Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції – Ліпкан В. А. – 4.3. Доктринальна група
Розуміючи строкатість визначень, що можуть бути включені для аналізу в доктринальну групу, ми, використовуючи порівняльний метод, а також методи івент-аналізу та контентаналізу, керувались при виборі як принципом розповсюдженості та популярності обігу в наукових колах, так і рівнем зацікавленості та досліджуваності (кількість наукових праць, дисертаційних досліджень тощо) феномену інформаційної безпеки нижчезазначених авторів.
Виходячи з найбільш імовірних загроз національній безпеці України в життєво важливих сферах діяльності, Нижник Н. Р., Ситник ГЛ Білоус В. Т.2 виокремлюють ряд основних функціональних складових (сфер) національної безпеки України: економічну, політичну, соціальну, воєнну, екологічну, епідемічну, технологічну та інформаційну безпеку.
Зокрема, під Інформаційною безпекою, Вищеназвані автори розуміють стан правових норм і відповідних їм інститутів безпеки, які гарантують постійну наявність даних для прийняття стратегічних рішень та захист інформаційних ресурсів країни.
Зацікавленість викликає робота таких дослідників як Данільян О. Г., Дзьобань О. П., Панов М. І., Які у своєму навчальному посібнику “Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації*24′, визначають інформаційну безпеку як безпеку об’єкта від інформаційних загроз або негативних впливів, пов’язаних з інформацією та нерозголошення даних про той чи інший об’єкт, що є державною таємницею.
Вони також акцентують увагу на проблемі інформаційних війн, оскільки на сьогодні вона становить собою ефективний і цивілізований шлях колонізації однієї країни іншою та виділяють крім цього такі загрози інформаційній безпеці як розголошення інформації, яка становить державну таємницю, вплив засобів масової інформації на свідомість людини та суспільства, забезпечення державних організацій повною, достовірною і своєчасною інформацією, що необхідна для прийняття рішень, неінтегрованість України до світового інформаційного поля, недостатня кваліфікованість та активність українських інформаційних службі використання інформаційних технологій кримінал ітетом тощо.
Литвиненко О. В,. Під інформаційної безпекою розуміє єдність трьох складових: забезпечення захисту інформації; захисту та контролю національного інформаційного простору; забезпечення належного рівня інформаційної достатності.
Цікавим та водночас дискусійним є визначення Кормича БА., який зазначає, що інформаційна безпека – це захищеність встановлених законом правил, за якими відбуваються інформаційні процеси в державі, що забезпечують гарантовані Конституцією умови існування і розвитку людини, всього суспільства та держави.
Російський вчений Лопатін ВМ. Визначає інформаційну безпеку як стан захищеності національних інтересів країни (життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави на збалансованій основі) в інформаційній сфері від внутрішніх та зовнішніх загроз, що віддзеркалює норму права Закону РФ “Обезопасности”, згідно з яким “Безопасность – состояние защищенности жизненно важных интересов личности, общества и государства от внутренних и внешних угроз”.
Використовує категорію національних інтересів і Баранов О., відповідно визначаючи інформаційну безпеку як стан захищеності національних інтересів України в інформаційному середовищі, за якого не допускається (або зводиться до мінімуму) завдання шкоди особі, суспільству, державі через неповноту, несвоєчасність, недостовірність інформації й несанкціоноване її поширення та використання, а також через негативний інформаційний вплив та негативні наслідки функціонування інформаційних технологій.
Акцент на такій складовій інформаційної безпеки як безпека інформації, знаходить свій вираз також у визначеннях інших дослідників цієї проблематики, наприклад, інформаційна безпека – це стан захищеності інформаційного простору, що забезпечує його формування та розвиток в інтересах громадян, організацій та держави, стан інфраструктури системи (об’єкта, держави), при якому інформація використовується суворо за призначенням та не завдає негативного впливу на систему (об’єкт, державу) при її використанні; стан інформації, за якого виключається чи суттєво ускладнюється порушення таких її властивостей як таємність, цілісність та доступність.
Неординарністю та інноваційністю відрізняється також й визначення Гурковського В. І., відповідно до якого національна інформаційна безпека України – це суспільні відносини, пов’язані із захистом життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі, що є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей державо утворюючої нації, її існування, самозбереження і прогресивного розвитку України як суверенної держави, що залежить від цілеспрямованої інформаційної політики гарантій, охорони, оборони, захисту її національних інтересів”.
На думку Ярочкіна В. І. та Шевцової ТА., Інформаційна безпека – це проведення правових, організаційних та інженерно-технічних заходів при формуванні та використанні інформаційних технологій, інфраструктури та інформаційних ресурсів, захисті інформації високого значення й прав суб’єктів, що беруть участь в інформаційній діяльності”. У даному визначенні інформаційна безпека зводиться до захисту інформації, що не зовсім відбиває її сутність.
Харченко Л. С., Ліпкан НА., Логінов О. В. Визначили, що інформаційна безпека – це складова національної безпеки, процес управління загрозами та небезпеками державними і недержавними інституціями, окремими громадянами, за якого забезпечується інформаційний суверенітет України”.
При чому, сам В. А. Єліпкан акцентував увагу на тій обставині, що родове поняття, а звідти й видові, мають визначатися крізь діяльнісну формулу процесу. Це зумовлено тією обставиною, що процес відрізняється від поняття стан. Поняття процес означає послідовність станів, пов’язаність стадій їх зміни і розвитку, тобто на відміну від поняття “стан”, поняття “процес” акцентує увагу на моменті спрямованості в зміні об’єкту, ціле покладанні. У той час, як “стан” відображає лише один момент, певну мить безпеки, а отже не вичерпує її повністю.
Таким чином, визначаючи поняття інформаційної безпеки, можна виокремити декілька підходів окреслення сутності цього феномену, а саме розуміння інформаційної безпеки в якості:
1. Стану захищеності інформаційного простору.
2. Процесу управління загрозами та небезпеками, що забезпечує інформаційний суверенітет України.
3. Стану захищеності національних інтересів України в інформаційному середовищі.
4. Захищеності встановлених законом правил, за якими відбуваються інформаційні процеси в державі.
5. Вжиття певних заходів.
6. Стану захищеності національних інтересів країни в інформаційній сфері.
7. До суспільних відносин, пов’язаних із захистом життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави від реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі.
8. Важливої функції держави.
9. Невід’ємної частини політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки.
Строкатість поглядів на визначення поняття “інформаційна безпека” є зрозумілою, оскільки, як вірно зазначають Нижник Я. Р., Ситник Г. Я., Білоус В. Т., До цього часу бракує єдиної думки в трактуванні базових понять національної безпеки, що дає теорія, яка передбачає:
– формування базових понять (створення відповідного понятійно-категоріального апарату);
– встановлення їх структурно-функціональних зв’язків;
– вибір підходу (підходів) до формалізації процесів, що аналізуються (вивчаються), та розробка на цій основі методів дослідження, які б забезпечили поглиблене вивчення та виявлення відповідних (властивих даному об’єкту досліджень) закономірностей3*.
Данільян О. Г., Дзьобань ОЛ” Панов МЛ. Стверджують, що це пов’язано як з певним суб’єктивізмом дослідника, який використовує вироблені наукою та філософією сукупність понять і категорій, інтерпретуючи їх у властивий для себе спосіб, так і з взагалі з переглядом багатьох традиційних положень, формуванням принципово нових концепцій, введенням в науковий обіг нових понять і категорій”.
Отже, конструктивним шляхом щодо визначення поняття інформаційна безпека”, є виокремлення його базових ознак, яке е похідним від поняття національна безпека, і має враховувати його сутнісні ознаки.
Даний підхід більш детально розписаний у монографії В. А. Ліпкана “Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України”. Методологічні ж проблеми, які спіткають дослідників феномену національної безпеки і її проявів в різних сферах життєдіяльності, викладені у монографії В. А. Ліпкана “Теоретичні основи та елементи національної безпеки України”, в якій робиться спроба щодо формування теорії національної безпеки – націобезпекознавства. За задумом автора воно має виступати теоріостворюючим гносеологічним елементом загальної будови системи знань про національну безпеку.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)