Екогеографія України – Гавриленко О. П. – Розділ 12 СУЧАСНИЙ СТАН І МАЙБУТНІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Охорона біологічних ресурсів, зокрема, рослин і тварин, потребує встановлення особливого режиму охорони на окремих територіях. Ретельні екологоекономічні розрахунки свідчать, що нормальне функціонування та самовідновлення біосфери можливе лише за умови наявності в будь-якому регіоні не менше 10-15 % площі, зайнятої природно-заповідними територіями. У процесі створення таких об’єктів керуються, як правило, такими критеріями:

– характер та основна мета режиму використання території, що передбачає різні варіанти: 1) повне вилучення з господарського використання; 2) обмеження експлуатації в інтересах науки й туризму; 3) відновлення природних ресурсів; 4) охорона об’єктів, які мають освітнє або меморіальне значення тощо;

– ступінь складності об’єкта, що охороняється, – це може бути окремий компонент природного ландшафту або ландшафт в цілому, вид або декілька видів природних ресурсів та ін.;

– тривалість уведення обмежувального режиму, який може бути введений на необмежений термін або лімітуватися певними термінами.

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) України становлять ділянки суші й водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища*154.

*154: {Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. №2456-ХІІ // ВВР. – 1992. – № 34. – Преамбула, С. 1. }

До природно-заповідного фонду України згідно з чинним законодавством належать такі природні та штучно створені території й об’єкти, котрі відрізняються за ступенем суворості заповідного режиму (табл. 12.1, рис. 12.1).

І. Природні території й об’єкти:

– природні заповідники;

– національні природні парки;

– біосферні резервати міжнародного значення;

– регіональні ландшафтні парки;

– заказники;

– пам’ятки природи;

– заповідні урочища.

ІІ. Штучно створені об’єкти:

– ботанічні сади;

– дендрологічні парки;

– зоологічні парки;

– парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва. Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду – це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, що визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів*155.

*155: {Там само. – С. 3, 4. }

Природні заповідники – ландшафти, на яких зберігаються, охороняються і вивчаються всі компоненти екосистем: повітря, грунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світи, пам’ятки природи та культури. Це територія, вилучена з будь-якого господарського використання та призначена для особливих форм використання, насамперед, збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, стеження за загальним станом природного середовища планети (глобальний та інші види моніторингу) та підтримки екологічної рівноваги в особливо уразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів*156. У заповідниках забороняються всі види господарського використання природних ресурсів, чисельність тварин не регулюється, біотехнічні заходи не здійснюються, туризм обмежений або взагалі заборонений.

*156: {Реймерс Я. Ф., Яблоков А. М. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной живой природы. – М.: Наука 1982. – С. 50. }

Таблиця 12.1. Категорії територій та об’єктів ПЗФ України*157

*157: {Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. – К.: Знання, 2005. – С. 451. }

Заповідання – це вилучення певної території зі сфери звичайної господарської діяльності з метою підтримки екологічної рівноваги, збереження еталонів недоторканої природи, наукових досліджень характеру взаємозв’язків між екологічними факторами екосистем для збереження і відтворення ландшафтів. Заповідники також є формою збереження генофонду нашої планети. В основу організації природних заповідників покладені такі принципи:

– території мають бути найменше змінені господарською діяльністю людини;

– до природних ландшафтів цих територій повинні належати рідкісні види флори і фауни;

– заповідники є еталонами природних зон або менших таксономічних одиниць;

– розміри територій заповідників мають бути достатніми для саморегуляції природних процесів;-

– насамперед заповідаються еталони тих ландшафтів, яким загрожує зникнення.

Національні природні парки (НПП) – це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність*158.

*158: {Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 20.}

У НІШ завдання охорони природи поєднуються з туризмом, рекреацією. їх основна мета полягає в організації відпочинку там, де природні ландшафти добре збережені. Але рекреаційні завдання природних національних парків не мають переважати над природоохоронними. До основних цілей створення національних парків належать такі:

– збереження репрезентативних екосистем планети;

– підтримка біорізноманіття на певному рівні;

– збереження генетичних ресурсів тварин і рослин;

– проведення наукових досліджень та моніторингу за станом природного середовища;

– організація туризму й відпочинку населення. Найважливішим принципом під час організації природних

Парків є встановлення “місткості” парку, тобто тієї кількості відпочиваючих, що може одночасно перебувати на території парку з урахуванням допустимої щільності на одиницю його площі, а також природних умов території (рельєфу, типу рослинності). Найстаріший у світі Єллоустонський національний парк з дуже різноманітним тваринним світом створений у 1872 р. у США; його площа становить 900 тис. га.

На території національних природних парків встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з їх функціональним зонуванням. Розрізняють такі функціональні зони*159:

*159: {Там само. – Ст. 21. }

– заповідна, призначена для охорони та відновлення найцінніших природних комплексів, її режим визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників;

– зона регульованої рекреації призначена, для короткострокового відпочинку й оздоровлення населення; дозволяється влаштування туристських маршрутів та екологічних стежок; забороняються рубання лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів заповідної зони;

– зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, баз відпочинку тощо;

– господарська, в її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, тут розташовані населені пункти, а також землі інших землевласників, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На жаль, для національних природних парків України на сьогодні характерні такі негативні ознаки:

– катастрофічно малі їх розміри для забезпечення самовідновлення природних екосистем та охорони природних процесів;

– наявність населених пунктів і різноманітних землекористувачів;

– інтенсивне економічне використання навколишніх сусідніх територій.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого або регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної, наукової й історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення*160. Заказники – природні території (акваторії), створені з метою збереження і відтворення природних комплексів або їх окремих компонентів. Залежно від походження, мети і необхідного режиму охорони вони поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

*160: {Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 20.}

У довготермінових заказниках охороняється лише частина природного комплексу, наприклад, дикі тварини. В них іноді дозволяється вирубка лісу або знищення шкідливих хижаків. Мета створення заказників полягає в збереженні, відтворенні та відновленні окремих компонентів природи й підтримці загальної екологічної рівноваги. Тимчасові заказники організуються для охорони та відновлення популяцій мисливських тварин; коли термін закінчується, в них здійснюється мисливство.

Пам’ятки природи – це природні об’єкти, що є унікальними або типовими, цінними в науковому, культурно-освітньому й оздоровчому значенні. До них належать невеликі урочища, окремі об’єкти (водоспади, печери, мінеральні джерела, місця історичних подій тощо), а також природні об’єкти штучного походження (кар’єри, ставки та ін.). Розрізняють такі пам’ятки природи: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Заповідними урочищами називаються лісові, степові, болотні й інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої й світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної й освітньої робіт.

Дендрологічні парки формуються для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев, чагарників та їх композицій для найефективнішого наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Парками – пам’ятками садово-паркового мистецтва називаються найцінніші зразки паркового будівництва з метою їх охорони й використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Наприклад, “Софіївка” в м. Умань, “Олександрія” в м. Біла Церква та ін.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються для збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, дослідження навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники формуються на основі природних заповідників, національних природних парків за умови, що до їх складу входять території й об’єкти природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і вони належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників*161. Кожен біосферний резерват має виконувати такі основні функції:

*161: {Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. // ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 17.}

– зберігати і захищати генетичні ресурси, види, екосистеми і ландшафти;

– активно сприяти сталому розвиткові на основі відповідного наукового та матеріально-технічного забезпечення;

– підтримувати проекти з освіти та навчання, проводити наукові дослідження та моніторинг на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях.

Для біосферних заповідників встановлюються диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з їх функціональним зонуванням, тобто виділяються такі функціональні зони:

1) ядро у або заповідна зона – території, призначені для збереження і відновлення найцінніших природних та мінімально порушених природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світів; режим цієї зони визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників;

2) буферна, до якої належать території, виділені з метою запобігання негативному впливові на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається згідно з вимогами, встановленими для охоронних зон природних заповідників;

3) перехідна, або зона антропогенних ландшафтів – території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Створення біосферних заповідників для спостереження” вивчення та контролю за станом і антропогенними змінами природного середовища в межах планети почалося в 70-ті роки XX ст. за ініціативи ЮНЕСКО, ЮНЕП і МСОП.

Концептуальні засади організації та функціонування біосферних резерватів мають наукову і практичну значущість для розробки концепції моделі переходу України на принципи сталого розвитку. З 1970 р. у всьому світі з ініціативи ЮНЕСКО виконується міжнародна програма “Людина і біосфера” (МАВ, від. англ. МАВ – Man and Biosphera), тобто здійснюються комплексні багаторічні дослідження впливу людства на біосферу та зворотної дії змінених біосферних процесів на здоров’я людини. Ця програма включає 75 наукових проектів спільних досліджень, що виконуються більш як у ЗО країнах світу. На сьогодні понад 90 країн почали виконувати програми МАВ, створивши національні комітети, які організовують відповідні дослідження. У грудні 1973 р. при Академії наук України сформували Національний комітет МАВ України.

У Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” від 14 грудня 1999 р. зазначено, що рішення про створення біосферних заповідників приймаються з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна (ст. 53). Нині в Україні створено такі біосферні заповідники: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський і Дунайський.

Показники площі земельних угідь територій та об’єктів ПЗФ України та їхня частка (у відсотках) від загальної площі країни, відповідно до Загальнодержавні Програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 pp. (затверджена 21 вересня 2000 p.), наведено у табл. 12.2.

Станом на 1 січня 2004 р. у складі природно-заповідного фонду України було 7120 територій та об’єктів загальною площею понад 2,7 млн га, що становило 4,5 % території країни*162. Слід зазначити, що за період із 1992 р, площа ПЗФ збільшилася майже удвічі в основному у зв’язку з відносно новими категоріями природоохоронних територій – біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків (табл. 12.3). Триває реалізація Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні “Заповідники”, затвердженої Постановою Верховної Ради України 22 вересня 1994 р.

*162: {Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально-економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 році та пріоритетні завдання на 2004 рік. – С. 27.}

Таблиця 12.2. Охоронні території й об’єкти ПЗФ України*163

*163: {Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 21 вересня 2000 року №1989-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2000. – 8 листопада. – № 207. – Дод. 2. – С. 13. }

Площі територій та об’єктів окремих категорій у природно-заповідному фонді України мають такі параметри: природних заповідників – 6 %, біосферних заповідників – 8, національних природних парків – 22, заказників – 38, пам’яток природи – 1, регіональних ландшафтних парків – 21, заповідних урочищ – 3, штучно створених об’єктів ПЗФ (ботанічних садів, зоологічних парків, дендрологічних парків, парків – пам’яток садово-паркового мистецтва) – 1 %. Частка площ ПЗФ істотно відрізняється від площ адміністративних одиниць (“відсоток заповідності”) (рис 12.2).

Таблиця 12.3. Зміни кількості та площі об’єктів ПЗФ України за період із 1992

До 2003 р., тис. га*164

*164: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. – К., 2003. – С. 57.}

Закінчення табл. 12.3

Примітка: * – фактична площа ПЗФ України (без урахування площ тих об’єктів ПЗФ, території яких входять до складу територій інших об’єктів ПЗФ).

Найменша (до 1 %) площа у Вінницькій, Дніпропетровській, Київській, Кіровоградській, Харківській областях, найбільша (11-15 %) – у Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій областях, м. Києві, а в м. Севастополі становить майже ЗО %. У Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Черкаській областях та Автономній Республіці Крим заповідні території займають 2-4 %, у Волинській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Чернівецькій та Чернігівській областях – 6-9 % *165.

*165: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. – К., 2003. – С. 57.}

Серед показників сталого розвитку держави щодо природно-заповідної мережі розрізняють такі:

– загальна площа природно-заповідних територій в абсолютній та відносній кількостях (“відсоток заповідності”), що становить екологічний каркас держави;

– якісний (категорійний) склад природно-заповідних територій. Значну роль в інтеграції природно-заповідної мережі в господарство відіграють поліфункціональні території;

– наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави;

– наявність мережі міждержавних природно-заповідних територій, що в Європі з’єднують заповідні мережі різних країн, створюють основу для спільних досліджень.

За першим показником нині Україна має не дуже великий відсоток заповідності – лише 4,5 %, але темпи його зростання цілком задовільні. За другим показником Україна, зберігаючи мережу заповідників, успішно формує мережу поліфункціональних значних за площею територій, насамперед, національних і регіональних ландшафтних парків. Площа національних парків України на сьогодні перевищує площу її 17 заповідників. Також зростає мережа місцевих і регіональних ландшафтних парків.

Щодо третього показника, Україна має затверджену в 1994 р. програму перспективного розвитку її заповідної справи. Цей документ спрямований на збільшення кількості територій та частки поліфункціональних територій.

З метою виконання положень Загальнодержавної програми формування національної екомережі України на 2000-2015 pp. здійснюються такі роботи щодо створення нових територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення:

– Ічнянського національного природного парку (Чернігівська обл.), розширення території Луганського природного заповідника;

– національного природного парку “Гомільшанські ліси” (Харківська обл.), національного природного парку “Галицький” (Івано-Франківська обл.);

– Мезинського національного природного парку (Чернігівська обл.), національного природного парку “Великий Луг” (Запорізька обл.).

Особливої уваги заслуговує четвертий показник – формування в Україні мережі міждержавних природно-заповідних територій. У 65 країнах світу існує понад 100 таких територій, в Європі їх більше 50. Це дуже актуально для України, оскільки чимало її природно-заповідних територій продовжуються на територіях держав, що межують з нею, наприклад, Східні Карпати, Розточчя, Українське Полісся, відроги Середньоросійської височини. Перший такий об’єкт вже створений у Східних Карпатах – масив Стужиця площею майже 15 тис. га, який увійшов до складу першої в Центральній Європі трилатеральної міждержавної території – українсько-польсько-словацького біосферного резервату “Східні Карпати”.

Шацький національний природний парк – основа української ділянки потенційного українсько-польського заповідника “Західне Полісся”. Перспективним є створення на р. Десна українсько-російського біосферного заповідника з умовною назвою “Брянсько-Старогутські ліси”.

Отже, Україна потребує збільшення площі природно-заповідних територій та об’єктів, що повинно сприяти встановленню геоекологічної рівноваги на всій її території. Заповідними мають стати*166:

– *166: {Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. – К.: Знання, 2005. – С. 463. }

– ділянки, найменше змінені антропогенною діяльністю;

– території, на яких є види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України;

– ділянки з природними рослинними угрупованнями, занесеними до Зеленої книги України;

– басейни окремих річок, озера, коси й острови;

– колишні військові полігони;

– деякі мисливські господарства;

– райони, в котрих інтенсивно розвиваються ерозійні процеси, зсуви тощо;

– місця археологічних розкопок;

– унікальні природні об’єкти (печери, водоспади, гірські вершини, річкові долини, екзотичні рослинні угруповання та ін.).

Отже, до природно-заповідного фонду України належать природні та штучно створені території й об’єкти, які відрізняються за ступенем суворості заповідного режиму. Лише у природних заповідниках повністю заборонені всі види господарського використання природних ресурсів, чисельність тварин не регулюється, біотехнічні заходи не проводяться, туризм обмежений або повністю заборонений. Оскільки під час створення природних національних парків, як правило, керуються не тільки природоохоронними цілями, слід пам’ятати, що рекреаційні завдання не мають переважати над природоохоронними.

На основі природних заповідників, національних природних парків із включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій створюються біосферні заповідники, які належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резерватів.

На сьогодні Україна має невеликий відсоток заповідності – лише 4,5 %, але темпи його зростання цілком задовільні. Крім цього, Україна успішно формує мережу поліфункціональних значних за площею територій, насамперед, національних і регіональних ландшафтних парків. Також збільшується мережа місцевих, регіональних ландшафтних парків. В Україні продовжує формуватися мережа міждержавних природно-заповідних територій, що є дуже актуально для України, оскільки чимало її природно-заповідних територій продовжуються на територіях держав, які межують з нею.

(2 votes, average: 4,00 out of 5)