Міжнародне публічне право – Репецький В. М. – 7.4. Обставини, що виключають міжнародну протиправність
У міжнародному праві склалися норми, що містять перелік обставин, наявність яких дає захист від посилання на порушення міжнародно-правового зобов’язання. Вони застосовуються до будь-якого МПД, не анулюють і не припиняють зобов’язань, але дозволяють тимчасово, до зникнення обставин, ухилитися від їх виконання.
У главі V Проекту подано всі обставини, які визнають на цей момент загальним міжнародним правом: згода, самозахист, контрзаходи, форс-мажор, стихійне лихо, стан необхідності.
Юридично дійсна згода держави на скоєння конкретного діяння іншою державою виключає протиправність цього діяння відносно першої держави. Виключення протиправності здійснюється тією мірою, якою була надана відповідна згода держави. Під юридично дійсною згодою розуміють згоду, що надана компетентною особою (котра має делеговані державою повноваження на надання відповідної згоди) і яка не є недійсною (наданою у результаті примусу або в силу інших факторів).
Протиправність поведінки виключають, якщо це діяння є законним заходом самозахисту, що прийнятий відповідно до ст. 51 Статуту ООН. Самозахист, однак, не виключає протиправності поведінки стосовно певних видів зобов’язань. Це стосується міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права. Термін “законний” означає, що такі дії повинні відповідати зобов’язанням повної стриманості, що застосовують у разі збройного конфлікту, а також вимогам співрозмірності та необхідності.
Не є протиправним діяння держави стосовно іншої тією мірою, в якій це діяння є контрзаходом, причому у зв’язку а протиправним діянням іншої держави. Контрзаходи є одним із видів міжнародного примусу, що застосовують з метою впливу на державу-порушницю щодо припинення протиправної поведінки та відшкодування шкоди. Умови правомірного застосування контрзаходів визначені в гл. II ч. З Проекту.
Протиправність поведінки держави виключають, якщо це діяння обумовлено форс-мажором, який у міжнародному праві – це прояв непереборної сили чи непередбаченої події, що не піддаються контролю із боку держави та які зробили за цих обставин виконання зобов’язань матеріально неможливим. Держава не може посилатися на форс-мажорну ситуацію, якщо вона обумовлена, цілком або частково, її власною поведінкою або якщо держава прийняла на себе ризик виникнення такої ситуації. Термін “непереборна сила” означає таку перепону, яку держава не могла подолати власними силами чи якої вона не могла уникнути. Причому непереборна сила чи непередбачена подія мають бути пов’язані з матеріальною неможливістю виконання зобов’язання. Це можуть бути як події (несприятливі погодні умови, землетрус, посуха, паводок), так і дії (втрата контролю над частиною території, руйнування в результаті військових дій іншої держави). Форс-мажор не охоплює ситуації, що могли тільки ускладнити виконання зобов’язань, наприклад, політичну чи економічну кризу.
Протиправність поведінки держави виключається, якщо у виконавця таких дій не було в ситуації стихійного лиха іншого розумного способу врятувати своє життя або життя довірених йому осіб. На ситуацію стихійного лиха не можна посилатися, якщо вона обумовлена цілком або частково поведінкою відповідної держави або якщо діяння особи створить ще більшу небезпеку. На практиці ця норма застосовується, наприклад, коли повітряні або морські судна через погані погодні умови чи технічні несправності потрапляли на територію іншої держави або коли здійснювався непередбачений викид забруднюючих речовин тощо.
Держава має право, згідно з нормою загального міжнародного права, посилатися на стан необхідності як на обставину, що виключає протиправність у таких випадках: коли це е єдиним шляхом захисту суттєвого інтересу від більшої або неминучої небезпеки і не завдає серйозної шкоди суттєвому інтересу держави чи держав, відносно яких існує міжнародне зобов’язання, або міжнародному співтовариству загалом. Навіть за таких обставин посилання на стан необхідності неможливе, якщо конкретне міжнародно-правове зобов’язання виключає можливість такого посилання або якщо держава сприяла виникненню стану необхідності. Стаття 25 не стосується випадків, коли відповідну поведінку регулюють загальні норми міжнародного права. Особливе значення це має у зв’язку з нормами щодо застосування сили та нормами про “військову необхідність”. Правомірність такої поведінки повинна визначатися відповідно до Статуту ООН.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)