Історія держави і права зарубіжних країн – Маймескулов Л. М. – 7. Утворення Федеративної Республіки Німеччини
Ще до падіння гітлерівського режиму країни антигітлерівської коаліції розробили низку заходів стосовно майбутнього Німеччини. 14 серпня 1941 року Сполучені Штати Америки і Велика Британія прийняли “Атлантичну хартію”, яка проголошувала на майбутнє позбавлення Німеччини всіх завоювань, її роззброєння, встановлення у країні демократичного режиму. 26 травня 1942 року було укладено Англо-радянський договір, який передбачав, що союзники вживуть усіх необхідних заходів, аби в майбутньому зробити неможливою агресію з боку Німеччини або іншої пов’язаної з нею держави.
13 січня 1942 року в Лондоні конференція дев’яти союзних країн, окупованих Німеччиною (Бельгія, Чехословакія, Франція, Греція, Люксембург, Голландія, Норвегія, Польща, Югославія), ухвалила Декларацію, яка засуджувала фашизм. Відповідно до цього документа “… винні і відповідальні, якою б не була їхня національність, були б розшукані, передані до рук правосуддя і піддані суду, і щоб вироки були приведені до виконання”.
У лютому 1945 року відбулася Ялтинська конференція трьох держав – СРСР, США та Великої Британії. Було прийнято рішення, що в післявоєнній Німеччині союзники вживуть заходів щодо знищення мілітаризму і нацизму. 8 травня 1945 р. було підписано Акт про безвідмовну капітуляцію Німеччини.
17 липня 1945 р. у пригороді Берліна Потсдамі зустрілися голови держав СРСР, США, Англії та Франції, які уклали Потсдамські угоди щодо Німеччини. Територія Німеччини розподілялася на чотири зони окупації, вся повнота влади в яких належала командувачам окупаційними військами союзних держав. Для управління загальними справами створювалися Союзна контрольна рада з командувачів військами, а також Рада міністрів іноземних справ для розв’язання міжнародних проблем. Відновлювалися Веймарська конституція 1919 року і права земель як суб’єктів федерації. Союзна контрольна рада діяла відповідно до принципів одностайності. Командувачі військами головували в ній по черзі. У 1946 році США і Велика Британія об’єднали свої зони окупації у так звану “Бізонію”, яка у 1948 році, після приєднання французької зони, стала називатися “Тризонією”. На Лондонській конференції країн США, Великої Британії, Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу урядам окремих земель було доручено розпочати підготування Конституції для тих із них, що входили до зони окупації США, Великої Британії та Франції і скликати установчі збори.
26 липня 1948 року прем’єр-міністри США, Великої Британії та Франції утворили конституційну комісію, яка розробила проект Конституції і подала його до Парламентської ради, яка складалася з 65 депутатів, обраних ландтагами земель. У травні 1949 року проект було схвалено парламентами земель і затверджено військовими губернаторами США, Великої Британії та Франції. 23 травня 1949 р. Конституція (Основний закон) Німеччини набрала чинності.
У першому розділі Конституції ФРН містилися широкі права і свободи громадян, які відповідали тогочасним міжнародним стандартам. Конституція сприйняла риси Веймарської конституції. ФРН будувалася як федерація земель, що мали свої ландтаги й уряди.
Федеральний парламент складався з двох палат: Бундестагу та Бундесрату. Депутати Бундестагу обиралися на чотири роки за змішаною системою: половина депутатів – на мажоритарній основі, а інша половина – на пропорційній основі за земельними партійними списками. Бундесрат формувався урядами земель, які надсилали до нього своїх представників. Кожна земля мала не менш ніж три голоси, землі з населенням понад 2 ООО 000 мешканців мали чотири голоси, а землі з населенням понад 6 000 000 жителів – шість голосів. Кожна земля посилала до верхньої палати парламенту стільки членів, скільки мала голосів. Голоса землі подавалися як єдиний голос і виключно присутніми на засіданні депутатами або їхніми заступниками.
ФРН – парламентська республіка з сильною виконавчою владою на чолі з обраним Бундестагом канцлером. Ним обирався за поданням президента лідер партії, яка мала більшість у нижній палаті парламенту. Повноваження канцлера надзвичайно широкі. Він призначає й усуває міністрів, спрямовує всю діяльність уряду, пропонує проекти законів, підписує акти президента. Останній здійснює в основному представницькі функції. У серпні 1949 року на підставі нової Конституції було проведено всезагальні вибори. У вересні 1949 року в місті Бонн зібрався Бундестаг. Він спільно з представниками земель обрав президента і сформував уряд Федеративної Республіки Німеччини.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)