Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 1. Історичні форми державного устрою
2.3.1. Унітарна держава та імперія як найдавніші форми державного устрою
1. Історичні форми державного устрою.
2. Унітарна держава: основні ознаки, переваги й недоліки.
3. Автономія в складі унітарної держави.
4. Імперія як специфічна форма державного устрою.
1. Історичні форми державного устрою
Протягом свого існування людство виробило дві класичні форми державного устрою – Унітарну і федеративну державу, а також специфічну форму під назвою імперія. Перші дві форми – унітарна і федеративна держави – пройшли багатовікове випробування, довели свою життєздатність, продемонстрували свої переваги й недоліки, набули собі безліч прихильників і противників. Імперія також виявила неабияку здатність до виживання, але врешті-решт була змушена піти з арени державного будівництва.
Як відомо, більшість перших державних утворень були унітарними. Хоча деякі з них, наприклад республіка Лікія, були федераціями, а інші, як наприклад Римська імперія мали елементи конфедерації. Починаючи з нашої ери, унітарна держава стала панівною формою державного ладу і залишилася нею майже до останньої чверті XVIII ст., тобто до виникнення США, котрі й започаткували федералістську революцію, яка з часом поширилася на інші країни і континенти.
2. Унітарна держава: основні ознаки, переваги й недоліки
Нині унітарна форма найбільше поширена. Більшість, а саме близько 150 з майже 200 нині існуючих держав за своїм ладом унітарні.
Унітарна держава (від лат. unitas – єдність, однорідність) – це форма державного ладу, що грунтується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями (областями, департаментами, префектурами, провінціями тощо), на які вона поділена.
Систему побудови державної влади в унітарній державі схематично можна уявити у вигляді піраміди (рис. 6).
Рис. 6. Побудова державної влади в унітарній державі
Складові унітарної держави (субдержавні рівні) звичайно мають статус одиниць адміністративно-територіального поділу, який рідко враховує етнонаціональний склад населення і його розселення. Структура адміністративно-територіального устрою налічує 2- 5 ланок. їхня територія і статус можуть змінюватися за рішенням центру без узгодження цього питання з населенням.
Основні ознаки унітарної держави:
O єдина конституція;
O єдиний керуючий центр;
O вертикально-ієрархічна (пірамідальна) модель влади;
O єдина для всієї держави система права;
O єдине громадянство;
O єдина державна мова при можливому функціонуванні в окремих регіонах інших офіційних мов.
Переваги унітарних держав:
O певна економічність організації державного управління;
O простота й оперативність прийняття рішень;
O простота контролю за виконанням прийнятих рішень;
O суттєва сталість в екстремальних умовах.
Недоліки унітарних держав можна вважати:
O закріплення авторитаризму;
O ігнорування специфічних особливостей етносів, спільнот;
O відсутність ініціативи регіональних і місцевих структур влади. У наш час виділяють два різновиди унітарної держави: централізовану і децентралізовану унітарну державу.
Централізовані унітарні держави – держави, в яких підлеглість регіональних органів державному центру здійснюється за допомогою посадових осіб, що призначаються центром (Норвегія, Швеція, Фінляндія).
Децентралізовані унітарні держави – держави, в яких регіональні органи влади формуються незалежно від центру і діють самостійно під наглядом вищих урядових інститутів. (Велика Британія, Нова Зеландія, Японія).
Конституцією України закріплений унітарний устрій України.
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (витяг)
Стаття 2. Україна є унітарною державою.
Стаття 132. Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Стаття 133. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
Україна досі не має спеціального закону про адміністративно територіальний устрій, хоча ще в 2002 р. Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 13.12.2002 р. за № 703-р “Про Міжвідомчу раду з підготовки проекту Закону України “Про адміністративно-територіальний устрій України”.
Межі адміністративно-територіальних одиниць України були визначені за часів СРСР і дотепер не передивлялися. Оскільки держава формує єдині управлінські стандарти до адміністративно-територіальних одиниць одного рівня, важлива їхня приблизна тотожність. Цього, на жаль, не можна сказати відносно адміністративно-територіальних одиниць України. Так, із 24 областей України найбільша за площею Одеська (5,5 % території України), найменша – Чернівецька (1,3 %); за кількістю населення найбільш населеною Донецька (10,3 % населення України), найменш населена – Чернівецька область (1,8 % населення). Аналогічна розбіжність відстежується також у показниках економічної групи. Так майже 50 % ВВП України створюють шість областей України: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська і Київська з м. Київ. Така неоднорідність створює великі проблеми у сфері державного регіонального управління і є одним з аргументів за проведення адміністративно-територіальної реформи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)