Історія вчень про державу і право – Мироненко О. М. – 3.4. Ранньокласична європейська державно-правова думка
Розвиток державно-правової думки західноєвропейського середньовіччя з XII ст. характеризувався відродженням спадщини римського права, водночас з яким діяли норми канонічного (церковного) і звичаєвого права. Прихильники римського права за феодалізму пристосовували його норми до економічних і політичних змін. Зокрема, правосуддя вже не належало окремим сеньйорам, римо-католицькій церкві, а зосередилось у руках королівської загальнодержавної влади. Прихильники звичаєвого права також були союзниками королівської влади, однак не вважали її абсолютною. На їхню думку, обов’язок монарха полягав у тому, щоб підкорятися закону, похідному від суспільного життя і судової практики.
Кожен з напрямів західноєвропейської ранньокласичної юридичної думки був спрямований на свій об’єкт, однак об’єднувальним началом для них слугувала схоластика, яка визначала тип мислення більшості середньовічних учених. Йдеться про посилання на авторитет Бога, загальновизнаних мислителів, апелювання до традиційних норм, а також про формально-логічні засоби оброблення досліджуваного матеріалу (класифікації, дефініції, надмірна деталізація тощо). Загалом для правосвідомості середньовічного суспільства була характерною ідеалізація минувшини. Водночас зміни в соціальному розвитку об’єктивно сприяли оновленню законодавства і збагаченню державно-правового знання. Саме в період пізнього середньовіччя простежувалися дві тенденції – увага до проблематики природного права та інтерес до норм, принципів, системи позитивного права. Представниками правової думки цього періоду були Г. Бректон, Дж. Фортеск’ю, Б. Коук, глосатори і коментатори.
Генрі Бректон (?-1268)
Англійський правий к при дворі короля Генріха Ш. Його праця “Про закони і звичаї Англії” (прибл. 1239) є однією з основоположних в англійській юридичній та політичній традиції.
Політична теорія Бректона вибудувана на доктрині одноосібного монархічного правління: влада короля (potestas) поєднана з королівською волею (voluntas). Інакше кажучи, влада короля утверджується завдяки притаманній йому внутрішній схильності до доброчинності та справедливості. Бректон зазначав, що королівська влада має реалізовуватися насамперед у судочинстві, а не в законотворчості. Закони проголошуються всім загалом, а король лише висловлює свою згоду з тими законодавчими актами, що їх уже схвалили вельможі та народ. До того ж правник визнавав, що місцевий звичай теж може мати силу закону, місцеве право “впроваджується не з бажання короля, воно справді є “загальним””. Повноваження короля полягають у зміцненні й дотриманні закону за допомогою винесення судового рішення і призначення примусового покарання.
На думку Бректона, основоположною функцією королівської влади є здійснення правосуддя (права “віддавати кожному належне”) поряд із покаранням порушників закону “матеріальним мечем”. Виконуючи цю роль, король уподібнюється Богові. Божественна воля є водночас і першоджерелом усього правосуддя, й остаточною відплатою за злочин. Оскільки воля правителя націлена на реалізацію таких самих завдань, королівська влада є уособленням (земним і недовершеним) Найвищої волі (у своїй праці Бректон назвав короля “вікарієм Бога”). Однак король не в змозі розглянути особисто всі справи та власноруч втілити в життя всі закони, тому він змушений передати певні права і повноваження людям, які за ієрархією нижчі за нього. Це здійснюється за допомогою двох різних типів повноважень: тих, що правитель контролює безпосередньо, призначаючи певних людей на посади урядовців, які виконують свої повноваження від імені короля, і тих, які визначені як “привілеї для дворян”, разом з якими король править своїм королівством.
Згідно з ученням Бректона, король несе відповідальність за дотримання законів і запобігання зловживанню ними стосовно обох типів делегованих повноважень. Бректон стверджував, що притаманна королівській волі моральна орієнтація на доброчесність зумовлює його сталу схильність до підкорення себе всім справедливим законам. Він вважав, що так само і піддані можуть обмежувати дії свого правителя, барони і графи можуть “утримувати” короля від нешляхетних вчинків, оскільки і графи, і барони є його партнерами в управлінні королівством.
Отже, у праці “Про закони і звичаї Англії” Бректона викладено ранню теорію інституціонального обмеження королівських повноважень.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)