Маркетингова цінова політика – Окландер М. А. – РОЗДІЛ 12. ЦІНОУТВОРЕННЯ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
12.1. Специфіка ціноутворення на міжнародних ринках
Ціноутворення на міжнародних ринках має певні відмінності від процесу встановлення цін на внутрішніх ринках. Перш за все формування цін залежить від рівня світових цін. Світова ціна є грошовим виразом інтернаціональної вартості товару, який реалізується в процесі міжнародної торгівлі.
Інтернаціональна вартість – це суспільно необхідні витрати на виробництво товару при середньосвітових нормативних умовах виробництва та середньосвітовому рівні продуктивності праці. Вона формується під впливом умов виробництва в тих країнах, які є головними постачальниками певного товару на світовий ринок.
В основі формування інтернаціональної вартості товару лежить принцип абсолютних та відносних (порівняльних) переваг.
Принцип абсолютних переваг грунтується на використанні природних переваг, які мають країни при виробництві окремих товарів і послуг. Спеціалізуючись на виробництві, в якому вони мають абсолютні переваги і обмінюючись надлишковою продукцією один з одним, країни отримують більше, ніж якби вони намагалися самі виробляти все необхідне.
Принцип порівняльних переваг Давида Рікардо базується на тому, що кожній країні вигідно виробляти і експортувати ті товари, при виготовленні яких вона має переваги у витратах виробництва. Давид Рікардо довів, що у будь-якої країни завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигідніше при існуючому співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів. Цей принцип є базовим при встановленні світових цін і при здійсненні зовнішньоторговельних операцій. Відповідно до нього формується нижня межа світової ціни.
Світова ціна використовується у таких випадках:
– відповідно їй, здійснюється більшість експортно-імпортних угод;
– вона зазначається в угодах на найважливіших товарних ринках;
– вона зазначається в угодах, платежі по яким ведуться у вільно конвертованій валюті.
Рівень світових цін найчастіше визначається політикою окремих держав, яка може проявлятися у вигляді політики вільної торгівлі чи політики протекціонізму.
Політика вільної торгівлі – митна політика, спрямована на всебічне заохочення імпорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня митних зборів.
Політика протекціонізму – це державна політика спрямована на створення пільгових умов діяльності вітчизняним підприємствам у порівнянні з іноземними підприємствами.
Відбувається за допомогою наступних інструментів:
O тарифне регулювання – встановлення митних зборів і тарифів;
O нетарифне регулювання – квотування, ліцензування і встановлення добровільних експортних обмежень.
Розглянемо методи тарифного регулювання цін, яке здійснюється відповідно до митного законодавства України.
Митний збір – плата на користь держави, яка стягується при перетині кордону з власника товару іноземного виробництва, що ввозиться в країну для продажу. Мита приносять державі дохід, розмір якого визначається перемноженням ставки тарифу на об’єм оподатковуваного імпорту.
Митні збори можна класифікувати наступним чином.
1) залежно від мети, яку переслідує держава:
– фіскальні митні збори – направлені на наповнення державного бюджету. Вони застосовуються, як правило, відносно імпорту, хоча країна-монополіст може застосовувати у фіскальних цілях експортне мито, при цьому мито фактично перекладається на плечі іноземного покупця. Такі мита встановлюють, наприклад, країни-експортери нафти і інших енергоносіїв. Фіскальними можуть бути і транзитні мита, якщо це економічно доцільно із стратегічних міркувань;
– протекціоністські митні збори – спрямовані на захист національного товаровиробника і використовуються щодо імпорту:
– обмежувальні митні збори – використовуються щодо експорту для обмеження вивозу дефіцитного товару із країни та для стимулювання експорту високотехнологічних товарів;
2) залежно від етапу руху товару, на якому стягуються митні збори:
– імпортними (ввізними) митами, які виплачують при ввезенні товарів на митну територію країни;
– експортними (вивізними) митами, які виплачують при вивозі товарів з митної території країни;
– транзитними митами, які стягуються при транзитному переміщенні товару через митну територію країни.
3) залежно від способу обчислення розміру ставки тарифу:
– адвалорні мита розраховуються у відсотках до митної вартості товарів;
– специфічні мита розраховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів;
– комбіновані мита, поєднують адвалорний і специфічний спосіб розрахунку. Комбіноване мито зазвичай вказує одночасно розмір адвалорного і специфічного мита, а застосовується більше мито;
4) залежно від виду ставки тарифу:
– постійні мита – встановлюються відповідно до Єдиного митного тарифу на постійній основі;
– сезонні мита – встановлюються спеціальними Законами України на термін не більше 4-х місяців;
– особливі мита – встановлюються Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України та використовуються в окремих випадках.
До особливих видів мит відносять:
– спеціальне мито – використовується як попередня міра для учасників міжнародної торгівлі, які порушують загальнодержавні інтереси, а також як міра протидії недобросовісній конкуренції. Ставка спеціального мита встановлюється окремо у кожному конкретному випадку відповідно до законодавства України;
– антидемпінгове мито – використовується в разі вивозу за межі митної території України товарів за демпінговими цінами, якщо вивіз цього товару загрожує державним інтересам. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між ціною об’єкту демпінгу з України і середньою ціною українського експорту аналогічних або конкуруючих товарів в цей період часу і встановлюється відповідно до законодавства України;
– компенсаційне мито використовується в разі вивозу за межі митної території України товарів, при виробництві і експорті яких прямо або побічно використовувалися субсидії та якщо такий експорт може завдати збитку. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидій. Рівень ставки мита встановлюється відповідно до законодавства України.
Митні збори не застосовуються при митному оформленні товарів, які ввозяться до України з країн, з якими укладені угоди про вільну торгівлю. Для звільнення від сплати мита потрібне виконання трьох вимог: товар має бути куплений у продавця-резидента країни походження товару, товар має бути доставлений безпосередньо з країни його походження і мати сертифікат походження товару. В разі недотримання цих вимог застосовуються пільгові ставки ввізних мит для товарів з цих країн.
Обкладення товарів і інших предметів при їх переміщенні через митний кордон України здійснюється за ставками Єдиного Митного тарифу. Мито розраховується митним органом України відповідно до законодавства України і ставок єдиного митного тарифу України, які виплачуються як у валюті України, так і в іноземній валюті.
До сфери нетарифного регулювання відносять методи тимчасового характеру, наприклад, введення санітарних норм. Загалом існує біля 50 різних способів нетарифних обмежень, зокрема: державна монополія на зовнішню торгівлю, валютний контроль за вивозом товарів, введення системи ліцензування. Одні з них мають на меті загальне обмеження імпорту, інші спрямовані на торгову дискримінацію певних країн шляхом заохочення імпорту із інших держав, треті обмежують чи субсидують експорт.
З усіх видів нетарифних бар’єрів найбільшого поширення набули “імпортні квоти” – кількісне обмеження об’єму іноземної продукції, дозволеної до щорічного ввезення в країну. Держава видає обмежену кількість ліцензій, що дозволяють ввезення та забороняє не ліцензований імпорт. Квоти, подібно до мит, знижують конкуренцію на внутрішньому ринку певної галузі і сприяють розвитку вітчизняного виробництва.
Добровільні експортні обмеження – це введені державою квоти на експорт національних товарів. Експортери продукції дають згоду на добровільні обмеження, у надії уникнути жорсткіших торгівельних бар’єрів.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)