Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – Деструктивність маніпулятивного впливу
Слід визнати справедливим “звинувачення” маніпулювання в тому, що в його основі нерідко лежить апеляція до сластолюбних або примітивних потягів людини. Особистісна структура адресата, якщо він досить часто піддається такого роду впливу, спрощується. В результаті людина штучно затримується у своєму особистісному та духовному розвитку. Разом з тим деструктивність цієї сторони маніпулювання досить відносна, оскільки власного руйнування (а саме в цьому визначенні розуміється деструкція) тут немає. До того ж не кожна людина дозволить маніпулятору грати на своїх примітивних потребах. Навіть виявившись жертвою, людина обходиться мінімальними змінами, оскільки ефект спрощення особистісної структури наступає лише в результаті досить великої кількості однонаправлених впливів. Якщо ж врахувати, що сластолюбні чи примітивні потяги актуалізуються не тільки маніпуляторами, то стає очевидним, що звинувачення в примітивізації адресата – не найкоректніше з можливих. Тим більше, що безліч інших (зокрема найтонших і досконаліших) маніпулювань будуються зовсім на інших основах. Менш деструктивними вони від цього не стають.
Таке ж справедливе й неспецифічне стосовно маніпулювання й інше “звинувачення” – в роботизації людини, перетворенні її в слухняний засіб. Дійсно, регулярне використання одних і тих же механізмів веде до стереотипізації поведінкового репертуару адресата. Образно кажучи, це означає “наїздити колію”, “нарізати борозни”, тобто внести до внутрішнього світу людини зміни, що важко виводяться. В результаті створюється як мінімум психологічна установка, а за відповідних обставин (раннє дитинство, пролонгація або тотальність впливу, глибоке емоційне відображення) формується риса характеру. Проте таку ж динаміку змін передбачає переважна більшість виховних систем, що беруться “сформувати”, “прищепити”, “виховати”, “навчити” тощо. Серед них педагогічні, політичні, релігійні та інші системи. Використані ними прийоми не вичерпуються маніпулятивними, але всі вони в тій чи іншій мірі створюють чи використовують психічні автоматизми. Експлуатація психічних автоматизмів – настільки ординарне та неминуче явище нашого життя, що таке звинувачення буде доречнішим пред’явити самому життю.
Власним же “рідним гріхом” маніпулювання треба визнати його руйнівний вплив на особистість (у вузькому розумінні) людини. Як уже було зазначено, початковий етап маніпулятивного впливу, як правило, породжує (або загострює) конкуренцію мотивів адресата, ініціюючи його внутрішні коливання. Те саме відбувається й у виховному впливі, яке все ж допускає підтримку виховуваного в його особистісному зростанні, щоб протиріччя, що виникає, було використане ним як додатковий ресурс розвитку. Навпаки, потерпілий від маніпулювання опиняється в положенні, коли вчинок вже здійснений, але вибір оцінюється ним як неправильний. Якщо (навіть із запізненням) маніпулятор був викритий, то, незважаючи на прикре відчуття програшу, хоча б частину відповідальності (вини) людина може перекласти на маніпулятора. Гірше, якщо вся відповідальність залишається на потерпілому. Тоді стан, що виник, сприймається як урок власної помилки, що створює загрозу внутрішнього розладу, порушення особистісної цілісності.
Попутно зазначимо, що відомий експеримент, у якому виявлено феномен гіркої цукерки, був побудований за маніпулятивною схемою: дитина ставилася в положення келеровської мавпи (актуалізація простого мотиву), з нею укладалася “угода” (актуалізація конкуруючого мотиву), потім провокувалося її порушення (полегшенням можливості отримання бажаної цукерки) і на завершення – лицемірна похвала (форсоване загострення протиріччя). В ньому, як у краплі води, відображений об’єктний підхід до людини, характерний для науки, що визнає цілком допустимим розтин живої тканини з дослідницькою метою.
Картина руйнувань від маніпулювання містить також і втрату, що завдається самому маніпулятору. Всі зазначені види руйнування з не меншим “успіхом” діють і на ініціатора маніпулювання. Апелюючи до сластолюбних мотивів, маніпулятор мимовільно підвищує їх значущість у власних очах (наприклад, як щось дуже корисне або ефективне). Деформація чи затримка особистісного зростання для маніпулятора може бути наслідком навіть більших збитків, ніж для адресата, оскільки в цьому випадку він не жертва маніпулювання, в “сам того хоче”. Маніпулятор, надто успішний, на догоду маніпулюванню звужує свій арсенал засобів досягнення мети, тому йому з часом все важче відійти від “своєї колії”.
Що стосується руйнування особистості, то маніпулятору й тут дістається. Сама технологія маніпулятивного впливу вимагає від маніпулятора відомої внутрішньої роздвоєності. Як правило, така вже є, оскільки саме бажання справитися зі своїми ж труднощами, захиститися від свого ж “розбитого нарцисизму” веде людину до використання для цієї мети інших людей. Проте розщеплювання інших не проходить для нього безслідно, оскільки досягається це за допомогою активної експлуатації власного протиріччя. Отже, використовуючи іншого, маніпулятор завдає шкоди не тільки йому, але й самому собі.
Додамо до наміченого ескізу неминучі для маніпулятора труднощі в міжособистісних відносинах, пов’язані з реакціями жертв, і ми отримаємо нерадісну батальну панораму, на якій атакуюча сторона несе більші втрати, ніж та, що обороняється. Не варто все-таки згущувати фарби. Якщо маніпулювання використовується спорадичної не перетворюється на єдиний спосіб життя, деструктивний ефект помітно нижчий. Переважно тому, що у такому разі не відбувається повного ототожнення людини з маніпулятивними діями, завдяки чому зберігається стан дисоційованості. Останнє, правда, теж може бути розглянуте як м’який варіант внутрішнього розщеплювання.
Література до розділу 4
1. Вайткунене Л. Психотехнические средства буржуазной пропаганды // Коммунист. Вільнюс. – 1984. – № 10. – С. 64.
2. Гроф С. Путешествие в поисках себя. Институт трансперсональной психологии. – Изд. ACT, 2008. – С. 352.
3. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. – М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. – С. 146,157.
4. Налчаджян А. А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). – Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1988.- С. 109.
5. Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – С. 10.
6. Петрик Б. М., Остроухое В. В., Штоквиш А* А. и др. Информационно-психологическая безопасность в епоху глобализации: Учебное пособие. – К., 2008. – 544 с.
7. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Пер. с англ. / Науч. ред. Я. Н. Засурский. – М.: Мысль, 1980. – С. 25.
8. Юнг К. Г. Собрание сочинений. Психология бессознательного / Пер. с нем. – М.: Канон, 1994. – С. 136.
9. Lentz с/. D. Effective handling of manipulative persons. – Thomas, C. C. 1989.- P. 31.
10. Yokoyama О. T. Disbelief, Lies and Manipulations in a Transactional Discourse Model /Argumentation, 198.-P. 133-151.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)