Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 4.2. Узагальнення моделі психологічного маніпулювання
Мотиваційний вплив у загальному вигляді розгортається за формулою “якщо… то…”, в якій як після “якщо”, так і після “то” може знаходитись будь-яка багаточленна конструкція з безліччю варіантів підстановки: суб’єкт (я, вони, це, обставини, умови) + предикат (присутній, робить, виглядає тощо) + доповнення (так-то, це, по-іншому тощо). Наявність у психіці механізму мотиваційного переключення, що функціонує за принципом оператора умовного переходу, дозволяє людині або тварині гнучко настроюватися на безліч змінних, що задають внутрішні та зовнішні умови існування. Зважаючи на експлуатацію саме цього психологічного механізму, кожен психологічний вплив неминуче повинен бути обумовленим (на жаль, цей термін вже закріплений за певним видом психологічного впливу).
Особливість непрямого спонукання, яке представляє одну з найважливіших сторін маніпулювання, полягає в тому, що майстерне комбінування різних “якщо” повинне приводити до шуканого “то” в поведінці адресата, що відбувається за допомогою переключення імпульсу впливу на скорочені схеми діяльності – чи то зовнішні дії, чи внутрішні процеси ухвалення рішення. При цьому важливо зуміти вчасно відійти в бік. В ідеалі повинна виконуватися рекомендація К. Кастанеди: “Якщо організовуєш тиск, сам знаходься поза цим колом” (“Подорож в Ікстлан”).
Ідея підбору засобів впливу, різних “якщо” розкриває точку зіткнення поняття маніпулювання в неметафоричному значенні (як довільне переміщення та майстерне перетворення неживих об’єктів) з маніпулюванням як метафорою (використання людей у ролі об’єктів, з якими дозволено поводитися, як з речами).
Можливо, тому часто будь-які техніки непрямого (виховного, управлінського, психотерапевтичного) впливу відносять до маніпулятивних. Звичайно, всяке маніпулювання засноване на непрямому впливі, але якість бути маніпулюванням задається не технологією, а наміром актора: добитися одностороннього виграшу, нав’язати адресату власну мету.
Якщо стисло підвести підсумок пройденого на даний момент у цьому дослідженні шляху, то можна виділити такі засоби, за допомогою яких проводиться розгортання маніпулятивного впливу:
1. Визначення вектора впливу відповідно до підзавдань. Наприклад, відволікання уваги адресата від певної сфери, обмеження уваги на необхідному змісті, зниження критичності адресата, підвищення власного рангу в його очах, упровадження у свідомість адресата необхідного бажання, наміру, устремління, ізолювання від впливу з боку інших людей, контроль над іншими можливими перешкодами тощо.
2. Підбір виду сили (зброї впливу) для здійснення тиску. Наприклад, перехоплення ініціативи, запровадження своєї теми, скорочення часу для ухвалення рішення, приведення до стану (або вибір моменту), коли критичність адресата понижена, рекламування себе або натяк на широкі зв’язки та можливості, демонстрація (або імітація) власної кваліфікації, апеляція до присутніх, створення міфічної більшості тощо.
3. Пошук мотиву, через який можна проникнути у психічну сферу, “влізти а душу”. Зовсім не обов’язково це буде жадоба успіху, грошей, слави чи сексуального задоволення. “Струнами душі” може виявитися будь-який значущий мотив: переживання через малий зріст (повноту, хворобу, розмір взуття), гордість, що він інтелігент у четвертому поколінні (старший син, запорізький козак), хобі, цікавість, нетерпимість до певного типу людей тощо.
4. Поступове нарощування тиску по різних лініях (якщо потрібно):
– підвищення густини (ряд близьких за змістом чи формою впливу);
– тотальність впливу – його різноплановість, різноманітність каналів і мішеней впливу;
– постійність – наполегливість, що досягає настирливості;
– інтенсивність – підвищення сили впливу.
Подібним чином перерахуємо механізми, що реалізують психологічний (маніпулятивний ) впливі
1. Приєднання до внутрішнього світу адресата – захоплення, щільне зіткнення, “зчеплення”. Включається в роботу за умов, коли структура ситуації, проблеми або процесуального дійства (малюнка взаємодії між елементами структури) виявляється схожою за своїми характеристиками з відповідною частиною внутрішнього світу. Ця схожість за умов маніпулювання нерідко виникає в результаті моделювання (імітації, створення подібності) маніпулятором такої структури (ситуації, проблеми або процесуального дійства), яка актуалізує частину світу адресата, що атакується, – мішень впливу. Цей процес переміщення активності ззовні всередину (внутрішньоособистісна інтервенція), його відтворення на основі структурно-динамічної схожості зовнішньої та внутрішньої діяльності Д. Гордон назвав трансдериваційним пошуком (“Терапевтичні метафори”). Іншими словами “подібне реагує на подібне”.
2. Психічні автоматизми в тому значенні, як це було описано вище, тобто скорочені схеми внутрішньоособистісної взаємодії, забезпечують канали швидкого, а головне – фіксованого, точно відомого, переміщення активності – енергії впливу маніпулятора – до необхідних областей внутрішнього світу адресата.
3. Підключення “живлення”, забезпечення енергією цих процесів. Відбувається шляхом запозичення спонукальної сили у мотивів, до яких на даний момент е доступ.
4. Привласнення – загадка ототожнення “Я” адресата зі своєю активністю. Суб’єктність, особистісний початок у людині, за певними ще мало зрозумілими законами (чи то ілюзії, чи то сутності) привласнює психічні процеси та зміст, додає їм статусу “мого”. Цей особистісний початок або “Я”, будучи обдуреним, приймає чуже бажання за своє. Можливо, таке привласнення відбувається досить легко тому, що спочатку “свого” у людини завжди набагато менше, ніж запозиченого. В таких умовах розпізнати привнесене від чужорідного деколи досить важко.
Саме тому кінцева спрямованість маніпулятивного впливу диктується прагненням маніпулятора перекласти відповідальність за скоєне з його ж власного наговору на свою жертву. Мабуть, саме ця обставина визначає негативне відношення до маніпулювання, безпомилково розпізнаючи в ньому наявність руйнівного начала.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)