Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – 21.3. Концентрація виробництва
Розміщення, спеціалізація та концентрація виробництва надзвичайно пов’язані між собою, обумовлюють і доповнюють одне одного. Кожне підприємство, спеціалізуючись на виробництві певного виду продукції, у зв’язку з об’єктивними обставинами намагається укрупнитись, щоб використати переваги такого виробництва.
Переваги крупного виробництва над дрібним і специфіка виконання технологічних процесів у великих масштабах на значних земельних територіях і значно нижчому рівні технічної оснащеності об’єктивно вимагають виконання цих процесів спільними зусиллями не одного, а кількох або групи працівників. Високий рівень спеціалізації їх праці органічно поєднується з їх різнобічною кваліфікацією та вмінням і здатністю виконувати велику кількість різних робіт залежно від фаз, стадії виробництва і сезону. Дія економічного закону переваги крупного виробництва над дрібним виявляється у концентрації виробництва.
Концентрація виробництва – процес зосередження засобів виробництва, землі й трудових ресурсів на одному й тому самому підприємстві з метою збільшення обсягів продукції. Це – процес динамічний і є об’єктивною закономірністю розвитку сільськогосподарського виробництва, якісна зміна якого обумовлюється розвитком науково-технічного прогресу. Кожному рівню розвитку продуктивних сил і організації виробництва відповідають певні розміри підприємств та їх підрозділів.
Концентрація в аграрному секторі може здійснюватися за двома напрямами:
– усередині підприємства накопиченням та інтенсифікацією виробництва;
– централізацією, об’єднанням підприємств в одне, крупніше.
Ці напрями тісно взаємопов’язані. Просте об’єднання дрібних збільшує розміри нового підприємства за площею землі, матеріально-технічними ресурсами, чисельністю працюючих і обсягом виробленої продукції. Однак укрупнення спочатку не призводить до якісних змін, воно лише утворює нову продуктивну силу. Використовуючи об’єднані ресурси, укрупнене підприємство в змозі реалізувати масштабні заходи з поліпшення виробництва, чого не можуть зробити дрібні підприємства. Практично створюються передумови для зростання концентрації виробництва на основі його інтенсифікації і накопичення.
Концентрація виробництва дає змогу підприємству вживати різних заходів, спрямованих на зростання родючості землі, захист її від водної та вітрової ерозії, впроваджувати прогресивні системи ведення землеробства і тваринництва, енергоощадні технології.
Проте цього можна досягти за умови дотримання оптимальних розмірів підприємства. З одного боку, надмірна концентрація виробництва призводить до перенасиченості посівами високоінтенсивних сільськогосподарських культур, що зумовлює деградацію грунту, його виснаження, появу хвороб і шкідників сільськогосподарських культур. З іншого – надмірне укрупнення спричиняє нераціональне перевезення вантажів, зростання транспортних витрат, утруднює управління підприємством. Тому природа сільськогосподарського виробництва стримує певною мірою, переваги укрупнення і змушує визначитись у його оптимальності.
Розміри підприємства, окремих його галузей і підрозділів є раціональними, коли за досягнутого рівня механізації виробництва та наявних трудових ресурсів забезпечується найефективніше поєднання і використання всіх чинників виробництва з метою одержання максимальної кількості продукції з одиниці земельної площі за найменших затрат праці й засобів.
Питанню оптимізації рівня концентрації та розміру виробництва присвячено чимало досліджень економістів-аграрників. Заслуговують на увагу праці російського вченого, професора О. Чаянова. Він уважав, що доводити переваги крупного виробництва над дрібним немає потреби. Це питання давно вирішене основним економічним законом на користь крупного підприємства. Однак якщо в промисловості крупні форми виробництва Легко пригнічували дрібні, то і землеробстві потрібна
Концентрація неможлива. Сама природа сільськогосподарського виробництва обмежує його укрупнення.
Поряд з особливостями сільськогосподарського виробництва, які впливають на рівень його концентрації, дослідник серйозного значення надавав біологічному чиннику. О. Чаянов вважав, що найменшою мірою підлягають концентрації контроль і створення сприятливих умов для біологічних процесів – росту рослин, лактації корів і нагулу тварин. Ці операції краще організовують дрібні господарства. Вимагають більшої концентрації виробництва механічні процеси, пов’язані з землеробством, – обробіток грунту, посів, догляд за рослинами і збирання. І найвигіднішою є організація крупних форм у сфері первинної переробки сировини й торгівлі. Тому всі процеси як складові сільськогосподарського підприємства він поділяв на три розділи:
– біологічні процеси, в яких дрібне виробництво дає кращі результати, ніж крупне;
– процеси, що однаково успішно організовуються і в крупних, і в дрібних формах;
– процеси переважно торгового і механічного характеру, особливо вдалі внаслідок укрупнення господарств.
За основу визначення розміру сільськогосподарського виробництва О. Чаянов узяв оптимум, який закладений там, де за інших рівних умов собівартість отриманого продукту буде найменшою. Усі елементи собівартості він розділяв на три групи:
– такі, що зменшуються з укрупненням господарства (вартість використання машин, будівель, адміністративні витрати);
– такі, що збільшуються з укрупненням господарства (транспортні витрати, втрати від зниження нагляду);
– незалежні від розміру господарства (вартість насіння, добрив, навантажувально-розвантажувальні роботи тощо).
Визначити оптимальний розмір підприємства – означає віднайти точку мінімальних витрат на одиницю продукції за додавання всіх трьох груп елементів. Ці постулати й ідеї підтверджені широкою практикою в сільському господарстві країн
Західної Європи та США. Зазвичай, крупні агрофірми організовують переробку продукції, її збут і матеріально-технічне постачання й обслуговування. Виробництво ж сільськогосподарської продукції є вигіднішим на відносно дрібних фермах.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)