 72 Конституції Республіки Казахстан 1995 р. зазначено, що Конституційна Рада ” розглядає до підписання Президентом прийнятті Парламентом закони про їх відповідність Конституції Республіки”, у ч. 1 ст. 61 Конституції Французької Республіки 1958 р. встановлено, що “органічні закони до їх промульгації і регламенти палат Парламенту до їх застосування повинні бути подані до Конституційної Ради, яка висловлюється про їх відповідність Конституції”.
Головна і єдина різниця між конституційним судом і конституційною радою полягає в тому, що конституційний суд застосовує гласну процедуру розгляду справ, а конституційна рада – застосовує не публічну процедуру, яка заснована на письмовому впровадженні, тобто практикується надання письмових пояснень, а не відкритий виступ сторін.
Головними повноваженням органів конституційного контролю є оцінка законодавчих актів, тобто перевірка нормативно-правових актів на предмет їх конституційності. До нормативно-правових актів, конституційність яких перевіряється, віднесені насамперед закони, а також різні підзаконні акти. Наприклад, у ст. 150 Конституції України 1996 р. зазначено, що “до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції Україні (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим…”, у ст. 125 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що “контроль за конституційністю нормативних актів у державі здійснюється Конституційним Судом Республіки Білорусь”, у ст. 105 Конституції Литовської Республіки 1992 р. визначено, що “Конституційний Суд розглядає та приймає рішення про відповідність законів Литовської Республіки та інших прийнятих Сеймом актів Конституції Литовської Республіки. Конституційний Суд також розглядає відповідність Конституції та законам: 1) актів Президента Республіки; 2) актів Уряду Республіки”.
Перевіряючи відповідність акта конституції, орган конституційного контролю оцінює насамперед зміст і форму акта, порядок прийняття акта та його введення в дію, належність акта до компетенції органу, що його видав.
До повноважень органів конституційного контролю належать також офіційне тлумачення конституції і законів, визначення відповідності основному закону міжнародних договорів (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Португалія, Росія, Угорщина, Франція), питання розмежування компетенції між федерацією та її суб’єктами у федеративній державі, вирішення спорів між вищими органами державної влади (Болгарія, Іспанія, Італія, Македонія, Росія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Чехія), здійснення процедури щодо дострокового припинення повноважень президента (Австрія, Албанія, Болгарія, Македонія, Німеччина, Сербія, Словаччина, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія), здійснення контролю щодо відповідності конституції статутних і програмних документів політичних партій та їх фактичної діяльності (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Грузія, Македонія, Молдова, Німеччина, Португалія, Румунія, Сербія, Словаччина, Туреччина, Хорватія, Чехія, Чорногорія) та інші питання. Наприклад, у п. 1 ст. 149 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. проголошено, що “Конституційний Суд: 1) дає обов’язкове тлумачення Конституції”, у п. 3 ст. 109 Конституції Республіки Узбекистан 1992 р. записано, що “Конституційний Суд Республіки Узбекистан:…3) дає тлумачення норм Конституції і законів Республіки Узбекистан”, у п. 3 ст. 125 Конституції Російської Федерації 1993 р. зазначено, що “Конституційний Суд Російської Федерації розв’язує спори про компетенцію: а) між федеральними органами державної влади; б) між органами державної влади Російської Федерації та органами державної влади суб’єктів Російської Федерації; в) між вищими державними органами суб’єктів Російської Федерації”, у ст. 189 Конституції Республіки Польща 1997 р. визначено, що “Конституційний Трибунал розв’язує спори про компетенцію між центральними конституційними органами держави”, у ст. 110 Конституції Республіки Македонія 1991 р. встановлено, що “Конституційний Суд Республіки Македонія: … вирішує питання про відповідальність Президента Республіки; вирішує питання про конституційність програм і статутів політичних партій та об’єднань громадян; вирішує інші питання, визначенні Конституцією”.
Існують різноманітного форми конституційного контролю, які можна кваліфікувати за наступними ознаками:
1) за часом здійснення конституційний контроль є Попередній і наступний.
Попередній конституційний контроль здійснюється щодо прийнятих парламентом законів, які не підписані та не оприлюдненні главою держави (Естонія, Польща, Португалія, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Швеція).
Наступний конституційний контроль здійснюється стосовно чинних законів (Індія, Німеччина, США, Філіппіни), причому існує два його різновиди – абстрактний і конкретний контроль. Абстрактний конституційний контроль здійснюється спеціальним судовим або ква-зісудовим (не судовим) органом за ініціативи уповноваженого суб’єкта безвідносно до якоїсь конкретної справи. Конкретний конституційний контроль зазвичай здійснюється судами загальної юрисдикції тільки у зв’язку з якоюсь конкретною справою;
2) за обов’язковістю проведення розрізняють Обов’язковий і факультативний Конституційний контроль.
Обов’язковий конституційний контроль здійснюється уповноваженими державними органами на основі норм конституції і чинного законодавства незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи (Вірменія, Франція).
Факультативний конституційний контроль здійснюється тільки за ініціативою визначених суб’єктів. У більшості країн передбачено тільки факультативний контроль;
3) за змістом конституційний контроль буває матеріальний і формальний.
За умов здійснення матеріального контролю перевіряється зміст нормативно-правового акта, тобто його відповідність положенням Конституції, а за умов здійснення формального контролю – перевіряється дотримання процедурних правил, установлених для прийняття (видання) нормативно-правових актів.
Існують й інші класифікації конституційного контролю, зокрема розрізняють за місцем здійснення – внутрішній і зовнішній, за правовими наслідками – консультативний і постановляючий тощо.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)