Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 4.2. Принцип незастосування сили або погрози силою
Безсумнівно, принцип незастосування сили або погрози силою займає центральне місце серед принципів міжнародного права. Історія показує жахливі наслідки, спричинені війнами, коли право на війну (“jus ad bellum”) вважалося суверенним правом держави. Саме тому сучасна система міжнародних відносин немислима без дотримання вимог цього принципу.
Принцип незастосування сили або погрози силою як універсальна норма сформульований у п. 4 ст. 2 Статуту ООН. Нормативний зміст цього принципу, окрім Статуту ООН, розкрито в Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., Резолюції Генеральної Асамблеї ООН М 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 р. “Визначення агресії”; у Заключному акті НБСЄ 1975 р. та в багатьох інших документах.
Відповідно до принципу незастосування сили або погрози силою, кожна держава зобов’язана утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і іншим чином, несумісним з цілями ООН. Мова йде, перш за все, про недопустимість застосування сили чи погрози її.” застосування з метою вирішення міжнародних спорів. Причому заборонене як пряме застосування сили (наприклад, вторгнення збройних сил однієї держави на територію іншої держави чи воєнна окупація), так і непряме застосування сили (наприклад, надання допомоги одній зі сторін у громадянській війні або в організації терористичних актів в іншій державі).
Статут ООН та Декларація про принципи міжнародного права не вказує, що потрібно розуміти під силою, однак, виходячи зі змісту інших норм Статуту ООН та згаданої Декларації, можна дійти висновку, що цей принцип спрямований на незастосування передусім збройних сил проти іншої держави, проте не обмежується тільки ними. Зауважимо, що за цим принципом заборонене застосування як самої сили, так і погроза її застосування. Остання може проявлятися, наприклад, у формі ультиматуму про те, що у разі невиконання відповідних вимог до держави будуть застосовані силові засоби.
Застосування збройних сил проти іншої держав розглядається як агресія. Визначення агресії подане в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 p., з якої випливає, що агресією є застосування збройної сили держави проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави. Застосування збройної сили державою першою всупереч положень Статуту ООН є “prima facie” доказом акту агресії, проте Рада Безпеки ООН може згідно зі Статутом ООН не визнавати відповідні дії як акт агресії з огляду на інші обставини, зокрема на той факт, що такі дії або їхні наслідки не мають достатньо серйозного характеру. До актів агресії зазначена Резолюція відносить такі дії: вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави; будь-яку воєнну окупацію, якщо вона була результатом вторгнення або нападу; застосування будь-якої зброї однією державою проти території іншої держави, навіть якщо воно не супроводжувалося вторгненням збройних сил; напад збройних сил однієї держави на збройні сили іншої; застосування збройних сил однієї держави, які розміщені за угодою зі стороною перебування на її території, в порушення умов такої угоди або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дії держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалась останньою для вчинення акту агресії проти третьої держави; засилання державою збройних банд, груп, іррегулярних сил чи найманців з метою застосування збройної сили проти іншої держави.
Статут ООН передбачає можливість застосування сили тільки у двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге (ст. 39, 42 Статуту ООН), у порядку здійснення права на самооборону у випадку збройного нападу, доки Рада Безпеки не вживе необхідних заходів для підтримання міжнародного миру і безпеки (ст. 51 Статуту ООН). Крім того, цей принцип не поширюється у випадку застосування сили у внутрішньодержавних відносинах (наприклад, для придушення повстання).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)