Історія держави і права України – Терлюк І. Я. – Адміністративно-територіальні перетворення, здійснювані гітлерівською Німеччиною у Східній Галичині: “дистрикт “Галичина” (1941-1944 рр.)
Проводячи територіально-адміністративне розмежування в Україні, німецьке вище державне керівництво виходило виключно з інтересів власної політики, зовсім не враховуючи етнічного складу населення окупованих територій. Так, до складу створеного 12 жовтня 1939 р. Генерального Губернаторства (Генеральної Губернії”) – особливого типу окупаційного режиму, що запроваджувався на зайнятих Німеччиною територіях Польської держави (столицею стало місто Краків), увійшли українські етнографічні території Холмщина, Підляшшя, Засяння і Лемківщина з 700-тисячним населенням (В. Офіцінський).
На чолі Генеральної Губернії стояв Генеральний Губернатор (Ганс Франк), який був наділений всією повнотою влади. Дорадчим органом Генерального Губернатора була Рада, що складалася з найвищих чиновників губернаторського уряду. Генеральне Губернаторство творило окрему правову, фінансову, митну складову частину Німеччини.
Територія Генеральної Губернії поділялась на чотири області-дистрикти (Краків, Радом, Люблін, Варшава), а після окупації західноукраїнських земель створили п’ятий “дистрикт “Галичина” – на чолі з губернатором (Карл Ляш, від 30 січня 1942 р.- Отто Вехтер) та підпорядкованим йому урядом. Управління Галичиною з рук командування німецької армії переходило до цивільної адміністрації. Одночасно Галичина ставала складовою частиною Німеччини.
Правовою основою утворення німецької адміністративної влади в Східній Галичині (стала хронологічно першою німецькою цивільною окупаційною адміністрацією з початком Другої світової війни) було розпорядження про адміністрацію Гатчини” (І серпня 1941 р.).
Згідно з цим документом, територія, що належала до Польщі, стала складовою частиною Генеральної Губернії на підставі постанов фюрера від 17 та 22 липня 1941 р. Вона обіймала колишні воєводства – Львівське, Тернопільське, Станіславське (або чотири західні області УРСР – Львівська, Дрогобицька, Станіславська (нині Івано-Франківська), Тернопільська (без північних районів), площею понад 48 тис. кв. км. (Лисенко О., Нестеренко В.). Місце перебування керівних органів – Львів (Лємберг). Урядовою мовою “дистрикту “Галичина” проголошувалась німецька мова, проте до вживання допускалися й українська та польська. Тому всі нормативно-правові акти повинні були оголошуватись німецькою, українською та польською мовами. Остаточне входження “дистрикту “Галичина” до складу Генеральної Губернії було оформлено 1 листопада 1941 р.
Для управління краєм було створено уряд дистрикту – Раду Правління. До неї ввійшли державний секретар уряду Генеральної Губернії, вищий керівник СС і поліції у Генеральній Губернії та губернатор “дистрикту “Галичина”. На Раду правління на чолі з державним секретарем уряду Генеральної Губернії покладались завдання підготовки введення законів Генеральної Губернії в новому дистрикті та узгодження усіх важливих для дистрикту адміністративних засобів та способів управління краєм.
За час існування “дистрикту “Галичина” відбулося декілька реорганізацій окупаційного адміністративно-територіального устрою. Від часу заснування в адміністративно-територіальному відношенні “дистрикт “Галичина” поділявся на повіти (крайзе), а ті – на округи (бецирки). Всього на весну 1942 р. у складі дистрикту було 16 повітів. Унаслідок змін у територіально-адміністративному поділі (13 квітня 1942 р.) до “дистрикту “Галичина” (за В. Офіціпським)у крім міста Львова, входило 13 (згодом 11) окружних старосте (крайсгауптманшафтів): Бережани, Чортків, Дрогобич, Калуш. Львів-повіт (Лємберг-ланд), Рава-Руська, Самбір, Станіславів, Стрий, Тернопіль, Золочів.
Окружні староства, у свою чергу, поділялися на округи-“бецирки” (включали від двох до п’яти округів) та “ландгемайнди” (сільські громади). Також існували так звані виділені міста (крайзфрайштадти). Всього налічувалося 17 крайзгаупт-маншафтів і міст, які прирівнювалися до них за значенням (крайз-фрайштадтів). За останньою реорганізацією адміністративно-територіального устрою (з 1 липня 1943 р.) в “дистрикті “Галичина” запроваджувалися міські та повітові комісаріати.
Управління крайзгауптманшафтами здійснював окружний староста (крайсгауптман) з допомогою комісарів (ландкомісарів у бецирках). Адміністрацію у містах очолювали штадтгауптмани. Вони були, звичайно, німцями. Сільські громади очолювалися війтом. Останній вирішував усі поточні справи селян разом з радою (складалася з 5-10 місцевих громадян). Рішення про національну належність війтів чи ради приймала національна більшість даного населеного пункту.
Дослідники та очевидці років окупації як характерну рису окупаційної влади відзначають продуману до досконалості її організацію. Так, для підготовки громадського правління (війтів, громадських секретарів) у “дистрикті “Галичина” функціонувало дев’ять адміністративних курсів (В. Офіцінський). А розпорядженнями окупаційної адміністрації охоплювалися, без перебільшення, всі ділянки побутового і господарського життя: від курки, яку необхідно перевірити у ветеринара, до заборони перебудови архітектурної деталі на будинках (Л. Крушельницька).
Особливістю політико-правової ситуації в Східній Галичині було те, що вся повнота політичної влади, зокрема на рівні дистрикту та окружних старосте, перебувала у німецьких руках. Українці в окупаційній адміністрації займали посади нижчого, а іноді середнього ешелону. Наприклад, війти і бургомістри (у невеликих містах), як звичайно, були українцями. Усі рішення української влади набували чинності лише після відповідних рішень німецької адміністрації. Будь-яка незгода з її діями, а тим більше – відкритий опір заходам чи політиці окупаційних властей, жорстоко придушувався.
Очевидно, варто погодитися з думкою (В. Офіцінський): в силу того, що в цілому німецьке управління в Східній Галичині здійснювалося через посередництво української адміністрації, становище українського населення краю, порівняно зі Східною Україною чи Польщею, незважаючи на всі жахіття, пов’язані з тягарем війни, було дещо кращим.
Отже, в цілому маємо підстави стверджувати, що усі адміністративні заходи німецької окупаційної влади на західноукраїнських землях, в тому числі включення Східної Галичини до складу Генеральної гудерпуі, адміністративно-територіальний устрій тощо були спрямовані на перетворення Східної Галичини у складову частину Великонімецької імперії III Рейху.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)