Економічна теорія – Білецька Л. В. – Перевага ліквідності. Рівноважний рівень процента
Д. Рікардо і К. Маркс вважали норму процента змінною величиною, похідною від прибутку, яка залежить від співвідношення між пропозицією реального заощадження і попитом на нього. До такого висновку приходили і економісти наступного періоду, включаючи А. Маршалла. На графіку (див. рис. 60) відображена така залежність. На осі абсцис показана кількість грошей (реальна) М , на осі ординат і – рівноважний рівень процента.
З розвитком ринку цінних паперів і банківської системи, з концентрацією грошових ресурсів, з перетворенням підприємств в акціонерні товариства тощо – класична теорія процента стає недостатньою. В нових умовах процентна ставка – незалежна змінна, яка впливає на поведінку економічних агентів. “Попит на гроші” визначається як кількість платіжних засобів, які економічні агенти утримують у ліквідній формі. Попит є функцією доходу, але на нього значний вплив здійснює зміна процентної ставки. Перетворення грошей у цінні папери залежить від процента, який вони приносять. Якщо процентна ставка низька, то нема необхідності міняти гроші на цінні папери. Тому процент впливає на “перевагу ліквідності”, чи грошовий попит.
Якщо абстрагуватися від рівня доходу (його можна розглядати як величину постійну), то М = Ь(г), де М – попит на гроші, Ь – “ліквідність”, І – норма процента. За умов вкрай низького процента попит на гроші стає майже необмеженим і створюється становище, яке отримало назву “пастка ліквідності”. Попит на гроші стає надзвичайно еластичним.
В сучасних умовах пропозиція і попит на гроші висококонцентровані та легко піддаються регулюванню. Один із важелів такого регулювання – направлена зміна рівня процента.
Норма процента та інвестиції
Норма процента впливає на капітальні вкладення. Капітал вигідно інвестувати лише у тому випадку, якщо норма процента буде нижче норми прибутку. При зниженні норми процента підвищується норма отримуваного прибутку, оскільки знижується ціна капіталу. За постійної величини доходу і зміни норми процента попит на інвестиції характеризується кривою (див. рис. 62).
Якщо величина інвестицій на залежить від рівня доходу (рис. 63) це зображено відрізком прямої, паралельної до осі абсцис, то лінія “інвестиції – заощадження” перетинається з кривою заощадження, яке зростає в міру зростання доходу. Точка перетину – точка рівноваги, в якій заощадження (рівні 75) стають інвестиціями, фактично здійсненими. В інших точках рівноваги нема і інвестиції не досягають з плюсом чи з мінусом можливої величини. Звідси випливають висновки новітньої теорії: економічні суб’єкти, які здійснюють інвестиції та ті, що заощаджують, не співпадають, не являють собою одні й ті ж особи; рішення про заощадження не співпадають із рішеннями про капіталовкладення та ін.
Процес зростання суми грошей, покладених у банк
Нехай У0 – початкова грошова сума. Банк нараховує г процентів один раз на рік. Тоді в кінці першого року сума зросте до величини У1 , тобто У1 – У0 + гУ0 – У0(1 + Г ). В кінці другого року сума складе У2 :
У2 – У + гУ – У0 (1 + г )2. В кінці t-го року сума складе У :
У, – У,(1 + г) де І – 0,1,2,…,П .
За такою формулою визначають грошову суму У, в яку перетворюється початкова сума У0 , покладена в банк під г процентів річних за умови, що проценти нараховуються один раз на рік.
Якщо проценти г нараховують один раз на рік, маємо
У,+1 – (1 + г)У,, де І – 0,1,2,…. Якщо проценти нараховують два рази на рік, тоді
( 1 “І 13
У 1 – 1 + –Г У,, де І – 0,-,1,-,….
І+2 ^ 2 ; ‘ 2 2
Якщо проценти нараховуються п разів на рік, тоді
( г Л 12
У І = 1 + – У, , де і = 0-
І +- І п ) п п
(2 votes, average: 4,00 out of 5)