Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 2.3.2. Федерація і конфедерація: проблеми будівництва і розвитку
1. Зародження і розвиток федеративних ідей.
2. Федеративна держава: визначення, ознаки, переваги й недоліки.
3. Конфедерація. Типи конфедеративних утворень.
4. Федералістська революція як тип соціальної революції.
1. Зародження і розвиток федеративних ідей
Є всі підстави вважати, що ідеї федералізму зародилися ще в першому тисячолітті до нашої ери. Проте, потрапивши на непідготовлений грунт, вони не могли дати міцних сходів. Давні держави будувались на певних домовленостях. Але внаслідок об’єктивних соціально-економічних умов державні союзи трансформувались не у федеративні утворення, а в унітарні держави чи імперії. Майже на тисячоліття федеративні ідеї були усунуті з арени політичного життя і навіть дещо забуті.
Відродження і нове життя федеративних ідей починається лише в Нові часи, зокрема в епоху Просвітництва. Найбільша заслуга в розвитку цього процесу належить Шарлю Монтеск ‘є. На сторінках своєї відомої праці “Про дух законів”, зокрема в її дев’ятій книжці він, по суті заклав підвалини теорії федералізму.
Суттєвий внесок у подальше розроблення теорії федералізму та її втілення в життя зробили “батьки-засновники” США, зокрема, Т. Джефферсон, а також А. Гамільтон, Дж. Медісон, та Дж. Джей, про що свідчать матеріали їх 85 статей, надрукованих у двотомному збірнику “Федераліст”.
Але у федеративних, як і в будь-яких ліберально-демократичних ідей, виявилося і досить багато супротивників. До них відноситься Наполеон; на його думку “федералізм ослаблює великі держави”.
Найбільш войовничими опонентами федералізму стали класики марксизму-ленінізму К. Маркс і Ф. Енгельс, які були палкими прихильниками “єдиних і неподільних” унітарних держав. До 1917 р. гострій критиці піддавав федеративні ідеї В. І. Ленін. У 1914 р. він писав: ” Ми, безумовно, при інших рівних умовах, за централізацію
1 проти міщанського ідеалу федеративних відносин”. Щоправда, після 1917 р. Ленін поміняв думку і почав висловлюватись на користь федерації, беручи за приклад США і Швейцарію. Але найвірогідніше це було зроблено під тиском внутрішніх обставин (піднесення національно-визвольної боротьби народів колишньої царської Росії) і винятково з тактичних обставин.
O “…невеликі республіки гинуть від зовнішнього ворога, а великі – від внутрішньої болячки…. Щоб уникнути їх, люди винайшли особливий державний лад – федеративну республіку”.
O “… це суспільство суспільств, яке може збільшуватись приєднанням нових членів до тих пір, доки воно не стане достатньо сильним, щоб забезпечити безпеку державних одиниць, котрі входять до нього”.
O Держави з демократичними режимами “оберігають себе, об’єднуючись одна з одною, а деспотичні держави заради тієї ж мети відокремлюються і, так би мовити, ізолюються одна від одної”.
O “…федерація користується благами внутрішнього управління кожного з них, а для зовнішніх відносин – вона користується завдяки об’єднанню сил усіма вигодами великих монархій”.
(Шарль Монтеск’є “Про дух законів”)
2. Федеративна держава: визначення, ознаки, переваги й недоліки
Федеративна держава (від лат. foedus – домовленість) – це стійка нецентралізована форма державного устрою, за якого декілька держав (суб’єктів федерації), не втрачаючи державного суверенітету, об’єднані в одній державі на засадах спільно виробленої конституції та низки домовленостей.
Систему побудови державної влади в федеративному утворенні схематично можна представити у вигляді матриці (рис. 8).
Федеративні держави можуть бути побудовані за територіальним (США, ФРН, Канада) і етнотериторіальним принципом (Російська Федерація, Індія, Бельгія). Федеративні держави налічують від
2 (Бельгія) до 90 (РФ) суб’єктів федерації. Суб’єкти федерації мають різні назви: республіки, штати, кантони, провінції, землі.
“У федеративній державі центральна і місцеві влади не поряд одна з одною, як це вважала класична теорія розподілу суверенітету, і не одна над одною, як це схильна стверджувати унітарна теорія, а одна в одній. У федеральному союзі центральний і місцевий уряди повинні бути не протиставлені один одному, а примирені у вищій єдності” (А. Ященко, український державознавець XXст.)
Рис. 8. Побудова державної влади у федеративному утворенні
Ознаки федеративної держави:
O єдині територія, збройні сили, грошова система;
O писана конституція, яка чітко регламентує і гарантує розподіл влади;
O двопалатний парламент, у якому одна палата представляє весь народ, а друга – суб’єкти федерації;
O додаткове представництво найдрібніших складових у федеральній палаті;
O суб’єкти федерації беруть участь у процесі внесення змін до загальнодержавного законодавства, а своє законодавство змінюють одноосібно;
O нецентралізована влада, тобто розподілена влада;
O відсутність єдиного центру;
O функціонування двох і більше державних і офіційних мов;
O класична федерація не має столиці, а лише місце перебування уряду.
Дати чітку оцінку перевагам і недолікам федерації дуже важко через суперечливий характер явищ, які супроводжують створення федеративних держав.
Чинники, які надають явні переваги федеративним утворенням:
O відкритість федерації;
O гнучкість, правовий демократичний і плюралістичний характер. Чинники, які можна віднести і до переваг, і до недоліків:
O нецентралізація – з одного боку сприяє розвитку демократії самоврядування і проявам ініціативи на місцях, а з іншого – ускладнює систему управління, несе в собі потенційну загрозу конфлікту владних структур, зокрема між спільним федеральним урядом і урядами суб’єктів федерації;
O суверенітет суб’єктів – з одного боку, є основою вирішення конфліктів на етнополітичніому грунті, а з іншого – може бути основою сепаратистських настроїв;
O поступально-узгоджувальний характер федерації – з одного боку забезпечує злагоду між суб’єктами федерації та їх спільним урядом, а з іншого – це спричинює необхідність постійного пошуку компромісів, досягнення і збереження злагоди, що, як свідчить історія, під силу далеко не кожному суспільству.
O інтеграційно-диференційний характер федерації – процес перетворення унітарної держави на федеративну (дезінтеграція) і створення федеративної держави з декількох суверенних держав (інтеграція) – обидва процеси пов’язані зі зміною існуючого державного ладу і відповідними проблемами.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)