Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції – Ліпкан В. А. – 1. Коріння європейської єдності
Вступ
Інформаційна безпека становить собою складову інформаційної політики держави, відтак, її розгляд є необхідним для розуміння тих процесів, які відбувається в Євросоюзі, прийомів та методів забезпечення інформаційної безпеки, нормативно-правової бази, що регулює суспільні відносини в даній сфері.
1. Коріння європейської єдності
Використовуючи засоби економічного, інформаційного, політичного та міжнародно-правового впливу, глобалізація суттєво змінює розуміння концепції суверенної національної держави, оскільки все прогресуючу роль в управлінні державотворчим процесом покладається на наднаціональні утворення.
Ще два десятиріччя тому, відомий американський футуролог Е. Тоффлер У роботі “Третя хвиля” зазначив, що цивілізація Третьої хвилі базуватиметься на новій системі розподілу влади, в якій нація як така втрачатиме своє значення, більш важливу роль відіграватимуть інші інститути, які виникнуть не стільки за географічною ознакою, скільки за культурною, релігійною, екологічною чи економічною.
Не дивлячись на все зростаючу взаємозалежність світу, стирання державних кордонів, можна констатувати появу нового критерію поділу держав, поділу на основі не тієї чи іншої національно-державної приналежності, а на основі технічної оснащеності, інформаційною розвиненості.
У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки” визначено, що курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи. Європейський вибір України – це водночас і рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованого ринкового господарства, базованого на засадах верховенства права й забезпечення прав та свобод людини і громадянина.
Вагоме значення має інша законодавчо закріплена норма, яка зазначила, що Україна має створити ефективну систему інформаційного захисту своїх національних інтересів, що передбачає проведення активної інформаційно-аналітичної роботи, спрямованої на роз’яснення своєї внутрішньої і зовнішньої політики, формування прихильного ставлення до України в парламентських, урядових і неурядових колах, збирання інформації про наміри або акції, що плануються щодо України з метою своєчасного і адекватного на них реагування, прогнозування перспективних напрямів міжнародної активності.
Головна функція зовнішньої політики України в цьому контексті полягає у подоланні штучної інформаційної ізоляції навколо неї та донесенні до України світових інформаційних потоків, забезпеченні політичних, договірно-правових та організаційно-технічних можливостей включення вітчизняних інформаційних служб в міжнародну систему обміну інформацією.
Протягом 90-х років XX ст. Європейський Союз (ЄС) став най впливовішою інтеграційною структурою на європейському континенті, відіграючи важливу роль в забезпеченні європейської безпеки.
Взагалі, ідея європейської єдності мала давнє коріння у суспільно-політичному розвитку Європи. Серед апологетів даної ідеї можна відзначити видатних мислителей та філософів XIX століття, таких як Б. Крюсе, В. Пенн, Дж. Мадзіні, В. Ф. Генц та Й. К. Блунтшлі, Й. Альтузіус, Ш.-Л. Монтеск’е, Ж. Ж. Руссо, П. Ж. Прудон, Дж. Бентам, Р. Кобден, Ф. Лістта К. Франц.
Особливої активності дана ідея набула у 20-х роках XX ст. у наукових та філософських трактатах Р. Кудеихове – Калергі, Е. Мейріш, Ж. Бенд, П. Валері, К. Сфорц та А. Тріан, які відстоювали позицію необхідності створення Об’єднаних Штатів Європи в якості самостійного потужного політичного та економічного союзу, спроможного протистояти натиску союзу Англії та Америки.
Тривалий час ці теоретичні розробки мали виключно теоретичний характер. Лише після Першої та Другої світової війни на порядку денному для європейців став пошук засобів забезпечення безпеки та попередження нового збройного конфлікту, оскільки було зрозуміло, що держава сама по собі втратила свою природну роль – гаранта національної безпеки, а тому необхідно винайти таку систему безпеки, такий політичний механізм, який зміг би попередити загрозу нового конфлікту та відновити зруйновану економіку регіон””.
Деякі аспекти історичної ідеї об’єднаної Європи знайшли своє відбиття в основоположних установчих документах Європейського Союзу: Договору про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) від 18 квітня 1951 р.. Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євроатом) від
25 березня 1957 р., Єдиному Європейському Акту, підписаному в Люксембурзі 17 лютого 1986 р. та в Гаазі 28 лютого 1986 р., в Маастрихтському Договору про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року з подальшими змінами та доповненнями, запровадженими Амстердамським від 2 жовтня 1997 року та Ніццьким від 26 лютого 2001 р. договорами.
Преамбула Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства визначає, що метою європейської інтеграЦії є Більш тісний союз європейських народів, який досягається шляхом спільних дій, спрямованих на усунення бар’єрів, що розділяють Європу. Актуальною для України є теза про те, що інші народи Європи, які поділяють їх ідеал, повинні приєднуватися до їх зусиль.
Не менш актуальною є інше положення, юридично закріплене в Декларації про майбутнє Європейського Союзу від 15 грудня 2001 р., відповідно до якого єдиний кордон, який проводить Європейський Союз, – це кордон демократії та прав людини. Союз є відкритим тільки для країн, що поважають основоположні цінності, такі як вільні вибори, дотримання прав меншин і правова держава.
Виходячи зі змісту установчих договорів Європейського союзу, особливу увагу він приділяє розвитку спільної політики в таких сферах, як Економічна, з вугілля та сталі та з атомної енергії, Що прямо витікає з установчих договорів (Договір про заснування Європейського об’єднання Вугілля Та сталі, Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства та Європейського Співтовариства з атомної енергії), Зовнішня політика та політика безпеки, А також співробітництва поліцій і судів в кримінально-правовій сфері (в галузі юстиції та внутрішніх справ).
Саме Маастрихтський договір запровадив поняття “трьох опор”, кожна з яких тотожна вищезазначеним сферам. Важливість даного нормативно-правового акта підтверджується ще й тим, що вперше були закріплені загальна зовнішня політики та політика безпеки країн ЄС, а саме:
– захищати загальні цінності, основні інтереси та незалежність Союзу;
– зміцнювати безпеку Союзу та держав-членів усіма способами;
– підтримувати мир та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН, Гельсінського заключного акту та цілями Паризької хартії;
– сприяти міжнародному співробітництву;
– розвивати та консолідувати демократію й законність, повагу до прав людини й основних свобод101.
Отже, Євроінтеграція має досить динамічний характер. Якщо раніше союз європейських країн мав за мету створення виключно єдиного економічного простору, то наразі особливої актуальності набуває розвиток “другої” та “третьої” опор – зовнішня політика і політика безпеки та співробітництво поліцій і судів в кримінально-правовій сфері відповідно.
У зв’язку з рівнем інформаційно-технічного розвитку Євросо-юзу, особливого значення в діяльності ЄС має проблема забезпечення інформаційної безпеки.
Спільна позиція країн-членів Європейського Союзу щодо змісту поняття “інформаційна безпека” була висловлена представником Швеції при обговоренні питань міжнародної інформаційної безпеки на 56-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, згідно з якою Інформаційна та мережева безпека Означає захист особистої інформації про відправників і одержувачів, захист інформації від несанкціонованих змін, захист від несанкціонованого доступу до інформації і створення надійного джерела постачання обладнання, послуг та інформації.
Інформаційна безпека також охоплює захист інформації, що стосується військового потенціалу та інших аспектів національної безпеки. Недостатній захист життєво важливих інформаційних ресурсів та інформаційних і телекомунікаційних систем може створити загрозу міжнародній безпеці.
Позиція з приводу інформаційної безпеки відзначається раціоналізмом, адже предметом безпеки називаються конкретні поняття різних видів інформації. Крім того, простежується досить чітке розмежування особливостей Інформаційної безпеки людини і суспільства (особиста інформація, інформаційне забезпечення життя суспільства) та Інформаційної безпеки держави (інформаційне забезпечення національної безпеки).
(2 votes, average: 3,00 out of 5)