Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції – Ліпкан В. А. – 2. Поняття інформаційного суспільства
Визначення поняття “інформаційне суспільство” є доволі дискусійним в наукових колах. Як правило науковці намагаються окреслити основні, фундаментальні ознаки такого суспільства.
Здебільшого, суспільство вважається інформаційним, якщо:
1. Будь-хто, будь-де й у будь-який час можуть одержати за відповідну плату чи безкоштовно на основі автоматизованого доступу і систем зв’язку будь-яку інформацію і знання, необхідні для їхньої життєдіяльності і рішення особистих і соціально значущих задач.
2. У суспільстві виробляється, функціонує і доступна будь-якому індивіду, групі чи організації сучасна інформаційна технологія.
3. Існують розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів у обсязі, необхідному для підтримки науково-технологічного й соціально-історичного прогресу, що постійно прискорюється.
4. Відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей виробництва та керування.
5. Здійснюються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких є розширення сфери інформаційної діяльності та послуг.
В. М. Врижко, ОМ. Гальченко, B. C. Цимбалюк Визначають інформаційне суспільство як:
1. Суспільство, в якому більшість працівників займаються створенням, зібранням, відображенням, реєстрацією, накопиченням, збереженням і поширенням інформації, особливо її найвищої форми – знань;
2. Суспільство, в якому діяльність людей грунтується на використанні послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку.
Одразу зазначимо, що становлення інформаційного суспільства має об’єктивний характер, хоча значної актуальності надається питанню державного управління цим процесом.
Юдін О. К. та Богуш В. М. Зазначають про необхідність розроблення програми входження в інформаційне суспільство, під якою розуміють план діяльності держави з реалізації Концепції національної інформаційної політики, спрямованої на вирішення завдань формування інформаційної сфери, які забезпечують:
– розвиток засобів масової інформації;
– формування інформаційних ресурсів;
– надання інформаційних послуг;
– підготовку інформаційних продуктів;
– прийняття термінових заходів, спрямованих на створення єдиного інформаційного простору держави і його інтеграції в світовий інформаційний простір;
– встановлення жорсткого контролю за державними системами зв’язку та телекомунікацій.
Програма повинна передбачати розгляд таких напрямків:
– формування і розвиток інформаційної інфраструктури держави;
– реалізація права на інформацію в інформаційних мережах;
– захист особистості, суспільства, держави від неякісної, фальшивої інформації і дезінформації;
– захист інтелектуальної власності в інформаційних мережах;
– захист інформації, в тому числі персональних даних, даних в інформаційних мережах;
– застосування можливостей інформаційних технологій для розвитку нових форм трудової діяльності, освіти та виховання;
– захист прав споживачів та розвиток конкуренції в мережах;
– міжнародне співробітництво з проблем створення глобального інформаційного суспільства;
– координація робіт з реалізації програми.
У 1993 р. сутність інформаційного суспільства була розкрита Комісією ЄС: “Інформаційне суспільство – Це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку” [198]. На думку Європейської Комісії, інформаційним суспільством слід вважати [197]:
– суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій;
– суспільство знання, тобто суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею;
– глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж; яке, з одного боку, сприятиме взаємопроникненню культур, а з іншого – відкриватиме кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації.
Вважається, що в майбутньому існуватиме декілька типів інформаційного суспільства, як колись існувало декілька моделей індустріального суспільства. Ключовими ознаками для визначення типу суспільства будуть такі: ступінь забезпечення рівних прав доступу громадян до основного ресурсу – інформації, ступінь участі у житті суспільства та самореалізації людей із обмеженими фізичними можливостями.
Грунтовним є визначення інформаційного суспільства, запропоноване Арістовою І. В.: “Громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг на основі інтелектуальних інформаційних технологій та технологій зв’язку”.
Важко не погодитись з дослідницею, яка зазначає, що сьогодні в Україні ані держава, ані комерційний сектор економіки повною мірою не визначити своєї позиції і своїх стратегічних цілей інформаційної політики в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Ті концепції і програми, що є, вирішують ряд, хоча і важливих, але приватних завдань цього напрямку.
На нашу думку, загальнодержавна концепція повинна враховувати умови, за яких жорсткі механізми, що забезпечують уніфікацію та єдине централізоване управління всією інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, зруйновані, а нові, що засновані на економічній та суспільній необхідності та створені на основі ринкових стимулів, ще не працюють повною мірою. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів та послуг не можна порівняти із ринками розвинених західних країн. Необхідна його структурна реорганізація та модернізація, що потребує значних інвестицій. Вважаємо, що необхідно більш чітко визначити, що повинна робити держава, а що – ринкові структури. Процес розподілу відповідальності та власності між державою і ринком в інформаційній сфері ще не здобув сталих рис. Співвідношення держава – ринок для України дещо інше, ніж у країнах з прозорою ринковою економікою. Ринкові стимули поки що не в змозі забезпечити відтворення інформаційних ресурсів і технологій. Концепція державної інформаційної політики в Україні повинна виходити з цього положення, а не копіювати у всьому загальні підходи зарубіжних країн, що скеровані на удосконалення ринкових відносин, що вже давно існують, і механізмів у галузі створення та використання інформаційно-комунікаційних технологій.
Найбільшого успіху на шляху до інформаційного суспільства досягають країни, у яких держава формує і активно проводить у життя відповідну цілеспрямовану політику. Роль держави постає у створенні сприятливих умов для розвитку цього процесу, до яких можна віднести:
– максимальне залучення ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних і ін.) до інформаційного виробництва;
– нормативно-правове та нормативно-технічне регулювання;
– підтримка проектів і програм, які демонструють можливості інформаційного суспільства;
– розвиток міжнародного інформаційного обміну та співробітництва.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)