Економічна теорія – Білецька Л. В. – Позичковий процент і його норма
Поділ кредитного ринку на Грошовий ринок і ринок облігацій Зумовлений відмінністю конкретних форм кредиту з точки зору їх ліквідності. Ліквідність – це сукупність легкості, з якою кредитні засоби перетворюються в платіжні засоби, тобто оборотність кредиту. Найвищою ліквідністю володіє готівка – банківські вклади, які не обмежені певним строком і по яких можна одержати гроші у будь-який момент (чеки, кредитні картки тощо). До засобів з низькою ліквідністю відносять майно, а з форм кредиту – облігації, які не так легко перетворити в готівку, якщо вони не продаються і не купуються на ринку цінних паперів.
Слід відзначити важливу функцію процента, яку він виконує на кредитному ринку. Саме процент (плата за кредит) повинен заохочувати власників заощаджень надавати засоби у розпорядження кредитного ринку (тобто банкам), замість того, щоб зберігати їх у вигляді готівки. Рівень процента дає також інформацію позичальникам, у яку суму їм обійдеться кредит. Як правило, чим більший строк, протягом якого будуть використовуватися позичальником кредитні засоби, тим вищим буде рівень процента.
При аналізі категорії процента важливо розрізняти Номінальну і реальну процентну ставку.
Номінальна ставка процента – це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції.
Реальна ставка процента – це номінальна ставка з врахуванням очікуваних темпів інфляції.
Інфляція – знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги.
Вона виникає внаслідок порушення закону грошового обігу, коли у ньому знаходиться надлишок грошей. Зовні вона проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх формах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу.
Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.
Індекс цін – коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.
Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимірюється через показник темпу інфляції. Цей показник обчислюється за такою формулою:
Де РО – індекс цін базисного періоду; РП – індекс цін поточного періоду.
За рівнем інфляції розрізняють “повзучу” (до 10 % на рік), “галопуючу” (понад 10 %) і гіперінфляцію (понад 2000 % або 50 % на місяць чи 1 % на день).
Наприклад, якщо номінальна річна ставка – 15 %, очікуваний темп інфляції – 6 % на рік, тоді реальна процентна ставка = 9 (15 — 6). Інфляція в такому випадку “з’їла” 9 % реального процентного доходу. Різницю між номінальною і реальною ставками потрібно враховувати при порівнянні очікуваного рівня доходу на капітал (норми прибутку) і ставки процента. При цьому порівняння необхідно робити не з номінальною, а з реальною процентною ставкою, адже лише вона вимірює дійсні витрати на позику.
Виходячи з цього, банки оперують позичковим капіталом, джерелом їх доходу може бути лише позичковий процент.
За здійснення активних операцій (розміщення грошових засобів) банк одержує процент з клієнтів, а по пасивних операціях (залучення грошових коштів) сам сплачує процент клієнтам.
Тому банк може мати дохід лише тоді, коли процент по активних операціях буде вищим, ніж по пасивних. Цим і пояснюється перетворення позичкового процента у прибуток банку.
Ставка процента, яка використовується при дисконтуванні доходів і витрат, називається дисконтною ставкою або нормою дисконту.
Наприклад, інвестор хоче через рік мати грошові засоби на суму 1000 дол. Знаючи нинішню ринкову норму процента, він може визначити, яку суму віддати в позику (інвестувати), щоб досягти поставленої мети.
Якщо ринкова ставка процента рівна 10 %, то йому потрібно покласти на банківський рахунок 910 дол., які через рік принесуть дохід у сумі 91 дол. Інакше кажучи, сьогоднішня вартість майбутніх 1001 дол. (910 + 91) складає 910 дол.
Проблема дисконтування доходів на інвестиції полягає у тому, що при здійсненні інвестиційних проектів (будівництво, придбання обладнання, машин) виникає необхідність співставлення нинішніх витрат і майбутніх доходів.
Але гроші для освоєння проекту вкладаються сьогодні, а віддача від них буде в майбутньому. Тому потрібно уточнити рівень до-ходності даного інвестиційного проекту і порівняти його з альтернативними.
Методика оцінки майбутньої прибутковості вкладеного капіталу, що грунтується на дисконтуванні, тобто приведенні майбутніх витрат і прибутків до їх нинішньої вартості, передбачає застосування широко відомої в економічній теорії формули:
Де ¥р – теперішня вартість майбутньої суми;
V – майбутня вартість теперішньої суми грошей; Ї – період інвестування (кількість років); Г – коефіцієнт річної процентної ставки.
Аналіз процесу дисконтування дозволяє виявити таку закономірність: чим нижча процентна ставка (норма дисконту) і чим менший період дисконтування, тим вища дисконтована величина майбутніх доходів.
Отже, процент – це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента на використаний грошовий капітал виступає у вигляді процентної ставки. Процентна ставка – відносна величина процентних платежів, які виплачуються покуп-цем-підприємцем продавцю-власникові грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.
Норма процента визначається як відношення доходу на позичковий капітал до його величини. Так, якщо за користування позикою у 1000 дол. протягом року виплачується процент величиною 85 дол., то норма процента складає 8,5 річних.
Таким чином, норма процента виступає важливим важелем регулювання попиту і пропозиції на грошовому ринку. Змінюючи її рівень, можна підвищувати або знижувати попит на грошові засоби.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)