Операційний менеджмент – Михайловська О. В. – 3. Управління результативністю операційних систем
Змістове наповнення питання органічно випливає із вже засвоєного матеріалу попереднього питання. Для розуміння особливостей управління результативністю функціонування операційних систем студентам рекомендується навчальний посібник Я. Д. Плоткіна, І. Н. Пащенко [35, с. 106-112]. Джерела, що можуть бути використаними додатково, наводяться у процесі викладання рекомендацій щодо самостійного вивчення матеріалу.
Студентам доцільно зосередити увагу на результативності виробництва. Вимірювання результативності за своєю суттю – різновидність управлінського контролю. На практиці результативність функціонування виробничої системи оцінюють за допомогою семи показників: дієвості, економічності, якості, прибутковості (рентабельності), продуктивності, якості трудового життя і впровадження нововведень [35,44, 51, 96, 151].
Дієвість – це ступінь досягнення системою поставлених перед нею цілей, ступінь завершення “потрібної” роботи [35].
Для оцінювання ступеня дієвості виділяють показники:
^ якість: чи робимо ми “потрібні” речі відповідно до наперед визначених вимог?
^ кількість: чи робимо ми всі потрібні речі?
^ своєчасність: чи робимо ми потрібні речі своєчасно?
Для того, щоб виміряти дієвість, необхідно передусім порівняти те, що планували зробити, з тим, чого фактично досягли. Дієвість стосується продукції або досягнення мети. Вона є одним із показників результативності виробничої системи, тому що фіксує увагу на обсязі випуску продукції. Можна розрахувати індекси дієвості, які показують ступінь досягнення мети в одному періоді порівняно з іншим періодом.
Економічність (Е) – це ступінь використання системою необхідних ресурсів.
Величину в чисельнику знаходять за кошторисом, нормативом, прогнозом, оцінкою, припущеннями, інтуїцією тощо. Величину в знаменнику визначаємо на основі бухгалтерського обліку, звітності, оцінок тощо. Якщо знаменник менший від чисельника, коефіцієнт буде більший за одиницю, і ми можемо говорити про економічність. Якщо ж чисельник менший від знаменника, коефіцієнт буде менший за одиницю, і ми можемо констатувати збитковість (неекономічність) [35].
Економічність – це вимірювач, який характеризує результативність виробничої системи відносно ресурсних витрат.
Можна вирахувати індекси, які б характеризували динаміку економічності в окремі періоди, і порівнювати їх між собою.
Якість – ступінь відповідності системи вимогам, специфікаціям і її очікуванням.
Вона характеризується якісними ознаками (властивостями), що їх закладають при конструюванні і створенні даного продукту та прагнуть проявити при його експлуатаційних випробуваннях.
Прибутковість (Пр) – це співвідношення між валовими доходами і І сукупними витратами.
Прибутковість можна вимірювати по-різному. Традиційні фінансові вимірювачі результативності мають фінансові коефіцієнти: ліквідності, структури цінних паперів, господарської діяльності, прибутковості, зростання.
Ці коефіцієнти використовують для визначення фінансового стану фірми. Працюючи у цьому напрямі, доцільно зосередити увагу на вивченні студентами показників прибутковості.
Показники прибутковості:
* рівень прибутку стосовно обсягу продажів,
* прибуток, віднесений до сукупності активів,
* прибуток, віднесений до власного капіталу,
Продуктивність – це співвідношення кількості виготовленої системою продукції і кількості витрачених ресурсів на випуск даної продукції
Якість трудового життя – це те, як особи, причетні до системи, реагують на соціально-технічні аспекти даної системи [35]
Необхідно зазначити, що наведені показники результативності функціонування виробничої системи взаємопов’язані між собою. Це говорить про те, що результативність системи багатогранна і що високі показники за одним або навіть шістьма критеріями із семи ще не забезпечують успіху і виживання фірми. Якщо продукція чи послуга неконкурентоспроможні за функціональними характеристиками, дизайном, естетикою, ціною, попитом тощо, то їхнє купуватимуть.
Особливий інтерес у самостійному вивченні теми становить розуміння контролю і регулювання продуктивності виробничої системи. На національному і галузевому рівнях можна й треба проводити політику втручання держави, яка відіб’ється на продуктивності. Проте суть регулювання продуктивності полягає у тому, щоб досягти максимально можливого рівня ефективності в економічних умовах, що існують у даний момент. Без сумніву, це політика індустріалізації, яка за рахунок інвестування може і повинна сприяти зростанню продуктивності. Але навіть найкраща політика неспроможна компенсувати невдалі методи оперативного управління виробництвом. Добре налагоджене регулювання продуктивністю надасть можливість досягти найкращих результатів заданих умов функціонування виробничих систем.
Контроль і регулювання продуктивності для її підвищення – це результат оперативного управління виробництвом і втручання у ключові процеси перетворень.
Під час самостійного опрацювання даного питання, важливо звернути увагу студентів на моделювання процесу управління продуктивності виробничої системи.
Сам процес управління продуктивністю видасться доволі простим, хоч і потре-бус ретельного обмірковування і аналізу. Це передовсім розроблення моделі процесу управління продуктивністю для конкретної виробничої системи.
Управління використанням виробничих фондів (основних і оборотних)
Основні положення даного питання розкриті у підручнику Плоткіна Я Д.. Пашеико І. Н. 135. с. 119-134). Додаткові матеріали щодо складу і структури основних та оборотних фондів студент знайдуть у підручниках A. B. Шегди, Т. М. Литвиненка,. М. П. Нахаби та ін. 1174, с. 152-1711. підручнику Бончик І. М. 120. с. 100-153]. Додатковий матеріал з питань обігових коштів та їх організації можна розглянути у навчальному посібнику для самостійного вивчення Азаренова Г. М., Журавель Т. М., Михайленко Р. М.
Під час самостійного вивчення даного питання студентам важливо зрозуміти основні теоретико-розрахункові положення даного питання.
Слід зазнач и і н. що вартісним виразом виробничих фондів підприємства с основні і оборотні фонди 120. с. 1011
Основні фонди підприємства це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (попал один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.
Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні (побутові, житлові, культурні, медичні) потреби, працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування, спортивні установи та ін.
За своїм речовин складом, термінами служби, функціональною роллю в процесі виробництва основні фонди є неоднорідні.
Необхідно зазначити, що залежно від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи [ 20, с. 102-103]:
1. Будівлі – корпуси цехів, адміністративно-господарські побудови, склади, кладові тощо.
2. Споруди – інженерно-технічні об’єкти: нафтові і газові, свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, Гости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.
3. Передавальні пристрої – засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (електричної, механічної, теплової) від машин-двигунів до робочих машин: електромережі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.
4. Машини і обладнання поділяються на:
O силові машини і обладнання (котли, дизелі);
O робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);
O вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання;
O обчислювальна техніка.
Найважливіша складова – робочі машини і обладнання; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змінюючи їх.
5. Транспортні засоби – враховуються засоби внутріцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі тощо.
6. Інструмент-механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірювальні, ріжучі, а також різного роду пристосування-лещата, патрони, кондуктори та ін.
7. Виробничий інвентар – інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.
8. Господарський інвентар – предмети канцелярського і господарського призначення – канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення санітарного стану тощо.
Необхідно зазначити, що процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.
Амортизація – це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.
Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.
Слід зазначити, що метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.
Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на ознайомлення з оборотними фондами.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції,, і повністю переносить свою вартість надвартість цієї продукції [20].
Необхідно зазначити, що речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.
Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів).
Необхідно зазначити, що певною мірою студент вже обізнаний з сутністю оборотних фондів вивчаючи “Економіку підприємства”, “Стратегічне управління”, “Маркетинг”. Поглибленому вивченню структури оборотних фондів сприятиме глибше опрацювання підручників [19,20,34].
З метою поглиблення знань щодо оцінки використання основних фондів на підставі балансових рівнянь, визначення виробничої потужності (пропускної спроможності) підрозділів підприємства залежно від використання основних фондів студентам необхідно опрацювати підручник Плоткіна Я. Д., Пащенко І. Н. [35].
(2 votes, average: 4,50 out of 5)