Екогеографія України – Гавриленко О. П. – 14.3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України
Геоекологічний моніторинг довкілля в Україні – сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Геоекологічний моніторинг забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.
В Україні створено Державну службу моніторингу довкілля, тобто систему установ, які збирають, аналізують, зберігають і поширюють інформацію про стан довкілля, прогнозують його зміни та надають науково обгрунтовані рекомендації для прийняття відповідних рішень. Державна служба моніторингу довкілля – це складова національної інформаційної інфраструктури України, яка є відкритою інформаційною системою.
В Україні є розвинута нормативно-правова база для проведення геоекологічного моніторингу. Постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 1998 р. затверджене “Положення про державну систему моніторингу довкілля”, за яким визначається порядок створення та функціонування Державної служби моніторингу довкілля (ДСМД).
Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря від 9 березня 1999 р. За цим Порядком встановлюються основні вимоги до організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, визначаються джерела його фінансування, взаємовідносини центральних органів виконавчої влади в організації та здійсненні моніторингу. Моніторинг атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження й аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінювання та прогнозування його змін і ступеня небезпечності, розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря.
Моніторинг ефективності природоохоронної політики (МЕПП) – головна складова загального моніторингу навколишнього середовища. До його складу входять окремі підсистеми моніторингу навколишнього середовища (МНС), а також моніторинг природоохоронного потенціалу (МПП) і моніторинг природоохоронної освіти (МПО). При цьому в кожному випадку реалізується система спостереження з передбаченням, основними функціями якої є:
– систематизація оперативної інформації про процеси з погляду того, до яких наслідків у майбутньому може призвести досягнутий стан, а огляду на розвиток у минулому;
– фільтрація оперативної інформації шляхом виявлення критичних точок розвитку;
– визначення можливих альтернатив розвитку на основі нормативних прогнозів досягнення заданих цілей в умовах, що склалися на сьогодні;
– одержання рекомендаційної інформації для органу управління на основі прогнозування наслідків різних варіантів розвитку.
Отже, в рамках системи моніторингу мають забезпечуватися не лише збір і накопичення даних, а й оперативне виконання процедур аналізу, діагнозу та прогнозу, необхідних для здійснення управління в адаптованому режимі. У підсистемі МНС здійснюється оцінка екологічної ситуації, що склалася, та прогнозування її змін. Результати МНС дають змогу конкретизувати мету природоохоронної політики і визначити завдання, що потребують невідкладного вирішення. МПП забезпечує безперервний контроль за станом і використанням технологій природокористування, ефективністю наявного механізму економічного та адміністративного регулювання відносин у цій галузі, розробкою і запровадженням природозберігаючих нововведень. У МПО, як і в МПП, окрім специфічних для цієї системи джерел інформації, застосовуються відомості про реальні зміни в навколишньому середовищі, що відбуваються під впливом діяльності людей. У результаті з’являється можливість оцінювати кінцеву ефективність різних стратегій природоохоронної освіти (в широкому розумінні цього поняття) і науково обгрунтовано корегувати відповідну частину природоохоронної політики.
Спільна дія всіх підсистем МЕПП має забезпечити:
– постійне уточнення цілей і конкретизацію завдань залежно від змін екологічної ситуації; визначення й аналіз можливих варіантів формування і використання природоохоронного потенціалу згідно з даними про екологічність технологій природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і можливих природозберігаючих нововведень;
– визначення та оцінювання варіантів розвитку природоохоронної освіти (включаючи вплив засобів масової інформації, виховну роботу серед населення тощо).
З 1999 р. в Україні функціонує Український центр менеджменту землі та ресурсів (УЦМЗР) – недержавне спільне україно-американське підприємство, завдання якого полягає в застосуванні даних дистанційного зондування Землі, цифрової картографії, географічних інформаційних систем та інших інформаційних технологій з метою підтримки прийняття рішень на державному рівні та в приватному секторі як в Україні загалом, так і в окремих регіонах. Незважаючи на досить короткий період існування, УЦМЗР накопичив значні можливості застосування для екологічного моніторингу надсучасних технологій обробки даних дистанційного зондування Землі, створення тематичних геоінформаційних систем (ГІС).
УЦМЗР має власну антену прийому супутникових зображень з високою роздільною здатністю NOAA та SeaStar. Для тематичної обробки цифрових даних дистанційної зйомки Землі в УЦМЗР використовується програма Erdas Imagine Professional 8,3 (для Window та Unix) із необхідним модулем. У розпорядженні УЦМЗР є також великий архів знімків високої роздільної здатності з супутників Landsat, IRS, SPOT та ін., який постійно поповнюється. Також УЦМЗР має значну кількість еколого-географічних даних на території України: тематичні векторні карти України 1 : 200 000 (автошляхи, річки, ліси, населені пункти, фунти тощо); цифрова модель рельєфу (може використовуватися для моделювання надзвичайних ситуацій) та ін. Застосовуючи нові технології, УЦМЗР може оперативно визначати повені, пожежі, руйнування об’єктів, відстежувати урагани, затоплення та зсуви, що може бути корисним під час страхування.
У сфері аналізу екологічних ризиків УЦМЗР виконав такі проекти:
1. Проект оцінювання ризику паводків у Західній Україні, присвячений створенню пілотної ГІС для аналізу наслідків повені 1998 р. і прогнозування впливу небезпечних природних явищ на інфраструктуру. Проект виконувався за підтримки Veridian ERIM International, USGS, МНС України, Гідрометцентру України та Центру аерокосмічного й екологічного моніторингу (АКІЕМ, Львів). Проект демонструє здатність допомагати органам влади України в плануванні заходів щодо реагування на надзвичайні ситуації, здійснення робіт з аварійної евакуації населення. На запит МНС України було виконано роботу з космічного моніторингу паводку 2001 p., визначено зони затоплених земель.
2. Визначення нафтових розливів у морі за допомогою ГІС. Розробили методику визначення параметрів розливу нафти в море, структуру системи прийняття рішень із залученням дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) і ГІС, даних радіолокаційних станцій, враховуючи рух суден та вплив морських течій. У разі отримання нових запитів від Уряду України відносно нафтових розливів, УЦМЗР готовий до відповідного застосування і розвитку певної ГІС.
3. Аналіз надзвичайної ситуації поблизу Болеславчика в районі м. Первомайська Миколаївської області. На основі даних ДЗЗ, проб води та грунтів у зоні екологічного лиха оцінено причини захворюваності населення в районі Болеславчика та Чаусово; відстежено територіальну зміну кількості небезпечних речовин у природних компонентах; створено пілотну ПС для аналізу причин явища, геопозиційовано точки відбору проб, створено тематичні шари. За умови подальшого інформаційного наповнення ПС може використовуватися для детального аналізу причин захворюваності населення.
4. Моніторинг у Чорнобильській зоні відчуження. Цей проект спрямований на надання інформаційної підтримки для адміністрації зони відчуження щодо моніторингу лісових пожеж на території зони відчуження з прогнозом можливого радіоактивного забруднення. У результатах роботи було зацікавлене Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, що сьогодні підтримує УЦМЗР у продовженні цієї діяльності.
5. Аналіз біорізноманіття у Причорномор’ї. Створено ГІС з інформацією про забрудненість поверхневих вод, повітря українського Причорномор’я небезпечними для довкілля речовинами. Для розвитку системи потрібно збільшити базу відомчих даних (зокрема, щодо проб грунтів, повітря, підземних вод, викидів підприємств, звалищ тощо) та поєднати ці шари з іншими, що дасть змогу створити аналітичну систему оцінювання екологічної обстановки в регіоні.
6. ГІС повітряного середовища м. Києва. У результаті проекту було здійснено аналіз фону забрудненості міста, здоров’я дитячого населення, порівняно з оцінювальним вмістом небезпечних речовин у повітрі, виділено несприятливі для проживання населення райони Києва.
Виконана робота є компонентом створюваної нині в УЦМЗР системи моніторингу потенційно небезпечних об’єктів і територій України.
За допомогою геоінформаційного картографування потенційно небезпечних об’єктів (ПНО) України можна ефективніше вирішувати питання щодо реагування на надзвичайні ситуації та запобігання їм, визначати ступінь ризику їх настання, воно є підгрунтям проведення екологічного аудиту об’єктів, у тому числі з метою екологічного страхування. У зв’язку з цим в УЦМЗР започатковано реалізацію проекту “Моніторинг потенційно небезпечних об’єктів і територій України”. Він виконується в рамках Закону “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 p., наказу МНС “Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів” від 18 грудня 2000 р. і передбачає загальнодержавну інвентаризацію зазначених об’єктів і територій за допомогою супутникових технологій, ГІС і шляхом комп’ютерного моделювання впливу забрудників на природне середовище. У результаті буде створено функціональну ГІС для відстежування стану критичних територій та об’єктів України. Також у рамках проекту впровадять моделі розсіювання викидів підприємств в атмосфері, викидів нафти в морі тощо. Матеріали роботи можуть використовуватися для цілей екологічного страхування, зокрема, інтерес до цього виявили західні страхові компанії, що виходять на ринок України.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України приділяє значну увагу питанням координації й організації геоекологічного моніторингу, зокрема, розробці та впровадженню нормативно-правових актів і нормативних документів з питань моніторингу довкілля. /Для розвитку прийнятих постанов Кабінету Міністрів України організовано розробку та впроваджено низку організаційно-методичних документів з питань моніторингу довкілля, а саме:
– міжгалузевого нормативного документа “Методичні рекомендації з підготовки регіональних і загальнодержавної програм моніторингу довкілля”, проект якого погоджено із МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держбудом, Держводгоспом, Держкомлісгоспом та Держкомземом;
– міжгалузевого нормативного документа “Єдине міжвідомче керівництво з організації та здійснення державного моніторингу вод”, проект якого погоджений із МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держбудом та Держводгоспом (за документом встановлюються єдині технічні вимоги до організації та здійснення спостереження за станом поверхневих і морських вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними показниками оцінки кількості вод, за фізико-хімічними і біологічними, токсикологічними, вірусологічними, радіологічними показниками якості вод, а також технічні вимоги до обробки та надання інформації);
– міжгалузевого керівного нормативного документа “Положення про порядок інформаційної взаємодії органів Мінприроди України й інших суб’єктів системи моніторингу довкілля у процесі здійснення режимних спостережень за станом довкілля” (за цим положенням визначаються єдині вимоги до порядку інформаційної взаємодії суб’єктів державної системи моніторингу довкілля щодо режимних спостережень, основні принципи інформатизації співробітництва, загальний порядок формування, отримання та надання інформації суб’єктами моніторингу);
– нормативні документи Мінприроди України: “Номенклатура та позначення структурних елементів державної системи моніторингу довкілля”, “Методичні вказівки та вимоги щодо оснащення типових пунктів оперативного контролю води”, “Рекомендації щодо зіставлення даних моніторингу вод”, “Методичні вказівки щодо проведення інвентаризації лабораторій аналітичного контролю”.
Розроблено керівний нормативний документ “Організація та здійснення спостережень за забрудненням поверхневих вод (у системі Мінприроди України)”, який упроваджено в 2003 р. Розробка та впровадження зазначених вище нормативно-правових документів дали змогу координувати створення регіональних систем моніторингу довкілля. Зокрема, в Донецько-придніпровському регіоні створено багатоцільову інформаційно-аналітичну систему моніторингу довкілля Запорізької області, розроблену в межах “Програми моніторингу довкілля Запорізької області”.
Слід зауважити, що за регіональними програмами моніторингу довкілля, котрі передбачають, зокрема, створення регіональних систем моніторингу довкілля та залучення до їх роботи територіальних органів, інших суб’єктів моніторингу довкілля, активно працюють державні управління екології та природних ресурсів у Сумській, Чернівецькій, Кіровоградській, Черкаській областях. Створення таких систем в областях стримується недостатніми матеріально-технічною базою служб спостережень і рівнем комп’ютеризації й автоматизації. Отже, зробимо деякі висновки.
В Україні все більше уваги приділяється адаптивним процедурам оцінювання екологічної ситуації та прийняття рішень в управлінні природокористуванням. Причина цього полягає у глибоко досліджених теорією та підтверджених на практиці фактах, що свідчать про таке:
– взаємозв’язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і часі, у зв’язку з чим судження про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони грунтуються на виявлених на сьогодні тенденціях розвитку окремих процесів;
– економіко-виробничі й екологічні системи, маючи властивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні котрих вони переходять в якісно інший стан;
– збитки, пов’язані з прорахунками у плануванні, та відхиленнями під час втілення в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, які відбулися, без самонавчання всієї системи.
Ці обставини роблять нереальними надії на розробку “ідеальних” природоохоронних стратегій, котрі залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, внесені в подібні стратегії, мають грунтуватися на глибших наукових теоріях і моделях динамічної оптимізації. Механізм контролю та корегувальний механізм природоохоронної політики повинні забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, не лише “пам’ятати” про тенденції зміни об’єктивних даних, а й володіти базою знань про системи аргументів та установок, що в минулому спричинили помилки або сприяли успіхам, знати і враховувати “ціну” і наслідки позитивного й негативного досвідів природоохоронної політики.
Адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю – одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління здійснюється двома шляхами: 1) корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються; 2) природоохоронна політика може і має сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов наступного розвитку, зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспільства, збільшення природоохоронного потенціалу тощо. Йдеться не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається за допомогою цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони та раціонального використання природних ресурсів.
У зв’язку з багатодисциплінарним і міжвідомчим характером проблем, що розв’язує природоохоронна політика, інформаційно-методичне забезпечення цієї діяльності є специфічним і складним завданням. У зв’язку з настійною потребою поліпшення інформаційно-методичного забезпечення природоохоронної політики зумовлений розвиток екологічного моніторингу. В документах міжнародної конференції ООН із питань навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була висунута ідея моніторингу в формі національних систем постійного спостереження за змінами в біосфері з метою одержання достовірних відомостей про збільшення техногенного впливу на її компоненти, екологічне прогнозування й обгрунтування рішень щодо регулювання взаємодії техносфери з біосферою.
Моніторинг – це спостереження, оцінювання (порівняння з нормативними параметрами) і прогнозування стану навколишнього середовища у зв’язку з господарською діяльністю людини; постійне і безперервне спостереження. Саме з метою забезпечення збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте сутність поняття геоекологічного моніторингу, з’ясуйте його мету й основні завдання.
2. Що передбачає створення Державної системи моніторингу довкілля?
3. Що визначає “Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища в Україні”?
4. Назвіть масштабні рівні моніторингу та їх основні функції.
5. Охарактеризуйте головні суб’єкти й об’єкти геоекологічного моніторингу в Україні.
6. Визначте основні принципи екологічного районування України.
7. Охарактеризуйте геоекологічне прогнозування: основну мету, об’єкти і предмет. З яких блоків складається геоекологічне прогнозування?
8. Які ви знаєте головні методи прогнозування?
9. З’ясуйте сутність державної екологічної експертизи, визначте її основну мету.
10. Що є об’єктами та в чому полягають головні завдання екологічної експертизи в Україні?
11. Які види діяльності та об’єкти становлять підвищену екологічну небезпеку?
12. Яким чином питання моніторингу довкілля, здійснення екологічної експертизи й екоаудиту відображені в сучасному законодавстві України?
Рекомендована література
1. Емельянов AT. Физико-географическое обоснование прогнозирования изменения природных комплексов под воздействием гидротехнических сооружений // Исследования природных комплексов в целях их охраны и рационального использования. – Калинин: Изд-во Калинин, ун-та, 1986. – С. 12-21.
2. Закон України “Про екологічну експертизу” від 6 квітня 2000 p. № 1642-Ш // ВВР. – 1995. – № 8. – Ст. 64.
3. Закон України “Про екологічний аудит” від 24 червня 2004 p. № 1862-IV // ВВР. – 2004. – № 45. – Ст. 500.
4. Ковалева Н. Г., Кумарова Н. И. Функции хозяйственного контроля, экологического аудита и экспертизы в формировании рыночных отношений. – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 1998. – 141с.
5. Кочуров Б. И. Геоэкологическое прогнозирование // Краєзнавство. Географія. Туризм: География в школе. – 2005. – Червень. – № 23-24. – С. 9-12.
6. Кукурудза C. І., Гумницъка Я. О., Нижник М. С. Моніторинг природних комплексів. – Л., 1995. – 142 с.
7. Лущик А. В., Романюк О. С., Швирло О. С., Яковлєв Є. О. Моніторинг екзогенних геологічних процесів як складова моніторингу довкілля в Україні // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – 2002. – № 1. – С. 67-79.
8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. – К.: Мінекоресурсів, 2001. -184 с.
9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про державну систему моніторингу довкілля” від 30 березня 1998 р. № 391 // http://www. rada. kiev. ua/cgi-bin/putfile. cgi.
10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря” від 9 березня 1999 р. № 343 (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 р. № 1763). – Джерело № 9.
11. Сочава В. Б. Введение в учение о геосистемах. – Новосибирск: Наука, 1978. – 320 с.
12. Шевчук ВЯ., Саталкін Ю. М., Навроцький ВМ. Екологічний аудит: Підручник. – К.: Вища шк., 2000. – 344 с.
13. Шищенко ПТ. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. -284 с.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)