Фінансове право – Роль В. Ф. – 8.2. Структура і методи забезпечення державних доходів
Залежно від порядку формування та характеру використання державні доходи підрозділяються на централізовані і децентралізовані.
До централізованих доходів відносяться кошти, які спрямовані на формування централізованих фондів – Державного і місцевих бюджетів, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та ін. Іншими словами, централізовані – доходи, які зосереджуються на рівні Державного бюджету, використовування їх визначається нормами закону про Державний бюджет. Цей вид доходів відіграє основну роль у системі державних доходів, саме за його рахунок здійснюється реалізація основних функцій держави.
Децентралізовані доходи складають кошти, що поступають у розпорядження окремих державних підприємств, установ, організацій, міністерств, відомств, інших органів безпосередньо, незважаючи на Державний бюджет та інші централізовані фонди. Передача частини державних доходів у децентралізоване управління до певної міри умовна. В цій ситуації не змінюється власник, а державні кошти передаються в оперативне управління, не стаючи власністю державних підприємств.
Таким чином, можна зробити висновок, що поняття державних доходів ширше за поняття доходів Державного бюджету.
Єдина система державних доходів не виключає, а, навпаки, припускає їх класифікацію на певні групи. В основі цього розподілу можуть лежати різні підстави. Найпринциповіший характер розподілу на централізовані і децентралізовані згадувався раніше. Крім того, державні доходи можна класифікувати за іншими критеріями.
Так, За правовими принципами державні доходи ділять на Приватноправові і Публічно-правові.
Адже держава здобуває для себе кошти подвійним шляхом: приватноправовим та публічно-правовим. Цю особливість ще в минулому столітті відзначали провідні російські вчені-юристи. В першому випадку держава діє як приватна особа, як суб’єкт цивільного права, а в іншому – як розпорядчо-примусова влада. Держава, використовуючи приватноправовий спосіб отримання доходів, виступає в ролі найбільшого власника і торговця, який заробляє гроші як звичайний підприємець. У даний час приватноправові доходи утворюються головним чином від оренди державного майна та надходжень від державних підприємств.
Публічно-правовий порядок забезпечення надходження доходів держава реалізує шляхом застосування примушення, владного веління. Таким чином, залучаються податки, реалізується державний кредит, надходить емісійний дохід.
За джерелами державних доходів їх класифікують на Внутрішні і зовнішні.
До внутрішніх відносяться: сукупний суспільний продукт, національний дохід та національне багатство. До зовнішніх джерел належать економічні ресурси інших країн.
Якщо сукупний суспільний продукт і національний дохід характеризує результати виробництва за певний період, то національне багатство відображає накопичену вартість на певну дату та є результатом праці як нинішнього, так і попередніх поколінь у сфері матеріального виробництва. Національне багатство держава використовує як джерело доходів в основному тільки при надзвичайних обставинах.
Зовнішні доходи держава може одержувати головним чином за рахунок позик в іноземних держав і міжнародних фінансових організацій, наприклад, Міжнародного валютного фонду, що, проте, не виключає можливості отримання коштів від міжнародної торгівлі, туризму та інших джерел.
За суб ‘єктивним складом платників державні доходи можуть бути підрозділені на кошти, які поступають від фізичних осіб, ті, які поступають на користь держави, від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності, і від державного господарства.
За методами мобілізації: обов’язкові, добровільні.
Доходи також можна диференціювати з урахуванням законодавчо встановлених конкретних умов їх залучення та використання. Залежно від цього критерію розрізняють: зворотні і беззворотні; відплатні і безвідплатні; загальні і цільові.
Як правило, обов’язкові платежі є беззворотніми (податки, внески тощо), а доходи за державним кредитом (коли держава є позичальником, а населення одержує облігації державних чи місцевих позик) – зворотні.
Те ж саме можна сказати і про безвідплатність. Платежі в бюджет чи централізовані або комунальні фонди безвідплатні, але платежі за користування природними ресурсами безвідплатними не можна вважати, бо державне мито чи митні збори – це плата за послуги держави.
За економічним змістом доходи можна підрозділяти на доходи від джерел У виробничій сфері і від невиробничих джерел.
Виробнича та невиробнича сфери економіки можуть служити для держави джерелом надходження платежів як податкового, так і неподаткового характеру. Причому ці доходи можуть бути і централізованими, і децентралізованими.
Залежно від методів вилучення (або за формою надходження) розрізняють податкові та неподаткові надходження.
Державні податкові доходи України грунтуються на врегульованій нормами права системі оподаткування, яка складається із загальнодержавних і місцевих податків та зборів (обов’язкових платежів). Обов’язки регулювання податкових надходжень будуть детально розглянуті в темі 9 даної роботи. На думку авторів, неподаткові доходи необхідно розглядати як добровільні платежі, а також платежі, які вносяться в обов’язковому порядку, але не включені в податкову систему України. До неподаткових доходів відносяться надходження сум різниці в ціні на природний газ, адміністративні та фінансові штрафи і санкції, надходження від банків сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, адміністративні збори та платежі, інші надходження.
Як уже зазначалося, основною складовою державних доходів є доходи Державного бюджету. Незважаючи на таку тісну залежність, доходи Держбюджету відрізняються деякими особливостями: чітко вираженим тимчасовим характером (орієнтованим на бюджетний період); вичерпним, закритим переліком. Так, ст. 9 Бюджетного кодексу України до доходів бюджетів віднесені: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти. Конкретні ж види доходів закріпляються: за доходами Державного бюджету України – ст. 29; за доходами місцевих бюджетів – статтями 64, 66, 69 Бюджетного кодексу України. Певною специфікою характеризуються доходи місцевих бюджетів – вони не входять до складу державних доходів, оскільки власником цих коштів є територіальні громади. Проте їх формування, витрачання є також предметом публічного регулювання. Аналіз правового режиму доходів, що поступають державі або органам місцевого самоврядування, свідчить про те, що більшість з них є обов’язковими платежами, що становлять основу системи оподаткування України. Вони включають різні форми (податки, збори, мита), що закріпляються або цілком за одним видом бюджету, або розподілені між бюджетами різного рівня.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)