Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – 23.3. Економічна оцінка виробництва кормів
Усі кормові культури і види кормів мають неоднаковий вміст поживних речовин та інших цінних складників, характеризуються різною кількістю трудових і матеріально-грошових витрат на їх виробництво. Крім цього, всі сільськогосподарські культури значно відрізняються між собою за врожайністю. Щоб виявити найефективніші кормові культури в конкретних природно-економічних умовах окремого підприємства, проводять їх порівняльну комплексну економічну оцінку з використанням низки показників. До таких показників належать:
– урожайність кормових культур;
– вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з одного гектара посіву кормової культури;
– собівартість одного центнера кормів у натурі, кормової й умовної кормопротеїнової одиниці;
– вихід кормів і умовних кормо-протеїнових одиниць на одну людино-годину й одну гривню виробничих затрат;
– розмір валової продукції й чистого доходу на один гектар посіву певної кормової культури або одиницю кормів.
Визначаючи економічну оцінку, велику увагу приділяють рівню урожайності кормових культур. Він виявляє кількість
Отриманих кормових одиниць і перетравного протеїну з одиниці площі посіву, а зростання урожайності забезпечує скорочення посівних площ під певною культурою і, відповідно, зниження собівартості виробництва одиниці корму.
Важливим показником якості кормових культур є вміст у них кормових одиниць, перетравного протеїну, вітамінів і мікроелементів. Культурам з кращими показниками урожайності, вмістом кормових одиниць, вітамінів, а також менш трудомістким і дешевшим за виробництвом відводять найбільшу посівну площу.
Економічну доцільність виробництва кормових культур і кормів можна виявити з порівняння сукупного вмісту кормових одиниць і перетравного протеїну в них. Для цього використовують поняття умовної кормопротеїнової одиниці, яку визначають за формулою
Урожайність культур у кормових одиницях, перетравному протеїні та в кормопротеїнових одиницях (шукані величини) визначають множенням натуральної урожайності культури на відповідний коефіцієнт шуканої величини. Для переведення всіх фізичних кормів у кормові одиниці використовують такі коефіцієнти: зернові – 1,26; цукрові буряки – 0,26; картопля – 0,30; кормові коренеплоди – 0,12; силос кукурудзи – 0,20; сіно однорічних трав – 0,47; сіно багаторічних трав – 0,52; зелена маса однорічних трав – 0,16; зелена маса багаторічних трав – 0,28; солома зернових – 0,22; природні сіножаті – 0,42. Дані економічної оцінки кормових культур або окремих видів кормів на практиці використовують для визначення найефективніших кормових раціонів і типів годівлі тварин окремого виду.
23.4. Чинники і шляхи зміцнення кормової бази
Основну частину кормів підприємства отримують з польового кормовиробництва, невелику – з природних лук і пасовищ і незначну – від переробної промисловості.
За рівнем розвитку кормовиробництво значно відстає від потреб і рівня розвитку тваринництва майже в усіх аграрних підприємствах. У цій галузі низький рівень механізації виробничих процесів, недостатньо застосовуються нові методи заготівлі, зберігання та використання кормів. Зазвичай посіви кормових культур розміщують на малопродуктивних землях, і їм виділяється недостатня кількість добрив, слаборозвинута селекційна робота. Кардинальним напрямом розв’язання всіх цих питань є інтенсифікація кормовиробництва, спрямована на збільшення виходу кормів з одного гектара та поліпшення їх якості.
Основними чинниками, що сприяють підвищенню врожайності кормових культур, зниженню трудомісткості й здешевленню кормів, є індустріалізація галузі, впровадження прогресивних технологій, нових форм організації та оплати праці. Підвищення врожайності кормових культур досягається, насамперед, унесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив безпосередньо під посів кормових культур. Досвід засвідчує, що внаслідок унесення добрив і застосування хімічного прополювання врожайність кормових культур може бути підвищена на 45-50 %. Внесення добрив забезпечує не лише зростання врожайності, а й поліпшення якості кормів, підвищуючи вміст перетравного протеїну, мінеральних речовин і вітамінів.
У складі польового кормовиробництва основне місце посідають зернові та посіви трав, причому на годівлю тваринам більшість підприємств використовує продовольче зерно. Щоб поповнити нестачу білка в інших кормах, важливо розширити, посіви зернобобових культур – гороху, вики, кормових бобів, сої, люпину, викосумішей і под. Більшість зернобобових культур сприяє збагаченню грунту азотом та іншими поживними речовинами, а також поліпшує його структуру і є добрими попередниками для просапних культур.
Важливу роль у розвитку кормової бази відіграють Посіви багаторічних і однорічних трав. Вони збагачують грунт поживними речовинами і підвищують його родючість, а також є кращими попередниками майже для всіх сільськогосподарських культур, дієвим заходом у боротьбі з водною ерозією грунтів. Основні багаторічні трави – конюшина, люцерна й еспарцет. Практика підтвердила, що однорічні трави вирощувати на сіно недоцільно, оскільки вищу врожайність сіна, кращої якості й дешевше одержують з багаторічних трав. З однорічних трав як джерела зелених кормів формується Зелений конвеєр. У підприємствах, де плануванню і функціонуванню зеленого конвеєра надається велика увага, – достатньо кормів для підгодовування худоби, стабільна її продуктивність.
У заходах, спрямованих на зміцнення кормової бази, має знайти місце впровадження науково обгрунтованої структури посівів зернофуражних і кормових культур. Згідно з рекомендаціями Інституту землеробства УААН, оптимальною є така структура посівів кормових культур: багаторічні трави – 49,2%; силосні культури – 29,6; однорічні трави – 13,7; кормові коренеплоди та баштанні – 7,0; інші культури – 0,5 %. Посіви багаторічних трав у групі кормових культур повинні займати в зоні Полісся 55-60 %, Лісостепу за достатнього зволоження – 60-65, а в умовах несталого зволоження – 45-50, Степу на богарі – 42-45 і на зрошуваних землях – 55-60 %.
Резервом збільшення виробництва кормів у польовому кормовиробництві є розширення посівів проміжних культур, а також післяукісних і післяжнивних посівів.
Упровадження прогресивних технологій виробництва, збирання, зберігання і приготування кормів, зокрема сінажу з багаторічних і однорічних трав, – важливий напрям підвищення їх якості, зменшення втрат поживних речовин і залежності від погодних умов.
До важливих заходів підвищення інтенсифікації кормовиробництва належить докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних пасовищ. Як засвідчує досвід, культурні зрошувані пасовища доцільно розміщувати поблизу ферм молочного скотарства. Тоді підприємство отримує порівняно дешеві корми, зменшуються втрати молока, пов’язані з переганянням корів на пасовища. Доведено, що на один кілометр гону корови втрачають 0,5 л молока.
У сенсі організації раціонального використання кормів чимале значення надається ліквідації їх втрат при зберіганні, переробці та підготовленні до згодовування. Особливу увагу слід приділити зменшенню технологічних втрат у кормовиробництві. Необхідно збільшити заготівлю сінажу, пресованого сіна, трав’яної муки. Підприємства повинні дбати про будівництво різних кормосховищ соковитих кормів, коренеплодів і приміщень з примусовою вентиляцією сіна, а також розробити правильну систему згодовування кормів упродовж року.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)