Home ⇒ 👍Фінанси підприємств - Славюк P. А ⇒ Фінанси підприємств – Славюк P. А. – 17.5. ПОРЯДОК ОГОЛОШЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА БАНКРУТОМ І МЕХАНІЗМ РОЗПОДІЛУ КОНКУРСНОЇ МАСИ

Фінанси підприємств – Славюк P. А. – 17.5. ПОРЯДОК ОГОЛОШЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА БАНКРУТОМ І МЕХАНІЗМ РОЗПОДІЛУ КОНКУРСНОЇ МАСИ

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби до господарського суду.

Кредитор може звернутись із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи в разі, коли остання неспроможна задовольнити визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.

Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи в разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додають список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та іншу інформацію про його фінансовий і майновий стан. Достовірність і повноту бухгалтерського балансу та іншої інформації про фінансовий і майновий стан боржника повинен підтвердити аудитор (аудиторська фірма) незалежно від підстав, на яких порушено справу.

Справу про банкрутство згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” порушує господарський суд, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно становлять не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну.

Суд покладає на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник – державне підприємство, організація, або іншу особу на пропозицію боржника чи кредиторів повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту створення ліквідаційної комісії.

Кредитори в місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство подають до суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Господарський суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена в порядку нагляду. Заяви кредиторів обкладаються державним митом. Громадяни і юридичні особи, які хочуть узяти участь у санації боржника, у той же строк повинні подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи – боржника.

Суд може винести ухвалу про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від охочих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов’язання перед бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов’язань і на переведення боргу. Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у разі, коли він сам звернувся до суду із заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації погоджують із відповідним органом, уповноваженим управляти державним майном, та Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації – із відповідним органом приватизації. Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь кілька громадян або юридичних осіб, то відбір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсних засадах. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника. Якщо кредитори погоджуються на переведення боргу та заміну боржника в разі, передбаченому частиною другою цієї статті, то арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. В ухвалі суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником у разі, передбаченому частиною другою цієї статті, умови санації юридичної особи – боржника.

Господарський суд визнає боржника банкрутом, якщо не надійшло пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника. Про визнання боржника банкрутом суд приймає постанову, якою призначає ліквідаторів із числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. На ліквідаторів покладаються обов’язки проведення задоволення вимог кредиторів.

Копії постанови про визнання боржника банкрутом надсилають: засновникові визнаної банкрутом юридичної особи; власникові майна банкрута або уповноваженому ним органу; банкові, клієнтом якого є банкрут; Національному банкові України (якщо банкрутом є банк); Міністерству зовнішньоекономічних зв’язків України (якщо банкрут зареєстрований як учасник зовнішньоекономічної діяльності); органові, що зареєстрував банкрута суб’єктом підприємницької діяльності; державній службі зайнятості за юридичною адресою банкрута; відповідним профспілковим органам; прокуратурі (якщо матеріали справи дають підстави вважати банкрутство навмисним).

З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов’язки; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрута; припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Суд за поданням прокуратури, клопотанням боржника, розпорядника майна або кредиторів може: визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо його здійснено на користь заінтересованої особи з боку боржника; визнати недійсною будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття останнім на себе зобов’язань протягом одного року до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, якщо боржник у результаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладення угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним унаслідок виконання цієї угоди.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовують на задоволення претензій кредиторів у такій черговості.

У першу чергу мають бути задоволені:

А) вимоги, забезпечені заставою;

Б) виплата звільненим працівникам банкрута;

В) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

– витрати на оплату державного мита;

– витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

– витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

– витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;

– витрати керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

– витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проведено за рішенням арбітражного суду їхнім коштом;

– витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

У другу чергу задовольняють вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняють вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

У четверту чергу задовольняють вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

У п’яту чергу задовольняють вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняють інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняють у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Якщо коштів, одержаних від продажу майна банкрута, недостатньо для повного задоволення всіх вимог однієї черги, то вимоги задовольняють пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суми грошових вимог цього кредитора.

Вимог, заявлених після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядають і вважають їх погашеними.

Вимоги, не задоволені через недостатність майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо арбітражний суд виніс ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для подальшого продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовують до Державного бюджету України.

Важливим елементом ліквідаційної процедури є ліквідаційний баланс. Загалом відповідальність за його складання покладено на ліквідаційну комісію. Водночас достовірність та повноту ліквідаційного балансу має підтвердити аудитор (аудиторська фірма), за винятком товариств із річним господарським оборотом менш як 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До того ж проведення аудиту є обов’язковим у разі порушення питання про визнання підприємства неплатоспроможним або банкрутом.

При цьому, якщо аудит відповідно до вимог законодавства є необхідним для перевірки достовірності ліквідаційного балансу, то скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації лише за наявності відповідної довідки аудитора.

Зазвичай формування статей ліквідаційного балансу є тривалим у часі, що зумовлюється насамперед складністю самої ліквідаційної процедури. У зв’язку з цим ліквідатор повинен ураховувати всі можливі витрати, які зобов’язане здійснювати підприємство незалежно від результатів своєї діяльності аж до моменту його повної ліквідації. Крім того, під час визначення ліквідаційної маси недостатньо враховувати лише балансові активи: слід ретельно перевірити також і позабалансові рахунки (у деяких випадках на них відображено майнові активи, які фактично належать підприємству-банкруту). Врахування такого майна дасть змогу правильно визначити ліквідаційну масу, належно провести ліквідаційну процедуру і максимально забезпечити виконання вимог кредиторів.

Розглянемо деякі питання, пов’язані з оподаткуванням під час проведення ліквідаційної процедури.

Щодо податку на додану вартість з операцій продажу майна підприємства, яке ліквідується, то слід ураховувати, що після створення ліквідаційної комісії керівництво підприємства передає їй усі матеріальні цінності, документи, що стосуються діяльності підприємства, печатки і штампи. Цю передачу оформляють актом приймання-передачі, після чого ліквідаційна комісія управляє майном підприємства, здійснює інвентаризацію та оцінку майна, реалізує його з метою повернення боргів перед третіми особами тощо. З огляду на це, а також на Закон України “Про податок на додану вартість”, за яким будь-які операції, що передбачають передачу прав власності за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів є об’єктом для оподаткування податком на додану вартість, операції з продажу майна підприємства, що ліквідується, оподатковуються податком на додану вартість у загальному порядку.

Для акціонерів також важливими є питання щодо оподаткування доходу, який вони отримують унаслідок повернення їм вартості корпоративних прав (хоча, як правило, це є малоймовірним: до задоволення вимог акціонерів на практиці справа доходить досить рідко). Законодавством передбачено, що виникнення в акціонера доходу, який підлягає оподаткуванню, є можливим у разі, якщо внаслідок повної ліквідації власник корпоративних прав, емітованих таким підприємством, отримує кошти або майно, вартість яких перевищує балансову вартість таких корпоративних прав. Тоді суму перевищення включають до валового доходу такої особи. У разі коли сума коштів або вартість майна є меншою від номінальної вартості корпоративних прав, суму збитків відносять до валових витрат платника податку в податковий період отримання такої компенсації, але не раніше від періоду повної ліквідації підприємства-емітента. Також слід зазначити, що до складу валового доходу не включають коштів або майна, які повертаються власникові корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної й остаточної ліквідації такої юридичної особи – емітента, але не більше від номінальної вартості акцій.