Логіка – Карамишева Н. В. – Методи науки логіки
У сучасній логіці розрізняють логічні методи:
І. Методи пізнання
Спрямовані на дослідження об’єктів, з якими мають справу суб’єкти пізнання в різних видах пізнавальної діяльності. До таких методів пізнання належать аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, гіпотеза, моделювання.
Визначимо сутність цих методів.
Аналіз (грец. analysis – розкладання, розбирання, розчленування) – уявне розділення досліджуваного об’єкта як певної цілісності на її складові частини з метою виявлення властивостей об’єкта і відношень між об’єктами. Це логічний метод дослідження, спрямований на розчленування певного цілого на складові частини, кожна з яких стає окремим предметом пізнання.
Аналіз нерозривно пов’язаний зі синтезом.
Синтез (грец. synthesis – з’єднання, складання) – уявне (мисленнєве) з’єднання частин певного цілого, розчленованого у процесі аналізу, встановлення взаємодії та необхідних зв’язків між частинами цілого, відповідно, синтез нерозривний із аналізом.
Абстракція, абстрагування (лат. abstradio – віддалення, відвертання) – процес уявного відокремлення певних властивостей, притаманних предметам і явищам, відношень між предметами та явищами з метою їх дослідження; відкидання випадкового, несуттєвого у процесі пізнання предметів та явищ об’єктивного світу і встановлення загального, суттєвого; результат пізнавального процесу – – абстрактне і загальне знання, виражене у формі понять, висловлювань, ідей, законів, принципів, теорій тощо; метод буденного, наукового, філософського й інших видів пізнання.
Ідеалізація (франц. idealisation – ідеал, образ, вид, форма) – метод пізнання, за допомогою якого створюються ідеалізовані об’єкти для пояснення властивостей реально існуючих об’єктів (предметів, явищ, процесів).
Узагальнення (лат. generalisata) – об’єднання множини предметів за схожими властивостями і закріплення їх у певному понятті; метод висновування загального знання на підставі спостереження одиничних фактів.
Дедукція (лат. deductio – відведення) – 1) рух міркувань від загального до одиничного; 2) різновид умовиводу, коли доходять висновку через виведення одного твердження з інших за певними правилами виведення (див. З-4).
Індукція (лат. inductio – виведення) – рух міркувань від одиничного до часткового, від часткового до загального; різновид умовиводу, в якому висновок робиться на підставі узагальнення спостережуваних фактів; імовірнісний, правдоподібний висновок (див. 3.4.3).
Аналогія (грец. analogia – відповідність) – 1) часткова схожість, подібність предметів, явищ, процесів, подій; 2) деяка схожість, подібність думок, ідей, що виявляється у процесі пізнання; 3) в логіці – умовивід, в якому висновок про належність певної ознаки в предмета А робиться на підставі встановлення його часткової схожості (подібності) з предметом В у певному відношенні (див. 3.4.3).
Гіпотеза (грец. hynothesis – основа, припущення) – припущення, яке висувається з метою: пояснення причин існування явищ, процесів, їх походження та подій, специфіки зв’язків і відношень між предметами, явищами, процесами, подіями; прогнозування подальшого розвитку різноманітних систем; здобуття нового знання (про наукову гіпотезу (див. 6.3).
Моделювання – метод побудови моделей. Модель (лат. modus – міра, образ, взірець, спосіб) – штучно створений об’єкт у вигляді схем, креслення, формул, фізичних конструкцій тощо для дослідження певного об’єкта, який реально існує.
Залежно від контексту термін “модель” має значення: метод, аналог, зразок, система, теорія, картина світу, інтерпретація, репрезентація, алгоритм, система порівняння та ін.
У логіці термін “модель” – це: формальна система; числення; логічна теорія; інтерпретація формальної системи (див. 4).
ІІ. Метод формалізації
Формалізація (лат. – складений за формою) – символічне зображення змісту знання, вираженого природною мовою, за допомогою штучно створених символів; метод побудови формальної системи з штучно створеної мови у логіці та математиці (див. 4).
III. Метод інтерпретації
Інтерпретація (лат. – роз’яснення, трактування, тлумачення):
– головний метод наук, що вивчають знаки і мову як знакову систему, перекладу однієї мови іншою, процеси кодування та декодування інформації. До цих наук належать семіотика, інформатика, лінгвістика, логіка, теорія комунікацій;
– особлива розумово-мовленнєва діяльність людини, спрямована на встановлення конкретного смислу та предметного значення символів і знаків певної мови з метою розуміння; процес встановлення смислу та предметного значення мовних знаків у контексті їх використання (один і той самий мовний знак може бути інтерпретований по-різному в різних контекстах);
– надання символічного значення предметам, явищам, процесам, діянням, подіям тощо;
– у символічній логіці – семантична модель, що будується з метою розкриття смислу символів формалізованої мови (див. 4).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)