Історія вчень про державу і право – Мироненко О. М. – Карл-Гайнц Ладер (нар. 1943)
Німецький правознавець з питань правової теорії, публічного права, зокрема медіа-права, права навколишнього середовища та європейського адміністративного права. У багатьох своїх працях вчений обгрунтовує постмодерністський підхід до розуміння теорії права в умовах глобалізації. Серед них: “Постмодерністська теорія права” (1992), “Постмодерністська конституційна теорія. Проспект для самоорганізованого суспільства” (1997), “Теорія автопойєзису як підхід, що дозволяє краще зрозуміти право постмодерну (від ієрархії норм до гетерархії змінюваних патернів правових інтервідношень” (1999).
Постмодерністська концепція праворозуміння К.-Г. Ладера полягає в тому, що державно-центристське розуміння права вже не актуальне в нових умовах. Якщо у XX ст. основною філософсько-правовою проблемою було обгрунтування зв’язку встановленої державою норми закону з духовним світом людини, то у XXI ст. на передній план виступає проблема правової комунікації, тобто успішного співіснування у сфері права різних суб’єктів, спільного праворозуміння і колективної правотворчості, у межах яких може реалізовуватись не лише особиста свобода людини, а й її відповідальність за долі інших людей.
На думку Ладера, на зміну ієрархи норм, характерної для державно-організованої системи права згори донизу, приходить уявлення про право як гетерархію – горизонтально організовану систему, яка грунтується на зразках поведінки, що йдуть знизу догори. На цій основі правознавець утверджує визнання поряд з державно-організованим правом існування мережеподібного права, якому властива певна автономія щодо держави. Таку трансформацію вчений визначає як автопойєзис – самовідтворення системи, що не продукує цілісної єдності норм права, а пов’язує між собою події від однієї операції до іншої, причому кожного разу по-різному.
Ладер зважає на те, що для суспільства, яке перебуває у стані безперервних змін, взаємодія, яка грунтується на узгодженні волі, цілей, інтересів, є більш значущою, ніж “судові інтерпретації і санкції”. Новими джерелами права Ладер вважає різні стандарти і угоди, які створюють у межах транснаціональних відносин приватні, публічні і приватно-публічні органи. У цих стандартах представлена спроба сформулювати очікування і правила належної поведінки в умовах ризиків. Як правові акти, вони повинні доповнювати державно-організоване право і взаємно впливати одне на одного, утворюючи “мережу мереж”. При цьому Ладер визнає необхідність збереження впливу держави на ті поведінкові ситуації, які мають антисоціальний характер.
До правових явищ, які виходять за межі державно-організованого права, вчений відносить наднаціональні правові утворення, зокрема європейське право. Раціональність як основний принцип сьогодні може бути пов’язана тільки із транссуб’єктивними системами комунікації, які генеруються мережами інтервідносин. Ці поєднання безперервно створюють як обмеження, так і нові можливості для правових комунікацій. Такий процес не йде згори донизу і не прив’язаний до збереження встановленого ядра норм. Переважно він полягає у пошуку створюваних знизу догори мережеподібних зв’язків, що конструюють розгорнутий порядок, пов’язаний із власним самовідтворенням. Ця система не передбачає фундаментальної єдності, універсальної раціональності чи чогось подібного.
Центральним елементом правової системи в нових умовах є юридична практика, а не закони і норми. Це свідчить про те, що право й надалі перебуватиме під впливом політичної системи (парламенту) за умови, якщо закони і норми трансформуються у практичні рішення. Отже, законодавець буде змушений брати до уваги відносні патерни, відтворювані у процесі правової практики. У центрі правової системи мають стояти не тільки судові рішення, а й індивідуальні правові акти (контракти).
У майбутньому стане все більш затребуваним розроблення нових інститутів, що грунтуються на процедуралізації і кооперації. Вони будуть адаптовані до стратегічного генерування нових можливостей для приватних організацій, типів контрактів, форм міжорганізаційної кооперації, до більш складних продуктів маркетингових стратегій і високих технологій у непередбачуваних умовах. У довготривалій перспективі лібералізм і надалі орієнтуватиметься на вироблення “справедливості загалом”, однак вироблення справедливості у конкретних справах – утопія. У ліберально-демократичному розумінні права мають творчий характер, вони покликані створювати більше можливостей для всіх. Водночас концепт прав – це не публічна схема поділу можливих дій. Він спирається на ідеї експериментування з можливостями у відкритому часовому горизонті, не обмеженому традицією.
Реструктурування приватного права у глобальному аспекті поділу справедливості буде ілюзією. Для експериментального суспільства, включеного у постійний процес самотрансформації, необхідно знайти функціональний еквівалент інституціоналізації процесів спроб і помилок. Ідеться про фундаментальний інституційний механізм, що дає змогу діяти у непередбачуваних умовах, які неможливо врахувати в процесі централізованого публічного прийняття рішень. Цей еквівалент можливий завдяки розподілу прав прийняття рішень і звільненню від відповідальності за віддалені наслідки в нормативно обгрунтованому ліберальному праві.
Право все частіше стикається з новими проблемами, розв’язати які вже неможливо, орієнтуючись лише на встановлені норми. У суспільстві, яке повинне бути готовим до створення нових сфер знання, а не просто гарантувати стабільність і тривалість досвіду, універсальність норм індивідуальної поведінки вже не може слугувати стабільною системою відліку для правової системи. Ліберальна концепція правопорядку спирається на визнання того, що позиції “ідеального спостерігача” суспільства не існує. Тому епістемологічною основою суспільства є не “істина”, а “судження” індивідів і досвід, що грунтується на спробах і помилках. У постмодерністських суспільствах подібний пошуковий процес уже не пов’язаний лише з індивідами. Він перенесений на організації, стратегічні можливості яких не допускають спонтанної самокоординації, характерної для індивідуального досвіду.
Раціональністю в теорії систем наділені генеруючий процес мережеподібних структур, їх відносини і притаманний їм творчий характер. А отже, зараз більшою мірою, ніж раніше, державно-організоване право повинне сприяти встановленню й підтримці каркасів самоорганізованих відносин, які створюють необхідні передумови для прийняття рішень, встановлюючи обмеження й відкриваючи нові можливості. Правова система повинна стежити за потенціалом саморегуляції і самоорганізації патернів внутрішнього порядку мереж правових актів, адаптуватись до нього й стимулювати чи реструктуризувати його.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)