Операційний менеджмент – Михайловська О. В. – 5. Характеристика виробничих систем. Вплив типу виробництва на організаційну структуру управління

При самостійному опрацюванні теми дане питання слід розглядати як логічне продовження попереднього. Базовими підручниками для самостійного опрацювання є підручники Я Д. Плоткіна, І. Н. Пащенко [35, с.40-50], Р. Б. Чейза, Н Д. Еквілайна, Р. Ф. Якобса [52); навчальні посібники ВА Василенко, ТЛ. Ткаченко [5, с. 63-79]; Є. С. Мінаєва, І. Т. Агеева, А. А. Даги [29, с.40-50], навчально-методичний посібник В. Г. Пасічника, А. В. Акіліна [33, с.28-47].

Вивчаючи дане питання теми варто звернути увагу на те, що у діяльності виробничих систем існують деякі характерні особливості, які є загальними навіть для підприємств, що випускають різну продукцію. Такими особливостями можуть бути широта або вузькість номенклатури продукції, універсальність або спеціалізація обладнання, застосування поточних або не поточних форм організації виробництва, детальність розроблення технологічного процесу, кваліфікація робочої сили.

Характерні особливості організації виробничих систем можна визначити на підставі встановлених єдиних характеристик типів виробництва.

Слід зазнач йти, що двомірна класифікація виробничих систем, грунтується на характері виготовленого продукту і типі застосованого процесу перероблення ресурсів (табл. 2.2).

Згідно з наведеною у табл. 2.2 структурою можна здійснити аналіз фактично будь-якої виробничої систем и (проектної (одиничної), індивідуальної, серійної (дрібносерійної, замовленої, велико серійної) масової, безупинної.

Віднесення конкретної переробної системи загалом до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, тому що на кожному підприємстві і навіть в окремих цехах можна зустріти поєднання різних типів організації виробничих процесів.

У роботі Л. Гелловея наводиться визначення поняття “тип виробництва” в прив’язці до машинобудівного комплексу.

Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Необхідно наголосити на тому, що тип виробництва справляє вирішальний вплив на особливості організації виробничого процесу. Ці особливості передусім проявляються у формі перебігу виробничого процесу – неперервний (нафтопереробка, виплавка металу, скловаріння) чи перервний (процеси машино – та приладобудування); рівні технології виробництва; у межах економічно доцільного використання автоматичного, напівавтоматичного і спеціального обладнання; складі устаткування і приладдя; організації робочих місць; складі і кваліфікації працівників; системі управління виробництвом.

Таблиця 2.2. Класифікація типів виробництва [5]

Варто зазначити, що кожен тип виробництва характеризує певний рівень уніфікації і стандартизації виробу. Залежно від типу виробництва значною мірою змінюється і технічний рівень застосованих технологічних процесів. Постійність номенклатури і великий обсяг випуску роблять економічно вигідним у масовому виробництві застосовувати автоматичні верстати або спеціально налагоджені потокові лінії, використовувати спеціальне оснащення; в одиничному виробництві все це є економічно невигідним.

Характерною для того чи іншого типу виробництва є структура верстатів і робочих місць. Чим ближче тип виробництва до масового, тим менша питома вага допоміжних робіт і часу налагодження. Заводи різних типів виробництва відрізняються величиною і структурою трудомісткості та собівартості однотипної продукції. Чим ближче тип виробництва до масового, тим нижча трудомісткість однотипних виробів.

Для глибокого засвоєння положення щодо типу виробництва, студентам рекомендуються додатково опрацювати підручники Ільєнкової С. Д. [17, с. 69-80|, Пасічника В. Г., Акіліна О. В. |33, с. 28-44].

Вивчаючи тему, студент має опанувати специфіку кожної переробної системи. З огляду на це, розглянемо проектний, індивідуальний, дрібносерійний, безперервний, великосерійний та масовий типи виробництва (5 ].

Проектне (одиничне) виробництво носить неповторюваний характер, кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, за завданнями, що виконуються, розміщенням або якимось іншими важливими ознаками.

На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно великий час: здебільшого декілька тижнів, місяців, а то й років (будівництво храму, написання книжки, виготовлення космічного апарата тощо). Усі ресурси виробничої системи в даний момент часу спрямовані на виготовлення одного або декількох продуктів.

Одиничний тип виробництва характеризується виготовленням широкої номенклатури виробів в одиничних кількостях, що іноді повторюється через невизначені проміжки часу.

Номенклатура продукції у програмі заводу нестабільна: вироби, що їх виготовляли в цьому році, можуть не повторюватися у наступному. Нестабільність номенклатури, її різнотипність, обмеженість випуску зменшує можливість використання стандартизованих конструкторсько-технологічних вирішень. Тут велика питома вага оригінальних і дуже мала кількість уніфікованих деталей.

Слід запам’ятати, що деталізація технологічних операцій, укрупнений технологічний процес і застосування для його виконання універсального обладнання потребує використання в одиничному виробництві праці висококваліфікованих робітників. Підвищені матеріальні затрати (викликані великими допусками), значна трудомісткість робіт (ручна підгонка, доведення тощо) та висока кваліфікація робітників зумовлюють високу собівартість виготовленої продукції.

Індивідуальне виробництво пов’язане, з одного боку, зі створенням одиничних, досить унікальних зразків, свого роду раритетів, з виконанням разових замовлень, що володіють вираженою специфікою, з іншого боку, індивідуальне виробництво постійно спостерігається в процесі освоєння нової продукції, воно поєднане з випуском перших дослідних зразків, що передують серійному і масовому виробництву.

Слід зазначити, що цей процес вважається переривчастою технологічною системою, тому що тут виробляються малі обсяги продукції. Неритмічний процес найкраще відповідає продуктам індивідуального (цехового) виробництва, коли продукт саме такої форми може ніколи більше не знадобитися.

Серійне виробництво – це випуск продукції окремими серіями, групами (партіями), які можуть бути і великими й складаються з сотень чи тисяч виробів, і дрібними, що обчислюються десятками чи сотнями виробів.

Студенту потрібно звернути увагу на те, що великосерійний тип виробництва наближається за своєю характеристикою до масового, а дрібносерійний ю одиничного типу виробництва. Серійний випуск спостерігається, найчастіше, як проміжна стадія між індивідуальним і масовим випуском освоюваної у виробництві нової продукції. Серійне виробництво в цьому випадку характеризує послідовний перехід до масового виробництва шляхом нарощування обсягів, збільшення кількості виробів у партіях, що випускаються.

У той же час, серійне виробництво широко застосовується при випуску продукції, товарів, потреба в яких явно обмежена заданою межею (як правило, попитом). Такі продукти, як правило, мають спеціальне призначення, що не приводить до їхнього масового виробництва (серійне будівництво житлових будинків, суднобудування, пов’язане з випуском декількох однотипних суден.

Дрібносерійне (замовлене) виробництво – це виробництво малими партіями різноманітного асортименту різної продукції, що найчастіше вимагає різного набору і послідовності технологічних операцій.

Варто підкреслити, що цей тип процесу найбільше відповідає виробництву невеликих виробів, які можна виготовити за допомогою декількох етапів. Іноді цей тип процесу називають переривчастою системою, тому що в процесі бере участь багато видів робіт, з частим переключенням з однієї на іншу.

Прикладами такого виробництва можуть служити комерційні поліграфічні фірми, компанії, що працюють у літакобудуванні, металорізальні майстерні, у також заводи, що випускають друковані плати за індивідуальним замовленням. Часто дрібносерійне виробництво веде до великосерійного випуску одного чи декількох подібних виробів [5, с. 66].

Великосерійне виробництво – це випуск продукції партіями на періодичній основі – або за замовленням клієнта, або для поповнення товарно-матеріальних запасів фірми.

Слід наголосити на тому, що велика частина продукції випускається з застосуванням однієї і тієї ж технологічної схеми. Кінцевий продукт досить стандартний. Цей процес можна вважати часткою безупинним. Тому що обсяг робіт, який проходить через систему, нижчий, ніж на безупинному процесі.

Як приклад можна навести виробництво устаткування, електронних приладів і хімічних продуктів тонкого органічного синтезу. Приклади в сфері обслуговування: програми з масових щеплень, автоматичні машинні мийки, механізоване збирання врожаю, поштовий сервіс і підприємства громадського харчування (та їхня частина, що відноситься до так званого швидкого харчування). Слід зазначити, що застосування такого типу процесів у сфері послуг більш обмежене, тому що обслуговування все-таки більш індивідуальне [5, с. 66].

Безупинний потік – це переробка чи подальша обробка неподільних матеріалів, таких як нафта, хімікати чи пиво, виробничий процес протікає у певній послідовності, але в даному випадку виробничий потік безупинний, технології характеризуються високим рівнем автоматизації і, по суті, являють собою одну інтегровану “машину”, яка, щоб уникнути дорогих зупинок і запусків, повинна працювати 24 години на добу.

Варто підкреслити, що переробна система з безупинним процесом робить значні обсяги однорідного виходу. Ресурси, що надходять на вхід системи, безупинним потоком проходять через неї, перетворюючись в продукт на її виході.

Безупинний процес вимагає високих капітальних витрат, проектування заводу. Цій формі процесу властива висока автоматизація контролю над процесом. Системи безупинного виробництва роблять великі обсяги високо стандартизованої продукції (рідини і гази.).

Масове виробництво – це виготовлення однотипної продукції у великих обсягах протягом тривалого періоду часу.

Важливим є те, що ідеологія “масового виробництва на замовлення” нині є дуже поширеною, і не тільки в теорії, а передусім – на практиці.

Створення операційних систем, що базуються на одночасному використанні переваг масового та одиничного виробництва вимагає застосування СПУ. Щоб студенту мати уявлення про сутність концепції, доцільно звернутися до підручника Майталь Ш.

Самостійно опрацьовуючи дане питання, студенту слід звернути увагу на специфіку інноваційного виробництва. У підручнику Є. С. Мінаєва, І. Г. Агеєва А..А. Дага [29, с. 16-22], розглянемо характерні особливості притаманні інноваційному виробництву.

Для характеристики інноваційної діяльності використовують матрицю видів інноваційних виробництв і сервісу (рис. 2.9), яка дозволяє виробничому менеджеру вибрати оптимальні стратегічні рішення в залежності від розташування фірми в одному з квадратів матриці.

Рис. 2.9. Матриця видів інноваційних виробництв і сервісу

І, IV…види інноваційного виробництва товарів і надання послуг -> – напрям стратегії розвитку виробництва товарів і надання послуг

Дана матриця дозволяє за допомогою показників економічного росту бізнесу (горизонтальна координата) і рівня інновацій (вертикальна координата) класифікувати основні види інноваційних виробництв і оцінити стратегічні рішення проблеми цих видів діяльності.

У процесі самостійного вивчення, важливим є розуміння видів інноваційних виробництв.

Перший вид виробництва товарів і надання послуг-направлений на конкретного споживача. Характеризується значними стартовими затратами і унікальним продуктами або видами діяльності. Це – будівництво споруд, мостів, доріг; виробництво спеціального обладнання, інструментів; в сфері послуг – запуск космічних апаратів, чартерні авіаперевезення та інше.

Виробництво потребує додаткового фінансування і кредитування, постійного контакту з замовниками і клієнтами, висококваліфікованих спеціалістів у вузьких сферах діяльності.

Другий вид – виробництво товарів і надання послуг підприємствами, які працюють за субконтрактами з великими фірмами. Для фірми цього виду інноваційний бізнес тилової діяльності являється використання субконтрактів з великими виробниками певних видів продукції, наприклад, деталей для автомобілей, радіприймачів, телевізорів. Типовим сферами такої діяльності є харчова і консервно-переробна промисловості, де строго дотримують строків поставок продукції. Для даного виду характерне обмежене зростання рентабельності.

Третій вид – виробництво, що працює по унікальному замовленню. Діяльність таких організацій також базується на субконтрактах. Зазвичай, це одиничні замовлення на короткі проміжки часу, наприклад, розробка проектів в чітко обмежені строки. До цього виду належать фірми з обмеженим економічним зростанням і високим рівнем інновацій. Вони ретельно слідкують за темпами розвитку НТП.

Четвертий вид – складальні роботи на основі постачання комплектуючих виробів. До цього виду відносяться підприємства, діяльність яких зосереджена на виробництві продукції в країнах з дешевими ресурсами, в першу чергу з мінімальною оплатою праці. В таких фірмах широко використовується ручна праця. Проблеми економічного зростання, збільшення об’єму виробництва виникають перед фірмою, коли приваблива новинка уже створена і орієнтована на масового споживача.

Вибір оптимального стратегічного рішення в сфері інновацій є запорукою успіху будь – якого підприємства.

Подальшу роботу над темою студентам необхідно спрямувати на вивчення впливу типу виробництва на організаційну структуру управління. Частково цей матеріал (сутність, принципи, фактори побудови ОСУ) студентом вже засвоєно на концептуальному рівні під час вивчення дисципліни “Основи менеджменту” [7; 12; 16; 27; 36; 38; 41; 42; 44; 50]. Частково студент має набути нових знань, особливо в такому аспекті, як розгляд виробничого процесу виготовлення продукції, форми взаємозв’язків між цехами та службами, що формують виробничу структуру поділ праці між окремими цехами та ін.

Слід зазначити, що підприємства відрізняються один від одного не тільки розмірами займаної ними території, будинками і спорудами, розташованим устаткуванням і масштабом виробництва, але також і ступенем спеціалізації на виготовленні певної продукції. Чим більш обмежена номенклатура виробів, що випускаються заводом, тим вищий рівень спеціалізації підприємства [ 17].

Збільшення масштабу виробництва, який характеризується кількістю виробів, що випускаються, при зменшенні кількості номенклатурних назв продукції ще більше сприяє спеціалізації машинобудівних підприємств. При цьому, чим вища подібність виробів, що відносяться до різних номенклатурних назв, чим однорідніші вироби із застосовуваних матеріалів, складності і необхідній точності їхнього виготовлення, тим вищим може бути рівень спеціалізації виробництва. Масштаб виробництва для цілей організації визначається також кількістю виробничих робітників. Чим більша кількість виробничих робітників, тим більший, звичайно, і масштаб виробництва [5, с. 71 ].

Робоче місце – частина виробничо! площі ділянки (цеху), закріплена за одним чи бригадою робітників і оснащена устаткуванням, інструментом і допоміжними пристроями, що відповідають характеру виконуваних робіт.

Кожне робоче місце призначається для виконання певних робіт (операцій). Ступінь спеціалізації робочих місць і їхнє технічне оснащення залежать від прийнятого способу організації виробничого процесу.

Слід усвідомити, що підприємство звичайно являє собою комплекс різних пов’язаних між собою цехів і господарств. Основою формування виробничих структур організацій є виробничий процес виготовлення виробів. Склад цехів і служб, що реалізують виробничий процес виготовлення виробу, форми їхніх взаємозв’язків формують виробничу структуру.

Потрібно звернути увагу на те, що виробнича структура підприємства відображає характер поділу праці між окремими цехами (тобто характер їхньої виробничо-технологічної чи предметної спеціалізації) і визначає ступінь взаємного зв’язку різних цехів й інших підрозділів підприємства між собою, тобто визначає форми і методи внутрішньозаводської кооперації. Структурною одиницею підприємства є цех [17].

Цех – це структурна одиниця підприємства, що володіє адміністративною самостійністю, організована на основі технологічної чи предметної спеціалізації виготовлення якої-небудь частини чи готової продукції підприємства.

У процесі самостійного вивчення видів виробничих структур, студент має насамперед розглянути класифікацію цехів та господарств (рис. 2.10).

Усі цехи і господарства, що входять до складу промислового підприємства, поділені на:

Рис.2.10. Класифікація цехів та господарств

Виробнича структура промислових підприємств відрізняється значною розмаїтістю. Найбільш характерні три види виробничої структури (технологічна предметна, змішана).

Виробнича структура підприємств і цехів повинна змінюватися зі зміною техніки, засобів механізації й автоматизації виробничих процесів, із впровадженням нової технології й організації виробництва. Студентам слід звернути увагу на основні напрямки удосконалення виробничих структур [ і 7, с. 86].

Основними напрямками удосконалення виробничої структури є:

1. Укрупнення підприємств і цехів, що дозволяє впроваджувати більш продуктивну техніку.

2. Побудова цехів і виробничих ділянок за предметно-замкнутим принципом.

3. Скорочення питомої ваги допоміжних цехів шляхом кооперування з іншими підприємствами, що виконують ремонт устаткування виготовляють інструмент та ін.

Важливо у вивченні питання зробити наголос на тому, що в останні роки на багатьох підприємствах невеликого масштабу ліквідуються цехи. При без-цеховій виробничій структурі основною виробничою одиницею є ділянка. Відомо, що сукупність організаційних і структурних рішень залежить від цілей, стратегій і підходу до процесу виробництва. Останнім часом за рубежем намітилася тенденція до зміни підходів до побудови виробничих управлінських структур. Розрізняють орієнтацію на виготовлення продукту (традиційний підхід) і операційний підхід з орієнтацією виробництва на інтеграцію процесу від одержання замовлення клієнта до постачання йому виготовленої продукції (операційний підхід) 129].

Операційний підхід – це підхід що змінює і розширює традиційне розуміння операцій виробничих, технічних, економічних, управлінських служб, а також допоміжних і обслуговуючих виробництв організації.

Застосування цього підходу до побудови виробничих структур дозволяє орієнтувати їх на цільові проблеми, закріплювати за підрозділами операції на час досягнення поставленої мети, скорочувати кількість рівнів ієрархії. Цей підхід сприяє розширенню взаємозв’язків між підрозділами і створює широкі можливості для інтеграції, що забезпечує повноту інформації про потреби клієнтів і про виробничі (сервісних) процеси із задоволення цих потреб [ 5, с. 77 ].

Слід зазначити, що виробнича структура знаходиться в постійному розвитку під впливом зміни в техніці, технології, формах організації виробничих процесів. При формуванні виробничих структур необхідно врахувати фактори, що визначають вимоги до побудови раціональних структур.

Подальшу роботу над темою студентам доцільно спрямувати на розгляд форм спеціалізації виробничих підрозділів. Розрізняють дві основні форми спеціалізації – технологічну і предметну [5].

Технологічна спеціалізація підрозділів характеризується груповим розташуванням однотипних робочих місць з виконання технологічно однорідних операцій з різними виробами.

Предметна спеціалізація характеризується концентрацією в структурних підрозділах однорідних чи різнорідних операцій, що забезпечують закінченість обробки виробу.

Варто наголосити на тому, що спеціалізація і кооперування при виготовленні виробів приводять до скорочення структурних підрозділів і спрощення їхніх взаємозв’язків. Виробництво може спеціалізуватися на одній з фаз виробничого процесу, наприклад, зборка виробів чи механообробна. Однак виробництво може спеціалізуватися і на всіх фазах виробництва виробу – від одержання замовлень клієнтів до постачання виробу замовнику.

Широка спеціалізація, до якої в даний час прагнуть багато підприємств, дозволяє мінімізувати витрати, скоротити час циклу виробництва виробу, підвищити його якість і конкурентоспроможність [ 5, с. 79 ].

(1 votes, average: 5,00 out of 5)