Логіка – Карамишева Н. В. – 3.6. Запитання та відповіді
Бути чи не бути? Ось в чому питання.
Вільям Шекспір
Якщо людоїд їсть ножем і виделкою, це прогрес?
Станіслав Єжи Лец
Якщо миша дивиться на Всесвіт, чи змінюється від цього стан Всесвіту?
Альберт Ейнштейн
Запитання та відповідь – два взаємопов’язані терміни, які позначають особливий напрям розумово-мовленнєвої діяльності людей, суб’єктів пізнання та спілкування, на здобуття точнішого, повнішого знання (інформації) про об’єктивний світ і пошук нового знання (нової інформації). Суб’єкт х ставить різноманітні запитання у процесі пізнавальної та комунікативної діяльності, на які він отримує різні відповіді від інших суб’єктів або дає відповіді сам.
Запитання – це форма виразу думок, коли суб’єкт х хоче уточнити та доповнити відоме йому знання (інформацію) про певний об’єкт пізнання або отримати нове знання (нову інформацію); визначити істинність отриманого знання.
Мовну форму виразу запитання становить запитальне речення, до структури якого входять слова зі знаком запитання – “чи…?”, “що… ?”, “коли… ?”, “де… ?”, “чому… ?” та інші й основна частина, що фіксує знання суб’єкта х9 яке він хоче уточнити, доповнити, визначити його істинність або хибність. Логічна характеристика запитання визначається в поняттях “коректно (правильно) сформульоване запитання”, “некоректно (неправильно) сформульоване запитання”.
Передумову запитання становить знання (інформація), отримане суб’єктом х. Сформульоване суб’єктом х запитання передбачає отримання відповіді. Логічна характеристика відповіді визначається в поняттях “істинна” або “хибна відповідь”. Відповідь – це висловлювання, викликане запитанням. Отже, запитання та відповіді нерозривно взаємопов’язані.
Види запитань
На сучасному етапі процесу пізнання об’єктивного світу виокремлюють такі види запитань:
– уточнювальні та доповнювальні;
– прості й складні;
– проблемні;
– інформаційні запити.
Визначимо специфіку цих видів запитань.
Уточнювальне запитання (“чи – запитання”) вимагає уточнення знання (інформації) стосовно певного об’єкта пізнання (його існування, властивостей, притаманних йому, тощо). Наприклад: “Чи насправді газета вперше виникла у Римі ще за часів Ю. Цезаря?”; “Чи справді інопланетяни існують?”; “Чи справді, на Марсі немає життя?”. Уточнювальні запитання передбачають із множинності відповідей лише два варіанти – “так” або “ні”.
Доповнювальне запитання (“що – запитання”) вимагає отримання у відповіді додаткового знання (інформації) стосовно предмета міркувань: “Що змінюється швидше? Система права чи система законодавства?”; “Що студентові потрібно для доброго навчання?”
Доповнювальні запитання передбачають множинність відповідей залежно від контексту.
Просте запитання – запитання, до структури якого входить лише одне запитання (запитальне речення): “Коли був створений перший комп’ютер?”
Складне запитання. До його структури входять два та більше запитань (запитальних речення). Воно має логічну форму кон’юнкції (А л В)? Наприклад: “Чи справді сучасні комп’ютери обчислюють і проектують?”) або диз’юнкції (А V В)? Наприклад: “Розум – це дар природи чи результат виховання?” (Гельвецій).
Проблемне запитання – запитальне речення, що за змістом виражає певну проблему; запитання, на яке на певному етапі пізнавального процесу не можна дати однозначної відповіді – “так” або “ні”: “Чи можна законами фізики та хімії пояснити духовні вияви життя людини?”, “Чи існує куля, крім ось цих окремих куль, або будинок, окрім зроблених із цеглин?” (Проблема загального та одиничного, сформульована Арістотелем), “Чи візьмуть роботи владу над людьми в майбутньому?”, “Чи існує розумне життя за межами Землі?”
Запитання про причини існування певних явищ і процесів, дій та подій (“чому – запитання”) – особливий вид запитальних речень, коли в процесі пізнання певних об’єктів хочуть визначити й пояснити причину їх існування (“Чому змінюється клімат на Землі?”, “Чому ти не хочеш вчитися?”, “Чому політики так прагнуть влади?”) і причинно-наслідкові зв’язки між предметами і явищами, діями та подіями тощо.
Інформаційний запит – запитальне речення, яке формулює особа х, коли хоче отримати точну інформацію про певний предмет: “З якої платформи відправляється потяг Львів – Київ?”
Від логічно точних і зрозумілих запитань, що вимагають точних і зрозумілих відповідей, варто розрізняти ще риторичні, провокаційні, софістичні запитання.
Риторичне запитання не передбачає відповіді, яка б мала значення істинності або хибності, оскільки в самому запитанні вже передбачається однозначна відповідь. Наприклад: “Хто не хоче жити довго?”, “Хто не хоче бути здоровим?”
Провокаційне запитання містить приховану інформацію, на підставі якої, незалежно від відповіді “так” або “ні”, визнається, що властивість, про яку йдеться у запитанні, притаманна йому: “Так ти брехун?”, “Кажуть, що ти злодій?”
Софістичне запитання формулюють на підставі навмисно зробленої логічної помилки через використання абстрактних невизначених термінів, оперування термінами, які мають багато смислів, постановок провокаційних запитань та інших інтелектуальних маневрів із метою, щоб відповідь на запитання була такою, яку “бажає” почути софіст:
“- Чи знаєш ти людину, яка стоїть зараз за шторою?- Ні. – За шторою стоїть твій батько. Отже, ти його не знаєш”.
Логічний аналіз запитання виявляє коректність (правильність) або некоректність (неправильність) його формулювання.
Коректне запитання формулюють згідно з вимогами законів логіки. Воно має відповідати таким правилам:
– передумови запитання мають бути істинними;
– запитальні речення повинні містити імена з точним смислом та предметним значенням;
– запитальні речення мають відповідати вимогам синтаксису тієї мови, якою формулюється запитальне речення.
Некоректне запитання не відповідає названим правилам. Коректність або некоректність сформульованого запитання можна визначити в гносеологічному, семантичному, евристичному, логічному контекстах.
У гносеологічному контексті визначається, що передумови сформульованого запитання мають бути істинними, тобто виражати істинне знання про предмет запитання. Наприклад, запитання: “Де живуть білі ведмеді?” – буде гносеологічно коректним, оскільки білі ведмеді як тварини насправді існують і мають свій ареал життя, а запитання: “Де живуть кентаври?” – гносеологічно некоректне, оскільки кентаври як тварини не існують.
У семантичному контексті визначається, чи містяться в запитальному реченні імена з точним смислом і предметним значенням або імена мають різний смисл, унаслідок чого втрачається однозначність сформульованого запитання. Наприклад, запитання: “В якій аудиторії відбудеться сьогодні лекція з психології?” – семантично коректне, оскільки імені “аудиторія” надано один смисл – “приміщення, в якому читається лекція”, а запитання: “Ви радикал?” – семантично некоректне, оскільки термін “радикал” має різні смисли – математичний (радикал – особливий математичний знак, який позначає процедуру визначення кореня) та політичний (радикал – – людина, яка має крайні або радикальні політичні погляди та способи розв’язання певних соціально-політичних проблем).
У евристичному контексті визначається, чи додає сформульоване запитання нове знання (нову інформацію) у пізнавальному процесі на підставі наявного знання, яке становить передумову запитання, або не додає. Так, запитання “Чи створює одна піщинка купу?” в евристичному контексті некоректне, оскільки відомо, що одна піщинка не створює купи. А запитання: “Скільки потрібно піщинок, щоб утворилася купа?” – евристично коректне, оскільки додає нове знання.
У логічному контексті визначається, чи відповідає сформульоване запитання вимогам законів логіки. Якщо під час формулювання запитань не дотримуються вимог законів логіки, то виникають логічні помилки. Зокрема: а) складне за структурою запитання містить декілька неоднакових за змістом запитань, що вимагає різної відповіді на них. Ця помилка отримала назву “змішування декількох питань в одному” (fallada plurium interrogationum). Наприклад, у запитанні: “Хто є суб’єктом права і чи є він деліктоздатним?” – два неоднакових за змістом запитання, які вимагають різної відповіді на них; б) запитання сформульовано внутрішньо суперечливо. Скажімо: “Чи є чесним шахрай?”; “Коли дурень буває розумним?”; “Якщо ні особа А., ні особа В. не вкрали цю річ, то хто з них вкрав цю річ?”
Логічна характеристика відповіді
Відповідь – мовний вираз (слово, висловлювання), спричинений запитанням (“Як розмножуються гриби? – Спорами”); висловлювання, що відповідає на інформаційний запит (“З якої платформи відправляється потяг Київ – Львів? – – 3 другої платформи”).
За логічною характеристикою відповідь на запитання має значення істинності або хибності. Наприклад, формулюється запитання: “У якій частині світу розташована Бразилія?” Відповідь: “Бразилія розташована у південній Америці” (і); відповідь: “Бразилія розташована у північній Америці” (д:).
Види відповідей:
1. Залежно від варіативності запитань, відповіді поділяють на альтернативні та безальтернативні. Запитання: “Чи пішов Петро додому після вечірки з колегами?” передбачає альтернативну відповідь – “Петро пішов додому”, “Петро не пішов додому”, а запитання: “Чи е люди смертними істотами?” передбачає безальтернативну відповідь – “Так, люди є смертними істотами”.
2. Залежно від того, явно або неявно виражена інформація у відповіді на поставлене запитання, її поділяють на пряму та непряму. Пряма відповідь явно виражає інформацію (“Хто автор роману “Дон Кіхот”? – Сервантес). Непряма відповідь трактується в двох значеннях:
А) подвійне заперечення (неправильно, що автором роману “Дон Кіхот” не є Сервантес);
Б) побічна відповідь, яка не дає змоги отримати саме ту відповідь на запитання, яку вимагав запитувач (“Хто є засновником науки логіки?” – “Давньогрецький філософ, який був учнем Платона і вчителем Александра Македонського”).
3. Залежно від того, вичерпну або частково вичерпну інформацію містить відповідь на запитання, її поділяють на повну або неповну. Повна відповідь містить вичерпну інформацію на сформульоване запитання. На запитання “Які існують форми мислення?” повною буде відповідь – “Існують такі форми мислення: поняття, висловлювання, умовивід”, а неповною – “Існують такі форми мислення: поняття й висловлювання”.
Унаслідок порушення законів логіки у відповідях на запитання виникають логічні помилки:
А) відповідь не на саме запитання. Наприклад, на запитання студента Л.: “Чи підеш ти сьогодні на лекції?”, яка передбачає альтернативну відповідь – “Піду” або “Не піду”, студент Л.
Відповідає: “Я поїду додому”. Відповідь неточна, оскільки не сказано, коли студент Л. поїде додому – під час лекцій або після лекцій;
Б) відповідь внутрішньо-суперечлива. Так, на запитання: “Чи треба слухати дружину?” – чоловік дає відповідь: “Ніколи не треба, але іноді можна послухати”;
В) відповідь на запитання є занадто широкою або занадто вузькою. Скажімо, на запитання: “Що є предметом вивчення науки логіки?” – занадто широкою буде відповідь: “Предметом вивчення науки логіки є мислення”, а занадто вузькою буде відповідь: “Предметом вивчення науки логіки є форми мислення”;
Г) на конкретне і точно сформульоване запитання, яке вимагає конкретної й точної відповіді, дається велика “філософська” відповідь, тобто відповідач починає філософствувати навколо сформульованого запитання, оперуючи всезагальними й абстрактними категоріями, здійснюючи історичний екскурс у різні сфери буття, а точна відповідь на запитання так і не дається, тобто відповідач “відводить” слухачів або читачів від чіткого запитання.
У різних видах дискурсу (політичному, юридичному) така логічна помилка часто робиться навмисно і трактується як софістичний прийом, що використовує один із учасників дискурсу з метою ухилення відповіді на запитання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)