Маркетингова цінова політика – Окландер М. А. – РОЗДІЛ 9. ЦІНОУТВОРЕННЯ В ГАЛУЗЯХ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
9.1. Ціни в промисловості
Промислова продукція відноситься до ринку факторів виробництва і необхідна для створення товарів або послуг. Тому особливості ринку промислових товарів, які обумовлюють специфіку їх ціноутворення, проявляються в наступному:
O попит носить виробничий характер, тобто визначається кон’юнктурою на ринку споживчих товарів, для виробництва яких використовується промислова продукція;
O суб’єктами ринку виступають підприємства-продавці і підприємства-покупці, які отримують промислову продукцію для виробництва товарів або послуг, а також посередники і державні організації;
O наявність монополії, тобто покупець товару тільки один;
O частина промислової продукції розрахована на тривале використання, тому підприємству-споживачеві важлива не тільки ціни покупки, а й ціна споживання;
O корисність промислової продукції можна оцінити кількісно на основі параметрів технічної документації (продуктивність, потужність і т. п.);
O ціна залежить не тільки від властивостей товару, а й від інших чинників, наприклад організації після продажного обслуговування, іміджу підприємства.
Підходи до встановлення цін на промислову продукцію грунтуються на калькулюванні її собівартості. Калькулювання може здійснюватися трьома методами.
Позамовний метод розповсюджено в одиничному або дрібносерійному виробництві. Калькулюється окреме виробниче замовлення на один або кілька виробів. До складу собівартості включаються всі витрати, пов’язані з виготовленням замовлення і частина витрат на обслуговування виробництва та управління, які відносяться на замовлення пропорційно вибраній базі (заробітній платі, трудомісткості робіт).
Нормативний метод передбачає розробку нормативів витрат у розрахунку на одиницю промислової продукції за всіма видами витрат виробництва. Облік відхилень від нормативів, передбачений цим методом, дозволяє аналізувати чинники, що впливають на витрати виробництва. Метод можна використовувати з метою управління собівартістю.
Нормативний метод калькулювання собівартості грунтується на наступних принципах:
– розрахунок нормативної калькуляції на основі норм витрат;
– облік відхилень від норм з визначенням величини відхилень, місця та причин їх виникнення;
– розрахунок фактичної калькуляції шляхом підсумовування собівартості, розрахованої за поточними нормами, відхилень від норм і змін цих норм.
Попередільний метод дозволяє систематизувати витрати по переділу (фазі, циклу) і визначати собівартість напівфабрикатів, що йдуть на подальшу обробку. Метод використовується в чорній металургії, хімічній, текстильній, харчовій промисловості та інш. Собівартість одиниці промислової продукції визначається виходячи з величини матеріальних витрат і витрат на обробку по всіх переділах або складається з вартості напівфабрикатів по кожному переділу окремо.
Різновидом попередільного методу є простий метод калькулювання собівартості, який застосовується у видобувних підгалузях промисловості і електроенергетиці. Калькулювання здійснюється тільки по одному переділу. Загальні витрати на випуск, включаючи витрати на обслуговування виробництва і управління, відносять на собівартість, розділивши на кількість добутої або виробленої продукції.
Розглянуті методи калькулювання собівартості можуть використовуватися.
По-перше, для розрахунку загальних середніх витрат або повної собівартості одиниці продукції. Сутність даного методу полягає в підсумовуванні постійних і змінних витрат та надбавки в розмірі нормативного прибутку. Калькуляція повної собівартості розраховується за наступними статтями: сировина та матеріали; зворотні відходи (віднімаються); покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру інших організацій; паливо і енергія на технологічні цілі; заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні потреби; втрати від браку; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; інші виробничі витрати; комерційні витрати. Перші сім статей є прямими витратами, тому що відносяться на собівартість одиниці продукції, а інші чотири – непрямими витратами, оскільки розподіляються між усіма видами продукції, що випускається пропорційно якій-небудь економічній базі, наприклад: трудомісткості робіт, заробітній платі робітників і т. д.
По-друге, для розрахунку змінних середніх витрат або неповної собівартості. При цьому розраховується націнка до змінних витрат для кожного виду продукції.
Величина націнки розраховується за наступною формулою:
Ціна промислової продукції розраховується за наступною формулою:
Методика неповної собівартості лежить в основі системи обліку “Директ-костинг”, згідно якої ціна розраховується на основі змінних витрат, а постійні витрати списуються на фінансовий результат
І зменшують валовий прибуток підприємства. Різниця між валовим доходом і величиною змінних витрат називається маржинальним доходом (сумою покриття), за рахунок якого покриваються постійні витрати.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)