Логіка – Карамишева Н. В. – Зміст і форма мислення
Зміст мислення – те, про що людина думає, розмірковує. Об’єктом думок, міркувань може бути все, що існує у Всесвіті, а також створене самим творчим мисленням людини. Предмет думок (міркувань), котрий вводиться у сферу абстрактно-логічного, раціонального мислення визначається як абстрактний об’єкт.
Форма мислення – це структура мисленнєвої діяльності людей, сформованої історично у процесі відображення предметів, явищ, процесів об’єктивного світу в їх взаємозв’язку; спосіб організації змісту думок у певній логічній формі (поняття, висловлювання, умовивід); інваріант виразу різних за змістом думок (суджень, тверджень). Форма мислення може бути однаковою (інваріантною) для різних за змістом міркувань, навіть абсурдних. Наприклад: “Усі люди смертні”; “Усі дельфіни – морські тварини”; “Усі крокодили співають пісні”. У наведених прикладах визначається однакова логічна форма, яку можна зобразити мовою традиційної логіки і мовою символічної логіки (див. З і 4).
Структура мисленнєвої діяльності людини, що визначається абстраговано від її змісту, отримала назву формальної структури. її вивчає наука логіка.
Логіко-філософський аспект вивчення мисленнєвої діяльності людини виявив феноменологію та логіку мислення.
Феноменологія мислення – це внутрішня діяльність мислення, спрямована на пошук та розв’язання проблем і задач
(у проблемних ситуаціях); висунення питань і пошуку відповіді на них, засвоєння знання, розуміння смислу міркувань (промов, текстів) та ін. Феноменологія мислення виокремлює процес мислення в поєднанні з мовою, що має форму міркування, розсуду, роздуму, задуму.
Феноменологи розрізняють три елементи мислення як процесу: акт мислення (мисленнєвий акт), його зміст і предмет, тобто те, на що спрямовано мисленнєвий акт, відповідно, предмет мислення може бути і реально існуючим (мислення як відображення світу), і уявним, абстрактним (конструктивна діяльність самого мислення).
Логіка мислення – це процес руху думки в певному напрямі: від загального до одиничного (дедукція); від одиничного до загального (індукція); від простого до складного; від чуттєво-конкретного до абстрактного; від явища до сутності; від явного (баченого) до неявного (небаченого, прихованого); від поверхового до глибинного; від синкретичного цілого до розчленування його на структури й елементи.
Рух думки в одному напрямі визначають як чіткість слідування (лінійність мислення), а в різних напрямах – як нечіткість слідування (нелінійне мислення).
Функції мислення – напрями діяльності мислення, зумовлені певними цілями, що висуває перед собою суб’єкт пізнавальної та практичної діяльності. До таких функцій належать: пізнавальна (відображення дійсності); аналітична (аналітика); синтетична (комбінаторика); конструктивна; моделювальна; програмна; інформаційна (засвоєння й обробка інформації); інтерпретаторська; пошукова; евристична; прогнозувальна та ін.
Усі функції мислення можна класифікувати у такий спосіб:
– спрямовані на відтворення того, що пізнано, відображено мисленням (аналітична, інтерпретаторська, інформаційна);
– спрямовані на створення дещо нового (евристична, синтетична, конструктивна, моделювальна, пошукова, прогнозувальна).
На підставі логічного аналізу мислення відокремлюють: парадигми мислення (підпорядкованість заданим схемам); алгоритми мислення (мислення за правилами); формальну правильність міркувань та істинність міркувань за змістом; логічні методи мислення; фактичну й уявну (логічну) даність об’єктів мислення.
Результатом мисленнєвої діяльності є думка.
Думка (грец. noma logos) – результат мисленнєвої діяльності людини, що реалізується за допомогою мови. Арістотель визначав думку як “уміння казати суттєве та доцільне в мовленні”.
У філософії – це певний концепт (поняття, ідея, закон, принцип, гіпотеза), що виникає унаслідок пізнання об’єктивного світу та раціонального, абстрактно-логічного мислення певного суб’єкта. Об’єктивною підставою виникнення думки є існування предметів, явищ, процесів, подій у просторово-часовому вимірі та їх відображення в мисленні людини.
У логіці думка – те саме, що судження, об’єктивний зміст висловлювання (судження) про предмети, явища, процеси об’єктивного світу, дії та події, що визнається істинним або хибним. “Думка не є предметом психології; вона не складається з уявлень у психологічному значенні. Думка стосовно теореми Піфагора однакова для всіх людей, вона об’єктивна” (Г. Фреге).
Думка структурується на такі різновиди: поняття; ідея; висновок; розв’язання конкретного завдання чи проблеми; формулювання питання та відповідь на нього тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)