Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 3.2. Технології масового маніпулювання
В основі будь-якої технології маніпулювання масовою свідомістю лежать механізми впливу на психіку людини, її свідомість, але ці механізми служать меті маніпулювання лише в тому випадку, коли вони майстерно ведуть до прихованого збудження у людини тих намірів, якими вона до цього не володіла. Якщо факт маніпулювання очевидний, то воно здійснюватися не може. Технології – це зовнішні впливи на адресатів (маси), а механізми – це психічні процеси, які забезпечують ефективність такого впливу.
За радянських часів основним засобом маніпулювання масами була пропаганда. Проте з початком демократичних перетворень на пострадянському просторі стали розвиватися такі різновиди масової комунікації, як реклама і паблік рилейшнз (ПР). Не можна сказати, що в СРСР їх зовсім не було. Реклама все-таки існувала, але тільки демократизація суспільства дозволила розкрити її потенціал.
Проте бурхливий розвиток рекламного ринку приніс і свої проблеми. Ми все частіше натрапляємо на недобросовісну рекламу, а то й відвертий обман. Виникли суперечки щодо методів реклами, знову на порядок денний винесена тема маніпулювання свідомістю споживачів.
Але якщо ринок споживацької реклами більш-менш перехворів “дитячими хворобами”, то ринок політичної реклами сьогодні знаходиться у стані кризи: колишні маніпулятивні стратегії вже вичерпали себе, нові поки що не встигли затвердитися. Свідоцтвом кризи на ринку політичних технологій є численні факти застосування методів так званого “чорного” ПР або “брудних виборчих технологій”.
Слід відразу розмежувати такі технології, як паблік рилейшнз, політична реклама і пропаганда, їх часто плутають один з одним. Межа між ними деколи дійсно дуже тонка. Але все-таки позначити її необхідно.
Ступінь успішності маніпулювання значною мірою залежить від того, наскільки широкий арсенал засобів психологічного впливу використовується маніпулятором і наскільки він гнучкий під час їх використання.
Технологія загальнодержавного маніпулювання грунтується на систематичному впровадженні в масову свідомість соціально-політичних міфів, ілюзій, ідей, норм, цінностей, які повинні сприйматися без критичного осмислення, на віру. Чому це можливо? Через протиріччя масової свідомості, розвиток нових комунікативних технологій, витонченість методів впливу.
Розглянемо особливості технологій впливу на масову свідомість. Саме на масову, оскільки люди стають більш податливими до навіювання, коли їх зганяють у натовп. Підкорити масу легше, ніж окремого індивіда.
Паблік рилейшнз
Термін *паблік рилейшнз” прийнято переводити як “зв’язки з громадськістю”. Він з’явився відносно недавно, але відразу здобув популярність. Що ж ховається за цим терміном і яку мету ставить перед собою людина або організація, використовуючи ПР у своїй діяльності?
Мета ПР – встановлення двостороннього спілкування для виявлення загальних уявлень або загальних інтересів І досягнення взаєморозуміння, заснованого на правді, знанні та повній інформованості.
ПР-менеджери повинні прокладати мости взаєморозуміння між окремим суб’єктом і його аудиторією або між двома чи більше суб’єктами.
На Заході як у діловому світі, так і в політиці для підтримки репутації в суспільстві приходить на допомогу ПР, С. Блек наводить список сфер використання ПР:
1. Консультування на основі законів поведінки людини.
2. Виявлення можливих тенденцій і прогнозування їх наслідків.
3. Вивчення громадської думки, відношення й очікування з боку громадськості та рекомендації необхідних заходів для формування думки й задоволення очікування.
4. Встановлення й підтримка двостороннього спілкування, заснованого на правді та повній інформованості.
5. Запобігання конфліктів і непорозуміння.
6. Сприяння формуванню взаємної пошани і соціальної відповідальності.
7. Гармонізація особистих і суспільних інтересів.
8. Сприяння формуванню доброзичливих відносин з персоналом, постачальниками і споживачами.
9. Поліпшення виробничих відносин.
10. Залучення кваліфікованих працівників і зниження текучості кадрів.
11. Реклама товарів і послуг.
12. Підвищення прибутковості.
13. Створення власного іміджу.
Запорука успіху ПР – у правдивій і повній інформації, в безперервній діяльності.
Проте для нашого читача подібні міркування звучать сьогодні досить неприродно. Ми вже звикли до словосполучення “чорний ПР”, до постійних обманів з боку властей, політиків. Нас ошукують у банках, на роботі, в магазині, на ринку тощо. Про яку гармонію тут може йти мова? Чому, наприклад, “телефон довіри президенту” затихає відразу після виборів? Очевидно, за непотрібністю, оскільки мета досягнута. Для ПР досягнення взаєморозуміння (наприклад між президентом і населенням) є метою. В описаному вище випадку воно послужило лише засобом для зниження незадоволеності населення та отримання сприятливого результату виборів. Іншими словами, була використана лише технологія ПР з метою маніпулювання громадською думкою, створення помилкового враження турботи з боку президента про громадян країни. Для зручності це можна назвати “чорним ПР”, хоча за своєю суттю це вже не ПР. ПР завжди “білий”. В цьому його глибинна суть.
Але проблема в тому, що мета маніпуляторів е прихованою. Така суть маніпулювання, його природа. І розпізнати, де правда, а де обман, часом досить важко.
А. Звєринцев виділив такі функції ПР:
– аналітико-прогностична (аналіз, прогнозування тенденцій, дослідження);
– організаційно-управлінська (забезпечення мети організації, вироблення заходів щодо відповіді);
– комунікативно-інформаційна (досягнення взаєморозуміння, гармонії, забезпечення управління інформацією);
– консультаційно-методична (виступає як радник керівника). Розглянемо перш за все комунікативну функцію ПР. Заходи ПР можуть бути орієнтовані як на вирішення тимчасових, короткострокових задач, так і ва довгострокову перспективу. 6 першому випадку ПР, як правило, виступає одним з елементів виборчої кампанії.
Завдання ПР у період виборів – створення, корекція іміджу кандидата, інформування виборців, налагодження зворотного зв’язку тощо. В другому випадку ПР направлений в основному на підтримку іміджу політика.
Найважливішою задачею ПР-команди є уміння адекватно реагувати на непередбачені ситуації, різкі випади конкурентів тощо.
ПР-заходи повинні сприяти консолідації суспільства під час виникнення загроз, вирішення важливих суспільних проблем.
Для прикладу розглянемо програму США “10 найбільш розшукуваних злочинців”. 14 березня 1950 р. директор ФБР Е. Гувер офіційно повідомив про початок програми співпраці бюро з громадськістю через ЗМІ. За півстоліття до газет додалися радіо, телебачення, Інтернет. На каналі ABC-Radio щонеділі транслюється передача “ФБР на цьому тижні”, на телеканалі Fox-TV з тією ж періодичністю виходить програма “їх розшукує Америка. Удар у відповідь”. На сайті ФБР в Інтернеті десятьом найбільш розшукуваним присвячений особливий розділ. Крім того, діє безкоштовна телефонна лінія для тих, хто може повідомити щось про розшукуваних. Всі ці заходи за своїм розмахом значно перевершують сиротливі листки “їх розшукує міліція”, які висіли на щитах оголошень у роки “розвинутого соціалізму”. Але справа не тільки в розмаху. І навіть не в тому, що програма виявилася дуже успішною (з 456 розшукуваних знайдено 437). “Програма “10 найбільш розшукуваних” – потужний спосіб заспокоєння громадськості”. Обиватель бачить, які зусилля прикладає ФБР, держава, щоб охороняти його спокій. І, крім того, він сам може взяти участь у цьому. Та до того ж ще й отримати грошову винагороду.
Досягнуто взаєморозуміння поміж владою та суспільством, об’єднання зусиль проти загальної небезпеки? Так, безумовно. Можна сказати, що ПР-задачі вирішені успішно. А чи немає тут якої каверзи? Спробуймо відповісти на запитання: як впливає полювання за десятком головорізів на загальну криміногенну обстановку? Очевидно, ніяк. Якщо ФБР вдається від ловити за підтримки всієї країни десяток злочинців, чи значить це, що воно так само добре справляється з повсякденною рутиною? Зовсім ні. Іншими словами, програма “10 найбільш розшукуваних” створює видимість доброї роботи ФБР, успішності співпраці громадськості та правоохоронних органів і створює в населення ілюзорне відчуття безпеки й захищеності.
Наведений приклад свідчить, що часто зусиллями ПР-менеджерів створюється не реальна співпраця між владою й населенням, а її видимість. Відбувається непомітна підміна реальності. Той широкий розмах, з яким американці ловлять десять найзапекліших головорізів, не дозволяє помітити цю підміну, оскільки люди думають, що не може така велика увага приділятися незначним проблемам. Залучення глядачів до цього грандіозного спектаклю створює відчуття причетності до того, що відбувається. В цьому хаосі істинні проблеми відходять на задній план. Перемогти злочинність – непосильна задача навіть для ФВР. А ось піймати десяток-другий знаменитих бандитів куди простіше. Звузивши свої реальні задачі та звівши їх у ранг загальнонаціональних, керівники ФБР досягли своєї мети.
У відомому американському фільмі “Маска” герой Дж. Керрі, тихий, скромний службовець, знаходить старовинну маску. Коли він прикладає її до лиця, вона раптово приростає до нього. Він зростається з нею і стає іншою людиною. Автори фільму дуже точно підмітили цей психологічний феномен. Маска дозволяє герою Керрі позбутися всіх своїх комплексів, здійснити свої потаємні мрії. Вона дає йому відчуття свободи та безпеки, оскільки його реальне обличчя приховане від очей публіки. Думаю, що й у політиці зустрічаємо той самий феномен приростання політика до своєї маски, свого іміджу. Тому розділити їх неймовірно складно, а часом просто неможливо, оскільки маска приростає назавжди. Наприклад, М. Горбачов психологічно й досі не вийшов із ролі Президента СРСР. Оскільки він таким давно не є, він імітує своє президентство. Про це свідчать його бурхлива суспільна діяльність на Заході, його манера мови, спосіб мислення.
Інша справа, що є маски, так би мовити, одноразові, створювані під конкретну ситуацію. Ось їх-то й треба неодмінно зривати, оскільки мета, яку переслідують їх виробники, має явні маніпулятивні властивості. Для наочності проведемо аналогію з Фантомасом із однойменного французького фільму. У Фантомаса була сіра маска, яка немов приросла до його обличчя, – її він ніколи не знімав. Але, крім неї, він користувався безліччю інших масок, коли хотів бути схожий на когось із своїх жертв з маніпулятивною метою. А сіра маска стала його істинним обличчям! Приблизно так само твориться й імідж політиків. Є основний, базовий імідж, який назавжди “прилипає” до державного діяча. І є набір певних ролей, які лідер грає відповідно до вимог конкретної ситуації. Саме вони є “віртуальним тілом” політика, фантомом, який зникає, як тільки відпадає в ньому потреба. Це створює величезні можливості для маніпулювання людьми.
Сьогодні великою популярністю в середовищі психологів і виборчих технологів користується техніка НЛП (нейро-лінгвістичного програмування). Подібно до багатьох інших технологій, НЛП може використовуватися як для розпізнавання маніпулювання, так і безпосередньо для його здійснення.
Один з лідерів цього напряму Р. Бендлер вважає, що більшість людей “не користується власним мозком активно й продумано”. Розвиваючи цю думку, можна стверджувати, що якщо людина “не користується своїм мозком”, то завжди знайдеться людина, яка зробить це за неї. Правда, зробить це у своїх інтересах. Іншими словами, наша “розумова безгосподарність” відкриває для маніпуляторів широкі можливості. І не їх вина, що ми дозволяємо собою маніпулювати.
В НЛП розрізняють три види репрезентативних систем: візуальну, слухову і тактильну. Одна з цих систем у людей, як правило, буває переважаючою: одні люди краще бачать картину уявної мети, інші – чують, а треті – відчувають. За предикативними словами й зовнішніми ознаками можна визначити ведучу репрезентативну систему людини. Якщо ви хочете когось у чомусь переконати, то творці НЛП рекомендують копіювати поведінку співбесідника, розмовляти з ним на його “мові”.
Б. Роббінс вважає, що “всі видатні лідери сильні у всіх трьох репрезентативних системах. Ми зазвичай довіряємо людям, які симпатичні нам на всіх трьох рівнях і від яких виходить відчуття цілісності – всі три аспекти їх особистості виражають одне й те ж. На думку Е. Роббінса, подібна цілісність була властива Р. Рейгану.
Основна суть копіювання, підлаштування під співбесідника полягає в тому, щоб у певний момент непомітно перехопити ініціативу, і тоді “ваш партнер, сам того не помічаючи, починає слідувати за вами”.
Подібне “перехоплення ініціативи” намагаються здійснити й політики. Оратор спочатку входить у контакт з аудиторією, зливається з нею, а вже потім починає опановувати її та направляти спілкування в потрібне йому русло. Ця техніка не є якимсь новим відкриттям. Нею користувалися інтуїтивно вожді, оратори, полководці в усі часи. Але технології, подібні до НЛП, дозволяють свідомо оволодіти цією технікою людям, які не володіють від природи необхідною для цього інтуїцією, “відчуттям аудиторії” тощо. Іншими словами, маніпулятивні прийоми стають доступними майже будь-якій людині, що має необхідність у їх застосуванні. Відсутність таланту підміняється чітко відпрацьованими алгоритмами дій. Власне в цьому й полягає суть виборчих технологій, які компенсують, як виразився Е. Роббінс, “комунікативну незграбність” кандидатів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)