Фінанси підприємств – Славюк P. А. – Тема 11. КРЕДИТУВАННЯ І РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ

11.1. СУТЬ І ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ

На всіх підприємствах незалежно від типу кругообігу капіталу можливі коливання потреби в оборотних засобах. Додаткова потреба в засобах зумовлена:

– нерівномірністю завезення сировини;

– збільшенням частки незавершеного виробництва;

– нерівномірністю ходу реалізації готової продукції та іншими факторами.

Якщо власних коштів для покриття потреби в оборотних засобах тимчасово немає, то використовують кредити банку, кошти інших кредиторів і комерційний (товарний) кредит. Кредит дозволяє раціональніше організувати оборот коштів підприємств, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і зайвих запасів сировини та матеріалів.

У кредитуванні підприємств перш за все враховується індивідуальний кругообіг коштів підприємства, особливості якого визначаються об’єктивними і суб’єктивними факторами.

До об’єктивних факторів можна віднести такі:

А) галузева належність підприємства;

Б) характер виробничого процесу;

В) сезонність виробництва.

До суб’єктивних факторів можна віднести:

А) рівень організації виробництва;

Б) рівень організації збуту і постачання;

В) ступінь розвитку товарного ринку;

Г) інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: відносно рівномірний і нерівномірний. До першої групи належать підприємства нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого часового періоду між надходженням і витрачанням грошових коштів.

У другу групу входять підприємства легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарські підприємства, інші. У цих підприємств виникає значна невідповідність між витратами грошових коштів і надходженням коштів від реалізації продукції.

У підприємств із нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється або сезонністю виробництва, або тривалістю кругообігу оборотних засобів.

Визначаючи суму кредиту, підприємство враховує загальну потребу в грошових коштах для задоволення виробничих потреб і наявності власних фінансових ресурсів.

В умовах ринку роль кредиту як інструменту регулювання фінансової діяльності підприємств зростає. Це зумовлено такими факторами:

1) збільшується питома вага кредиту у фінансуванні основних і оборотних засобів підприємства. Кредит дозволяє раціональніше організувати оборот коштів підприємства, не відволікаючи значні ресурси на створення грошових фондів і надлишкових запасів сировини та матеріалів. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах бюджетні асигнування на цілі розвитку (відтворення) практично не виділяються і кредит виступає найважливішим джерелом формування основних і оборотних коштів підприємств усіх форм власності;

2) підприємства активно використовують кредит для придбання цінних паперів;

3) кредит залучається у фінансування інвестицій та інновацій і, отже, зростає його роль у забезпеченні і прискоренні науково-технічного прогресу. Проте в умовах високої інфляції можливості кредиту у стимулюванні науково-технічного прогресу різко зменшуються, оскільки впровадження нової техніки внаслідок її постійного дорожчання скорочується, а можливі строки надання кредиту значно менші від періоду окупності затрат;

4) кредит можна активно використовувати як джерело викупу приватизовуваних підприємств;

5) роль кредиту в зовнішньоекономічному обороті підприємств через механізм стимулювання росту експортного потенціалу підприємства зростає, сприяючи тим самим накопиченню валютних ресурсів.

Можна виділити такі види кредитів, які надають підприємству:

– банківський;

– комерційний (товарний);

– державний;

– лізинговий.

Класифікація кредитів комерційних банків Позички банків можна класифікувати:

– за призначенням та характером використання позичених коштів;

– наявністю та характером забезпечення;

– строками використання;

– методами надання та способами погашення;

– кількістю кредиторів.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, також належать:

– акцептний кредит;

– авальний кредит;

– обліковий кредит;

– факторинг.

За призначенням та характером використання коштів розрізняють:

– кредитування оборотних коштів;

– кредитування основних фондів;

– сільськогосподарські позички;

– будівельні позички;

– позички небанківським фінансовим закладам;

– позички державним закладам та органам управління. За наявністю та характером забезпечення:

– забезпечені (ломбардні) позички;

– незабезпечені (бланкові) позички.

Формами забезпечення зобов’язань із повернення кредиту можуть бути:

– застава майна позичальника;

– гарантія чи поручництво;

– перевідступлення на користь банку контрактів, вимог та рахунків позичальника до третьої особи;

– договір страхування відповідальності позичальника з несплати заборгованості за кредитом;

– транспортні та товарні документи;

– цінні папери;

– інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. За строком використання позички поділяють:

– на термінові:

– короткострокові;

– середньострокові;

– довгострокові;

– безтермінові:

– прострочені;

– відстрочені.

За методами надання розрізняють позички, які надають:

– в одноразовому порядку;

– відповідно до відкритої кредитної лінії;

– гарантовані (резервні) кредити:

– із заздалегідь обумовленою датою надання;

– із наданням у разі виникнення потреби.

За способами погашення розрізняють позички, які погашають:

– поступово;

– одночасною сплатою після закінчення строку;

– відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній угоді. За характером та способом сплати процента розрізняють позички:

– із фіксованою процентною ставкою;

– “плаваючою” процентною ставкою;

– сплатою процентів у міру використання позичених коштів;

– сплатою процентів одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позички поділяють:

– на такі, що надаються одним банком;

– консорціальні;

– паралельні.

Етапи процесу кредитування:

1) розглядання кредитної заявки;

2) попередня бесіда з позичальником;

3) вивчення кредитоспроможності клієнта;

4) оцінка ризику з позики;

5) структурування позики;

6) переговори про укладення кредитної угоди;

7) затвердження кредитним комітетом;

8) підписання кредитної угоди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінанси підприємств – Славюк P. А. – Тема 11. КРЕДИТУВАННЯ І РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ