Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – 24.1. Народногосподарське й економічне значення виробництва продукції рослинництва
24.1. Народногосподарське й економічне значення виробництва продукції рослинництва
Як відомо, сільськогосподарське виробництво складається з двох крупних основних галузей – рослинництва і тваринництва, які доповнюють одна одну в забезпеченні народного господарства різними продуктами, а їх співіснування підвищує ефективність використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів підприємства. У свою чергу, рослинництво й тваринництво поділяються на вужчі галузі. Останні суттєво відрізняються одна від одної за технологією та засобами виробництва, видом і характером виробленого продукту.
Проте є загальний критерій і загальні риси, що об’єднують галузі рослинництва і відрізняють їх від галузей тваринництва. У першому випадку виробництво пов’язане з використанням землі й вирощуванням рослин, а у другому – грунтується на вирощуванні тварин і використанні їх життєвих функцій.
Рослинництво – провідна галузь аграрного виробництва.
Його продукція має надзвичайно важливе народногосподарське значення. Низка продуктів споживається в натуральному вигляді, інші, й це значна частина використовуються як сировина для галузей легкої та харчової промисловості, а частина – як корми для тварин.
У валовому виробництві продукції сільського господарства на рослинництво припадає близько 45%. Тут вирощується майже 350 різних нидів рослин. Рослинництво – достатньо динамічна галузь. Постійно змінюються площі оброблюваних земель, проводяться різні меліоративні роботи, змінюється кількість культивованих культур, удосконалюється спеціалізація та концентрація.
Особливе й винятково важливе місце серед галузей рослинництва посідає зернове виробництво, яке становить основу рослинництва і всього сільськогосподарського виробництва.
Хліб та інші продукти, одержані від переробки зерна, мають важливо значення у харчуванні людей, оскільки містять усі речовини і багато мікроелементів, необхідних для забезпечення життєдіяльності. Зерно є основною та єдиною сировиною для мукомельної, круп’яної, хлібопекарської, кондитерської, пивоварної, спиртової та комбікормової промисловостей. Отримані продукти від переробки зерна використовують в інших галузях харчової й легкої промисловості. Рівень розвитку зернового виробництва вирішально впливає на забезпечення кормами тваринництва, визначає рівень розвитку таких галузей, як свинарство і птахівництво.
Споживання хліба та хлібопродуктів у розрахунку на душу населення України коливається в межах 110-120 кг, а обсяги його виробництва на одну людину становлять приблизно 816 кг.
Зерно добре зберігається в сухому вигляді, легко транспортується на великі відстані, не вимагає спеціальних транспортних засобів, має високу сипкість і піддається простим засобам механізації завантаження та розвантаження.
Зернові культури займають понад 50 % у структурі всіх площ посівів багатогалузевих аграрних підприємств. Вони поділяються на продовольчі – пшениця і жито, круп’яні – гречка, просо, рис, фуражні – ячмінь, овес, кукурудза, зернобобові. В Україні вирощують озимі й ярі зернові культури, їх співвідношення залежить від конкретних економічних і природних умов підприємства. Раціональне поєднання посівів озимих і ярих культур, з одного боку, економічно доцільне, оскільки розтягує час посіву і збирання хліба, пом’якшуючи в такий спосіб сезонне напруження у виконанні робіт. З іншого боку, озимі та ярі культури за тих чи інших погодних умов підстраховують одні одних, забезпечують стійкі валові збори. Як наслідок – підприємства менше піддаються ризику.
Технічні культури (цукрові буряки, льон-довгунець, соняшник) слугують сировиною для легкої та харчової промисловості.
Цукрові буряки в Україні мають промислове значення і є єдиним джерелом отримання важливого харчового продукту – – цукру. Біологічний вміст цукру в коренях сягає 18,5 %, а за переробки цукрових буряків на вітчизняних цукрових заводах вихід його не перевищує 11-12%. Аграрні підприємства, виробляючи цукрові буряки, одержують побічну продукцію – гичку, а цукрові заводи, переробляючи їх – жом і мелясу, які використовуються на корм худобі. За врожай пості цукрових буряків 350 ц/га підприємства отримують близько 50 ц цукру і 56 ц кормових одиниць побічної продукції, або 100 кормових одиниць з гектара. Наявність цукрових буряків у сівозміні поліпшує культуру землеробства, підвищує продуктивність землі.
Льон-довгунець вирощується здебільшого як прядильна культура. Одержане волокно є сировиною для текстильної промисловості. Воно належить до найцінніших волокон, що використовують у технічній промисловості, й за міцністю значно перевищує бавовну, джгут і вовну. З нього виготовляють тканини технічного та побутового призначення, мішковину тощо.
Насіння льону-довгунцю має високоякісну олію, яка використовується в електротехнічній, шкіряній, фармацевтичній і лакофарбовій промисловості. Відходи олійного виробництва (макуху) використовують як цінний білковий корм для годівлі сільськогосподарських тварин. У ній міститься від 6 до 12 % жиру і до 3 % білкових речовин. У 1 кг макухи є 1,15 кормових одиниць, 285 г перетравного протеїну, 3,4 г кальцію, 8,6 г фосфору, 2 мг каротину.
Із соняшнику отримують харчову олію, що споживається з їжею, а також використовується в харчовій, кондитерській і легкій промисловості. За споживчими якостями олія не поступається тваринним жирам, а в багатьох випадках є кращою. Соняшник характеризується високою олійністю насіння (до 50%) і високим заводським виходом олії (до 46%). Макуха – побічний продукт переробки – цінний високобілковий корм для тварин і сировина для комбікормової промисловості. В 1 кг макухи є 357 г перетравного протеїну і 373 г шроту.
Картопля – важлива продовольча, технічна і кормова культура. У продовольчому балансі вона посідає друге місце після зерна. Середня норма споживання картоплі на душу населення сягає 112 кг. Як сировину картоплю використовують для отримання крохмалю та спирту. Із урожаю картоплі, зібраного з 1 га, виготовляють у 3-4 рази більше спирту, ніж із зернових культур. Крім цього, з переробки 1 т картоплі одержують 1,5 т барди для тваринництва, що становить 27 ц кормових одиниць з 1 га за урожайності 200 ц/га. Картопля – цінна кормова культура. За урожайності 200 ц/га отримують 58 ц кормових одиниць.
Овочівництво. Серед продуктів харчування овочам належить особлива роль, оскільки, крім вуглеводів, білків, цукру, вони містять вітаміни, солі, мінеральні речовини, мікроелементи, органічні кислоти й інші сполуки, вкрай необхідні для забезпечення життєдіяльності людини, мають дієтичне і лікувальне значення. Овочі споживаються в свіжому, квашеному та консервованому вигляді. Норма споживання овочів і баштанних становить близько 150 кг. Основними овочевими культурами є капуста, помідори, огірки, морква, столовий буряк, цибуля, баштанні та ін. їх вирощування значною мірою визначається природними й економічними умовами. Овочеві культури неоднаково вимогливі до грунту і температури. Розвиток овочівництва залежить від забезпеченості робочою силою, транспортними засобами для перевезення продукції та наявності ринків збуту. Багато з них не піддаються зберіганню у свіжому вигляді, тому для безперервного забезпечення населення ведеться овочівництво закритого грунту.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)