Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Ідеологічне підгрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на СРСР та адміністративно-територіальне розчленування території Закраїни
Ідеологічне підгрунтя агресивного нападу фашистської Німеччини на СРСР та адміністративно-територіальне розчленування території Закраїни
Як відомо, з підписанням радянсько-німецького пакту про ненапад (більше знаний як “пакт Молотова – Ріббентропа”), Радянський Союз, даючи повну свободу дій гітлерівській Німеччині проти Польщі, безпосередньо спричинився до початку Другої світової війни. З того часу не минуло і року, як союзник Сталіна у колі довірених осіб вже припускав можливість війни й проти СРСР. Це припущення, звичайно, не викликала здивування присутніх, оскільки ставлення Гітлера до комунізму і Радянського Союзу було відомим, адже він відкрито висловився з цього приводу у своїй програмній книзі “Майн камф”. Але боротьба проти комунізму не була єдиним ідеологічним підгрунтям війни проти СРСР. Завдання агресії формулювалось ще й як остаточне звільнення Німеччини від будь-якого політичного тиску зі Сходу. Гітлер виходив з того, що німецькому народові, який належав, на його думку, до вищої раси, потрібен життєвий простір – лєбенераум. Таким ідеальним життєвим простором вважалась передусім Україна.
Зауважимо: ідея життєвого простору має свою історію (В. Косик). Вона не була націонал-соціалістичною, а виникла наприкінці XIX ст. разом з пангерманським рухом (політична доктрина, заснована на ідеї об’єднання німецької нації шляхом територіального розширення Німеччини з метою приєднання областей, в яких компактно проживало німецьке населення). Гітлер лише запозичив її як засіб обгрунтування загарбання східних територій і. зокрема, України.
В основі пангерманської ідеї життєвого простору лежав факт існування в Російській імперії сильної німецької меншини: потомки тевтонів у балтійських районах (XIII ст.). В Росії – з часів Івана Грозного (городяни). У другій половині ХУІІІ-ХІХ ст. німецькі колоністи селилися на Волзі та в Україні. На початку 90-х років XIX ст. в Російській імперії проживало 1800 тис німців (ут. ч. 560 тис – в Україні). Пангерманісти висунули гасло: “Німці повинні об єднатися в одному Рейху”. Вже у 1890-х роках пангерманісти проголошували своєю метою якнайшвидшу війну проти Росії та германізацію території, де проживали німці. Ці ідеї були сконцентровані у формулі: “Дранх нах остен” (тиску на Схід).
Тому, незважаючи на укладену з СРСР угоду, Гітлер не відмовився від прагнення створити на сході життєвий простір для Німеччини. До того ж, поставки Радянським Союзом у Німеччину продуктів та обладнання робили останню залежною від СРСР. Гітлер вважав, що це можна усунути лише одним способом: Німеччина має розбити Червону армію, а потім заволодіти великими територіями на сході. Як наслідок – з липня 1940 р. Німеччина розпочала підготовку до нападу на СРСР. Командуванням збройними силами Німеччини розробляється директивний план, який після підписання 18 грудня 1940 р. дістав назву “Барбаросса”, суть якого: швидкими темпами повалити Радянський Союз, тобто знищити основні військові сили СРСР і захопити промислові центри, зокрема Україну (з Донбасом) та Північний Кавказ.
З моменту підписання директиви підготовка до нападу на СРСР стала центральною проблемою для німецької армії. Визначивши початок операції “Барбаросса” – 22 червня 1941 р., німці виділили для її реалізації 5,5 млн солдатів, 47 260 гармат і важких мінометів, близько 4,3 тис. танків та штурмових гармат і 4950 літаків.
Радянська армія на західних кордонах того часу кількісно майже не поступалася німецькій. Озброєння також було не гіршим за німецьке. Особливо це стосувалося кількості та якості радянських танків (більшість з них було втрачено у перші дні війни у тижневій танковій битві в районі Рівне – Луцьк – Броди). Загалом можемо твердити, що зустрілися дві наймогутніші армії світу.
Тепер достеменно відомо, що про плани нападу Німеччини на Радянський Союз майбутні союзники добре знали. Сталіна інформував з цього приводу У. Черчілль. Із зазначенням точної дати початку війни Сталін отримав повідомлення й від радянського розвідника Р. Зорге. Однак Сталін, незважаючи на всі попередження, не міг уявити, що Гітлер до закінчення війни на Заході розпочне наступ на СРСР.
В історіографії існує думка, що до останнього моменту Сталін намагався домовитися з Гітлером, щоб виграти час для формування потужної армії. Проте факт залишається фактом – напад Німеччини на Радянський Союз був зненацьким. З цього погляду, свою версію початку війни висловлює Віктор Суворов. У своїх книгах він достатньо аргументовано твердить, що Сталін також цілеспрямовано готувався до війни, а Гітлер просто його випередив у завданні удару. Фактично за декілька місяців (кінець 1941 р.) СРСР втратив свою довоєнну армію, зокрема, в категорії військовополонених -3806 тис. (1,3 млн – українці). Тільки у вересні 1941 р. навколо Києва було полонено 650 тис. осіб.
Усі окуповані території Сходу гітлерівці поділяли на дві зони, військову (зони боїв, воюючої армії, тилу) і цивільної адміністрації.
Коли фронт і зона бойових дій достатньо віддалялися, тилову зону передавали цивільній окупаційній адміністрації під загальним керівництвом рейхсміністерства окупованих східних територій. Останнє було утворено згідно з наказом Гітлера “Про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях” (17 липня 1941 р.).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)