Фінансове право – Роль В. Ф. – Тема 9. ПОДАТКОВЕ ПРАВО

9.1. Система оподаткування в Україні. Непрямі податки.

9.2. Податок на прибуток підприємств.

9.3. Правове регулювання податків з населення.

9.4. Податки, що сплачують юридичні та фізичні особи.

9.5. Відповідальність за порушення податкового законодавства.

9.1. Система оподаткування в Україні. Непрямі податки

Податкове право є складним фінансово-правовим інститутом, що регулює основи формування дохідної частини бюджетної системи країни, тобто регулює лише відносини, що пов’язані з рухом грошових коштів від платників податків і зборів до бюджетів відповідного рівня. Податкове право взаємодіє з усіма інститутами фінансового права. Його норми зумовлені публічністю державних фінансів та регулюють діяльність зі стягування податкових платежів для загальнодержавних і регіональних потреб. Отже, податкове право – це один з основних інститутів фінансового права.

Податкове право як фінансово-правовий інститут Становить сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, установлюючи при цьому права, обов’язки та відповідальність сторін.

Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання різновиду відносин, пов’язаних з надходженням до бюджетів податків і зборів. Податкове право – відносно самостійний сектор фінансового права та займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі.

Предметом податкового права Є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження грошових коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Характерною рисою податкових відносин є їх чітко виражений владно-майновий характер. Щодо методу правового регулювання, то він є характерним для фінансового права в цілому, тобто це – метод державно-владних приписів, що підкріплюється можливістю застосувати санкції з боку держави.

Водночас зазначений метод має особливий механізм регулювання, взаємозв’язок норм, юридичний режим. Імперативний метод регулювання чітко встановлює межі поведінки підпорядкованих суб’єктів.

Складна сутність податку, що об’єднує економічні та правові його характеристики, зумовлює юридичну суть податкових норм, характер їх взаємодії. Оскільки податкова система держави є системою розподільних і перерозподільних відносин у суспільстві, вона детермінує юридичну природу податково-правової норми. Подібно до інших правових норм, податково-правові норми містять правила поведінки, встановлені державою та забезпечені силою її примусу. З іншого боку, специфіка предмета податкового права визначає й специфіку юридичної природи податково-правових норм. їх змістом є встановлення правил поведінки учасників особливого виду суспільних відносин – податкових відносин, тобто поведінки, яка завжди пов’язана з розподілом чи перерозподілом державою в її інтересах частини власності інших юридичних і фізичних осіб.

Залежно від змісту податково-правові норми поділяються на матеріальні й Процесуальні. У свою чергу залежно від характеру впливу на поведінку суб’єктів податкових правовідносин усі матеріальні податково-правові норми поділяються на зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі. Об’єктивний поділ фінансово-правових норм на зазначені види зумовлюють такі фактори:

А) функції податкових норм;

Б) спеціалізація податкових норм;

В) способи правового регулювання.

Інститут податкового права визначається багатьма елементами, що зводяться до ряду загальних Принципів:

– наявність комплексу рівних норм, що регулюють однорідні відносини;

– різносторонній вплив податкових норм, який забезпечує єдиний підхід;

– об’єднання всіх норм інституту податкового права стійкими зв’язками.

Принципи податкового права охоплюють керівні положення права, визначають суть системи та інституту. Можна виділити матеріальні (що охоплюють суть категорії), процесуальні (що регулюють сфери компетенції суб’єктів податкових правовідносин) і розрахункові (що регулюють функціонування конкретного податкового механізму) принципи.

Податкові правовідносини – відносини, що виникають на підставі податкових норм, які встановлюють, змінюють чи скасовують податкові платежі, та у зв’язку з юридичними фактами, учасники яких наділені суб’єктивними правами і несуть юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків та зборів до бюджетів і цільових фондів та поданням податкової звітності. Ці відносини існують лише після оформлення їх у відповідну правову форму.

Податковим правовідносинам властиві загальні характерні риси, що притаманні будь-яким іншим правовим відносинам. Водночас правовідносини кожної галузі права мають власну неповторну специфіку. Так, найголовніша особливість фінансових, у тому числі й податкових, правовідносин полягає в тому, що вони виникають у процесі фінансової діяльності держави. Важливою галузевою особливістю фінансових правовідносин, зокрема податкових, є також те, що однією зі сторін завжди виступає держава. Особливості податкових правовідносин найповніше характеризуються їх специфікою, яка проявляється насамперед у:

А) цільовій системності, де система податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків і зборів;

Б) формальній визначеності, де за допомогою норм регулюють чітко визначені зв’язки, що встановлюються між суб’єктами податкових правовідносин;

В) забезпеченні державним примусом.

Об’єктом регулювання У податкових правовідносинах виступають грошові кошти платників, які надходять до бюджетів.

Суб’єктом податкових правовідносин Може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав та обов’язків. Суб’єкти повинні мати податкову правосуб’єктність, що передбачена нормами права.

Виділяють три групи суб’єктів: Державу (в особі представницьких органів, що приймають нормативно-правові акти у сфері оподаткування), Податкові органи Та платників податків. Деякі вчені до суб’єктів податкових відносин включають також і кредитно-фінансові установи, через які здійснюються платежі з перерахування податків до бюджетів відповідних рівнів.

Відносини з приводу оподаткування набувають певної правової форми, внаслідок чого податкова система становить систему нормативно-правових актів, зокрема податкових законів, що регулюють відносини:

– між державою і платниками – стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення та справляння податків;

– між державою й органами місцевого самоврядування – щодо розмежування їх прав законодавчої компетенції і податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної дохідної бази;

– між державою та органами, що забезпечують справляння податків, – з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів;

– між органами податкової служби і платниками – стосовно взаємних прав та обов’язків і механізму їх реалізації.

Податкові органи розглядаються в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні до їх складу входять Державна податкова служба України, у тому числі податкова міліція, органи Державного казначейства та Державної митної служби України, які забезпечують фінансовий контроль за справлянням податків як безпосередньо, так і опосередковано під час здійснення основної діяльності (наприклад, при справлянні мита та непрямих податків під час здійснення експортно-імпортних операцій). У вузькому розумінні податкові органи обмежуються виключно податковими адміністраціями й інспекціями, а також відповідними підрозділами податкової міліції. їх повноваження визначені законами України “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову службу України”, указами Президента України, чинними податковими законами, а також актами Державної податкової служби України. Згідно до ст.4 Закону України “Про систему оподаткування”, платники податків – юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі). Податок сплачується за рахунок власних коштів суб’єкта оподаткування, тобто податок має скорочувати доходи платника податку. В деяких випадках між державою і платником перебуває уповноважена особа (податковий агент), яка відраховує податок, перераховує його до бюджету та несе за це відповідальність. Платник може реалізовувати свої обов’язки зі сплати податку безпосередньо або через представника. Представництво виступає в трьох формах – законне, уповноважене, офіційне представництво.

Законними представниками Є юридичні і фізичні особи, уповноважені представляти інтереси платника податків. Такими представниками виступають:

А) для підприємства – його керівник та головний бухгалтер, які уповноважені від імені підприємства підписуватися фінансові документи;

Б) для консолідованої групи платників податків – законні представники головного підприємства, що входить до складу цієї групи;

В) для фізичної особи – батьки, усиновителі, опікун або інші особи за наявності у них документів, які засвідчують їх родинні зв’язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками Є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально засвідченого договору чи довіреності.

Офіційні представники Призначаються за ініціативою податкового органу, суду у випадках, коли особа через об’єктивні причини не може бути законним представником, або майно, що є предметом розгляду справи, є безхазяйним.

Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи податкових органів. Правовідносини платника податку і держави визначаються за принципом резидентства, згідно з яким платників податків – фізичних осіб – поділяють на таких, що:

– мають постійне місце проживання або місцеперебування в даній державі (183 дні в календарному році сумарно) – резиденти;

– не мають постійного місця проживання або місцеперебування на даній державній території – нерезиденти.

Для юридичних осіб визначальними факторами, що встановлюють їх резидентство, є: місце державної реєстрації; місце розташування апарату управління (офісний центр); місце здійснення основної діяльності. Слід розглянути класифікацію осіб, що сприяють сплаті податків і зборів (рис. 9.1).

Платниками податків, зборів та інших обов’язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з чинним законодавством в Україні покладено обов’язки сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Рис. 9.1. Класифікація осіб, що сприяють сплаті податків і зборів

Обов’язки платників податків і зборів (обов’язкових платежів) законодавчо закріплені у ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування”.

Платники податків та зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання в терміни, встановлені законами; 2) подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність і інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів); 3) сплачувати належні суми податків та зборів (обов’язкових платежів) у визначені законами терміни; 4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Керівники й уповноважені посадові особи юридичних осіб і фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законом.

Обов’язок щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням.

Права платників податків і зборів (обов’язкових платежів) передбачені ст. 10 Закону України “Про систему оподаткування”.

Платники податків та зборів (обов’язкових платежів) мають право: 1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування в порядку, встановленому законами України; 2) одержувати й ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; 3) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Особливості реалізації встановлених законодавством прав платників податків конкретизуються в нормативно-правових актах, прийнятих Державною податковою службою України.

Податок – з одного боку, філософська й економічна категорія, а з іншого – одночасно вступає конкретною формою правових взаємовідносин, що закріплюються законодавством при наповненні доходами бюджетної системи. Аналіз сутності податку як економічної категорії базується на дослідженні закономірностей розширеного відтворення, його окремих фаз, особливо розподілу та перерозподілу грошової форми вартості. У свою чергу дослідження податкових форм має виходити з положень теорії держави і права. Податок як конкретна форма примусового вилучення частини сукупного доходу суспільства до казни держави відображає всі позитивні та негативні риси даного економічного простору і даної системи державного устрою та державного управління. Залежно від стану податкових правовідносин у державі можна робити висновки про її прогресивний розвиток або регрес.

Податки пов’язані з існуванням держави, хоч виникли вони значно пізніше, ніж з’явилися перші держави, фінансова діяльність яких супроводжувалася збиранням митних зборів у сучасному їх розумінні. Системи оподаткування в різних країнах світу різняться одна від іншої за структурою, набором податків, зборів і обов’язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Такий стан є закономірним, оскільки податкові системи формуються під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.

Безпосередньо податки як джерело доходів Державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття “податок” розкрив А. Сміт у праці “Про багатство народів” (1770), у якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати.

Податкам властиві такі Риси, Як обов’язковість платежу, переважно перехід права власності при сплаті податку, індивідуальна безоплатність, регулярність стягнення.

Податки виконують ряд функцій, які випливають з їх економічної природи і які у свою чергу є визначальними при формуванні податкової системи країни. Функції податків та податкової системи в цілому як фінансової категорії випливають із функцій фінансів – розподільчої і контрольної. Податки безпосередньо пов’язані з розподільчою функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою та юридичними і фізичними особами. Водночас вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію.

До функцій податків можна віднести такі:

– фіскальна – ця функція є визначальною для податків та полягає в тому, що податки виконують своє головне призначення – наповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства, фіскальна функція є важливою в характеристиці сутності податкової системи, вона визначає її суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але головне – надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними. Постійність означає, що податки мають надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначе-ними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають бути узгоджені з термінами фінансування видатків бюджету. Стабільність надходжень визначається достатнім рівнем гарантій того, що доходи, передбачені законом про Державний бюджет на поточний рік, будуть отримані у повному обсязі;

– регулююча – через неї здійснюється регулювання державою виробництва та споживання, у першу чергу шляхом справляння непрямих податків, що є податками на споживання;

– розподільча – її завданням є наповнення дохідної частини бюджетної системи країни з метою подальшого розподілу отриманих коштів для здійснення завдань і функцій держави та муніципальних органів;

– стимулююча – ця функція визначає орієнтири для розвитку і розгортання виробничої діяльності. Шляхом запровадження пільг окремим категоріям платників податків або пільгових режимів на певних територіях держава стимулює розвиток певних галузей національної економіки або здійснює політику підтримки певних верств населення;

– контролююча – за її допомогою держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами, використання ними свого майна і коштів, додержання фінансової дисципліни тощо.

– накопичувальна – ця функція є своєрідним узагальненням всіх попередніх. Вона орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності та має більш статичний характер.

Слід зазначити, що в останні десятиліття у більшості промислово розвинутих країн світу податкова система, крім фіскальної, виконує функцію стимулювання і використовується як інструмент екополітики, за допомогою якого добиваються поліпшення стану довкілля та використання природних ресурсів. Під екологізацією податкової системи розуміють процес трансформування традиційних податків, що виконують головним чином фіскальну функцію, і введення нових екологічних податків з метою стимулювання оздоровлення довкілля та ефективного використання природних ресурсів. Для оздоровлення навколишнього природного середовища частіше застосовуються спеціальні екологічні податки. Розширюється перелік деструктивних екологічних впливів, що підлягають оподаткуванню.

Чинне законодавство не розмежовує поняття податку, збору, плати, обов’язкового платежу тощо. Зокрема, Закон України “Про систему оподаткування” трактує поняття податку і збору (обов’язкового платежу) до бюджетів та цільових фондів у ст. 2: “Під податком і збором (обов’язковим платежем) До бюджетів та цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування”.

Проте за своєю правовою формою та економічним змістом ці платежі не є тотожними. Податок – узаконена форма відчуження власності юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах та в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності. Збори – це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти.

Податок завжди сплачується до бюджету – загальнодержавного або місцевого, а також може розподілятися між ними. Він не призначений для конкретних витрат. Усі надходження від податків змішуються у бюджеті у вигляді грошових сум і звідси можуть бути направлені на фінансування будь-яких цілей, що становлять загальний інтерес.

Отже, Податок – це встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов’язковий індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вноситься юридичними і фізичними особами до Державного чи місцевого бюджету за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у передбачених законодавством розмірах і не призначений для конкретних витрат.

Елементи податку бувають основні, додаткові, факультативні. Для наочності на рис. 9.2 зображено ієрархію елементів податку.

Класифікація податків та зборів є предметом багатьох досліджень. Переважно в основу їх розподілу закладається критерій чинного законодавства. Проте існують і інші. Вся сукупність обов’язкових платежів податкового характеру може бути класифікована за декількома підставами.

1. Залежно від форми оподаткування:

– Прямі (прибутково-майнові) – податки, які стягуються в процесі отримання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкту оподаткування, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на:

А) особисті – податки, які сплачуються платником податків за рахунок та залежно від отриманого їм доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

Б) реальні (англ. Real – майно) – податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

– Непрямі (на споживання) – податки, які стягуються у процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару та сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній же є платником реального. Саме критерій збігу юридичного та фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні – юридичний та фактичний платники співпадають, при непрямому – ні.

Ще одну важливу обставину слід враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків – їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються у ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі – тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару.

Переваги та недоліки прямих і непрямих податків зображено на рис. 9.3 та 9.4 відповідно.

Рис. 9.4. Переваги та недоліки непрямих податків

2. Залежно від компетенції органу, який регулює вид податку: – Загальнодержавні – податки і збори, що встановлюються вищими органами державної влади та діють на всій території держави;

– Місцеві – податки і збори, які можуть установлюватися як вищими органами законодавчої влади, так і органами місцевого самоуправління, але вводяться лише рішенням компетентного органу місцевого самоуправління, діють на відповідній території та надходять у місцевий бюджет.

Згідно до ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування” до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

26) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності;

29) збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження.

Згідно до ст. 15 Закону України “Про систему оподаткування” до місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно – і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак;

13) збір за право використання суб’єктами підприємницької діяльності приміщень, пов’язаних з їх діяльністю, які знаходяться в центральній частині населеного пункту і у будинках, які є пам’ятками історії і культури та ін.

3. Залежно від платника (суб’єкта оподаткування):

– Такі, що справляються з юридичних осіб (податок на прибуток та ін.);

– Такі, що справляються з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел та ін.);

– Змішані – податки, що припускають у якості платників і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки та ін.). При цьому змішані податки можна розподілити на:

А) податки, які визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

Б) податки, які визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

Детально ця класифікація буде розглядатися у наступних підрозділах даної теми.

4. Залежно від каналу надходження:

– Закріплені – безпосередньо і цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджетний фонд. Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до Державного та місцевого бюджетів.

– Регулюючі (різнорівневі) – надходять одночасно до бюджетів різних рівнів в пропорціях, відповідних бюджетному законодавству. Суми відрахувань за такими податками, які зараховані безпосередньо до Державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на підгрупи:

А) державні – податки, що повністю надходять до Державного бюджету;

Б) місцеві – податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

В) пропорційні – податки, які розподіляються між Державним і місцевими бюджетами в певній пропорції;

Г) позабюджетні – податки, що надходять у певні фонди (у деяких випадках вони повинні пройти через бюджет).

5. Залежно від способу стягнення:

-Дольові (кількісні) – податки, які встановлюються у розмірі для кожного платника окремо, при цьому враховуються майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

– Розкладні (репартиаційні) – податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою кінцевий розподіл податкового тягаря.

6. Залежно від характеру використання:

– Загального призначення – податки, що використовуються на загальну мету, без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є дійсно податки).

– Цільові – податки, які зараховуються до позабюджетних цільових фондів та призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, проте подібні платежі мають ряд позитивних моментів: психологічний; залежність витрат і доходів від окремих видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу.

7. Залежно від періодичності стягнення:

– Разові – податки, що сплачуються один раз протягом певного часу (частіше всього – податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить в порядку спадкування або дарування). Цей різновид податків має найбільшу схожість зі зборами.

– Систематичні (регулярні) – податки, які стягуються регулярно, через певні проміжки часу та протягом всього періоду володіння або діяльності платника (щомісячно, щоквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу (від джерела сплати):

– податки, що фінансуються споживачем (податок на додану вартість, акциз);

– податки, які включаються у собівартість (податок з власників транспортних засобів, земельний податок);

– податки, що фінансуються за рахунок балансового прибутку, тобто прибутку до сплати податку на прибуток (податок на майно, податок на рекламу);

– податки, які фінансується за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку на прибуток.

Законодавство більшості країн світу, в тому числі і в Україні, забороняє використовувати у фіскальній сфері інструменти безпосередньої демократії. Конституція України прямо забороняє референдум щодо законопроектів з питань податків.

Принципи системи оподаткування згідно до ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування в Україні”:

– стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

– стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

– обов’язковість – упровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

– рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку та забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки й пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;

– рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

– соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

– стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

– економічна обгрунтованість – установлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

– рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

– компетенція – встановлення та скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та сільськими, селищними, міськими радами;

– єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку та збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

– доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Методи податкового права мають обов’язкове законодавче закріплення, що передбачено ст. 92 Конституції України, відповідно до якої “Виключно законами України встановлюються… система оподаткування, податки і збори”.

Основним актом, що закріплює основи побудови податкової системи України, порядок установлення та введення в дію податків, види податків, права й обов’язки платників податків, порядок розподілення податків між бюджетами різних рівнів та контроль за виконанням податкового законодавства, є Закон України “Про систему оподаткування” в редакції від 25 червня 1991 року з наступними змінами та доповненнями.

Податкове законодавство – це система законодавчих актів, що містять правові норми, які встановлюють правила поведінки сторін у податковій сфері. Податкове законодавство виступає формою реалізації податкового права і містить достатньо широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування.

Принципи податкового законодавства:

– об’єднання інтересів держави, органів місцевого самоврядування та платників;

– установлення податків лише законами;

– пріоритет податкового закону над неподатковим;

– захист від незаконного оподаткування платників;

– наявність усіх елементів податкового механізму в податковому законі.

Податкове законодавство має персоніфікований і строковий характер.

Слід зазначити, що важливою умовою створення якісно нової системи оподаткування України є усунення колізій та конкуренції норм законодавства, які регулюють податкові правовідносини, розробка податкових законів, які не містять двозначних положень, удосконалення правового механізму регулювання податкових правовідносин, а також взаємний контроль за виконанням покладених функцій у рамках установлених принципів.

Закріплений у ст. З Закону України “Про систему оподаткування в Україні” принцип єдиного підходу, який передбачає забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору, об’єкта оподаткування, джерела сплати податку та збору, податкового періоду, ставок податку і збору, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг. Тобто податкові правовідносини виникають лише на підставі законодавчого акту, прийнятого відповідно до ст. 92 Конституції України і Законом України “Про систему оподаткування”, в якому обов’язково повинні бути визначені наведені вище елем

(2 votes, average: 3,00 out of 5)