Фінанси підприємств – Славюк P. А. – 17.3. ФІНАНСОВІ ДЖЕРЕЛА САНАЦІЇ
Використання внутрішніх фінансових резервів та інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрутства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел. По-перше, у зв’язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є частиною процесу фінансового оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації збігаються з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкладень: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нематеріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є обов’язковою умовою залучення зовнішнього капіталу.
Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації може відбуватися за такими основними напрямами:
– усунення неплатоспроможності;
– відновлення фінансової стійкості;
– зміна стратегії з метою прискорення економічного росту.
Відновлення платоспроможності підприємства можна здійснювати
За допомогою зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов’язань, з одного боку, і збільшення ліквідних активів – з другого.
До найважливіших заходів зі скорочення поточних зобов’язань треба віднести:
– скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, у тому числі за рахунок зменшення обсягів виробництва нерентабельної чи такої, що не має попиту, продукції, скорочення апарату управління тощо;
– пролонгація короткострокових банківських кредитів та іншої кредитної заборгованості;
– скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі витрат на капітальний ремонт;
– прискорення оборотності оборотного капіталу;
– відстрочення виплати дивідендів і винагород за виробничі результати.
До найважливіших заходів із збільшення ліквідних активів можна віднести:
– реалізацію частини основних фондів підприємства, яка безпосередньо не бере участі в процесі виробництва;
– використання оберненого лізингу (операція, яка передбачає продаж основних фондів лізингової компанії з одночасним отриманням назад таких основних фондів в оперативний чи фінансовий лізинг);
– ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;
– оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного виробництва);
– реорганізацію маркетингових служб з метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення обсягів збуту продукції;
– рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).
Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб’єкта господарювання. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають непомірно великий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджмент підприємств повинен використовувати всі наявні можливості її погашення. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (трансформація комерційного кредиту в банківський шляхом індосаменту переказного векселя на користь банку).
Крім того, треба виконати комплекс процедур із примусового стягнення дебіторської заборгованості, у тому числі шляхом звернення з позовом в арбітражний суд.
Фінансова санація може здійснюватися шляхом залучення коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємства; шляхом використання кредитних ресурсів; з допомогою основних кредиторів; персоналу підприємства.
У деяких випадках з метою фінансового оздоровлення підприємством може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:
– зменшення номінальної вартості акцій;
– зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій в їхніх власників з метою анулювання цих акцій.
Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством установлено, що підприємство зобов’язане відшкодувати власникові акцій збитки, зумовлені зміною статутного фонду.
Рішення про зміну статутного капіталу приймається більшістю (трьома чвертями) голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції з метою їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання. Такі акції можуть бути реалізовані чи анульовані в строк, не більше ніж один рік. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій власного випуску.
Як правило, основною метою зменшення статутного капіталу підприємства є вирівнювання номінальної вартості акцій з їхньою біржовою ціною, оскільки в період кризи може скластися ситуація, копи ринкова вартість є суттєво меншою від номінальної вартості акцій. Залучення коштів шляхом додаткової емісії в цьому разі неможливе.
Додаткова емісія акцій має такі основні переваги:
– для залучення коштів не потрібні ані застава, ані гарантії третіх осіб;
– вкладення коштів в акції, як правило, має довгостроковий характер.
Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал тільки в тому разі, якщо всі раніше випущені акції оплачені за вартістю, не нижчою за номінальну.
Збільшення статутного капіталу може здійснюватися такими трьома методами:
– випуск нових акцій;
– обмін облігацій на акції;
– збільшення номінальної вартості акції.
Законодавством передбачено, що давніші акціонери мають переважне право на купівлю додатково випущених акцій. Кількість прав на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном, який представляють в оголошенні про пропозицію купівлі права. їх продають і купують на біржі, як правило, протягом двох тижнів на період проведення нової емісії. Старі акції і переважні права на придбання нових продають окремо. Якщо акціонер уступає своє право на придбання акцій, то отримані ним грошові кошти повинні компенсувати зміну курсу. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій визначається за такою формулою:
, (17.1)
Де 
– грошова оцінка переважного права;
– біржовий курс акцій;
– курс емісії нових акцій;
– співвідношення, з яким здійснюється емісія.
Метод збільшення статутного капіталу AT шляхом обміну облігацій на акції, пов’язаний, перш за все, з облігаціями конверсійної позики. В іноземній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризують як особливо сприятливий санаційний інструмент.
Такий метод залучення капіталу пов’язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час, на бажання покупця, можна поміняти на акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість зацікавити інвестора в наданні капіталу підприємству, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку – відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства компанії він отримує задоволення своїх претензій нарівні з іншими кредиторами), з іншого – можливості збільшення капіталу, яку дають прості акції. У цьому разі інвестори дають згоду на отримання меншого процента, властивого конверсійним облігаціям, для того, щоб у майбутньому мати можливість обміняти ці облігації на звичайні акції.
Як правило, конверсійні облігації випускають великі підприємства на строк від 5 до 10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю і ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії.
В інформації про емісію конверсійних облігацій має бути вказано:
– пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);
– строки конверсії;
– необхідність, порядок і розмір доплат.
Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій і стимулюють здійснення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно доцільна тоді, коли курс конверсії нижчий від біржового курсу акцій. Емісія конверсійних облігацій має не перевищувати 25% розміру оплаченого статутного капіталу.
Фінансове сприяння кредиторів може бути здійснено шляхом:
А) пролонгації і реструктуризації наявної заборгованості;
Б) повної чи часткової відмови від своїх вимог;
В) надання додаткових кредитних ресурсів.
Очевидно, що активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки в тому разі, якщо в результаті збереження і санації підприємства вони отримають повніше задоволення своїх претензій, аніж у разі ліквідації підприємства. Кредитори можуть піти на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на певний пакет акцій боржника чи в надії отримати надійне джерело збуту своєї продукції (чи поставки сировини для свого виробництва).
Інакше кажучи, кредитори в разі виникнення простроченої заборгованості повинні негайно звернутися в суд. І тільки в цьому разі вони можуть зменшувати об’єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. У той же час, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), податкові органи можуть активізувати їхню участь у процесі фінансового оздоровлення боржника. Таким чином, податкова політика держави має бути скоординована з політикою у сфері банкрутства і санації підприємств.
Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу і мобілізація потрібних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Таку форму санації здійснює, як правило, комерційний банк, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого цільового кредиту супроводжується високим рівнем ризику, процентна ставка на нього сягає максимального рівня.
У разі, коли кредитор надає кредит дебіторові, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту підписання кредитного договору, і інформація про порушення такої справи була оприлюднена, то безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав, яку проводять за постановою арбітражного суду).
Надаючи фінансове сприяння шляхом відмови від своїх претензійних вимог, кредитори повинні враховувати, що така відмова за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що в разі банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформованого відповідно до Закону “Про банкрутство” комітету кредиторів. Повернення боргів цьому кредиторові буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог усіх кредиторів і членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, не стягнена після закінчення строку позовної давності, вважається безповоротною фінансовою допомогою, що здійснюється за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Прострочена заборгованість підприємств, на майно яких не може бути звернене стягнення згідно із законодавством України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 30 календарних днів з моменту виникнення прострочення вказана заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи компенсована в будь-якій іншій формі.
Загроза банкрутства і зумовлені цим економічні та соціальні наслідки змушують персонал підприємства робити свій внесок у фінансування санації. Основною метою фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця.
Особливо часто така ситуація трапляється в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність робітників від свого підприємства.
Фінансування санації персоналом можливе за допомогою:
А) відстрочення чи відмови від винагороди за виробничі результати;
Б) надання робітникам позик;
В) купівлі працівниками акцій підприємства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)