Екогеографія України – Гавриленко О. П. – ГЛОСАРІЙ
Агроекологічний потенціал грунтів – здатність грунтів виконувати функцію сільськогосподарських угідь, створювати оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин, а також підтримувати екологічну рівновагу в агроландшафтах і природному середовищі.
Альтернативні джерела енергії – відновлювані джерела, до яких належать енергія сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, що існують постійно або виникають періодично у довкіллі.
Артезіанські води (напірні) – усі підземні води, котрі залягають у більш-менш глибоких пластах і мають напір.
Атмосферне забруднення – 1) потрапляння у повітря різних газів, частинок рідких або твердих речовин, парів, що перевищує нормальний фон концентрації речовин і негативно впливає на організми, погіршує їх життєві умови; 2) несприятливі зміни стану атмосферного повітря, цілком або частково спричинені діяльністю людини, що безпосередньо або опосередковано змінюють розподіл енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості атмосфери й умови існування живих організмів.
Атмосферне повітря – життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, що є природною сумішшю газів і перебуває за межами житлових, виробничих та інших приміщень.
Біологічне (біотичне) різноманіття – сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території України, її територіальних і внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Біологічне різноманіття складається а видового, популяційного, ценотичного, генетичного різноманіть.
Біота – усі види живих істот у сукупності. Біотичний потенціал – генетично зумовлена здатність організмів, видів, популяцій, структурних або функціональних блоків екосистеми існувати в певному діапазоні екологічних умов та підтримувати структурно-функціональну організацію екосистеми, у складі якої вони перебувають.
Біосферні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.
Болота – надмірно зволожені ділянки земної поверхні, на яких росте специфічна вологолюбна рослинність, розвивається болотний тип грунтоутворення, і, як правило, є шар торфу потужністю понад 30 см.
Відходи – будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності та не мають подальшого використання за місцем утворення або виявлення, власник має позбутися їх шляхом утилізації чи видалення.
Відходи небезпечні – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні або інші небезпечні властивості, котрі створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.
Водозбірний басейн – частина земної поверхні й товщі грунтів, з яких відбувається стік води у водотік або водойму.
Водокористування – використання вод (водних об’єктів) з метою задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту й інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та ін.
Водосховища – штучні водойми, утворені під час спорудження водомірної греблі в долині річки, причому об’єми води в них перевищують 1 млн м3.
Географічна оболонка – матеріальна система, що сформувалася на поверхні Землі внаслідок взаємодії та взаємопроникнення чотирьох геосфер: атмо-, гідро-, літо – і біосфери.
Геоекологія – 1) галузь знань, в якій вивчаються закономірні зв’язки між живими організмами, у тому числі людиною, техногенними спорудами та геологічним середовищем;
2) наука про екологічні проблеми зовнішніх геосфер Землі;
3) наука про екологічні перетворення геосфери під впливом техногенних процесів;
4) міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує екосферу як взаємопов’язану систему геосфер у процесі її інтеграції з суспільством;
5) міждисциплінарна наука, що вивчає неживу (абіотичну) речовину геосферних оболонок Землі як компонент навколишнього середовища і мінеральну основу біосфери;
6) наука, в котрій аналізуються різноманітні зв’язки між природою, людиною (соціумом) і господарством, пропонуються шляхи раціональної просторової організації природних, соціальних і господарських систем;
7) система наук про інтеграцію геосфер і суспільства;
8) комплексна природнича географія, що охоплює абіотичний та біоекологічний підходи і досліджує геоекосистеми (ландшафти) в їх просторово-часовій диференціації, вирішує природно-географічні завдання оптимізації довкілля людини.
Геоекологічний моніторинг – система спостереження та контролю за станом навколишнього середовища для визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ за допомогою відповідних регулювальних засобів.
Геоекологічне прогнозування – 1) розробка уявлень про природні комплекси майбутнього та їхні перемінні стани, в тому числі зумовлені антропогенною діяльністю;
2) система досліджень з метою виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) у цілях розробки заходів щодо оптимізації природного середовища.
Геоекосистема – територіальна система, яка контролюється людиною, є ділянкою ландшафтної сфери Землі, що має характерні процеси тепло – та вологообміну, біогеохімічні кругообіги, певні види господарської діяльності та соціокультурні зв’язки.
Демографічний вибух – безмежний вибухоподібний темп збільшення рівня населення.
Демографічний перехід – послідовна зміна типів відтворення населення, що спричинює стабілізацію його чисельності.
Демографічна політика – діяльність органів державного управління та соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних і якісних параметрів відтворення населення.
Дендрологічні парки – парки, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найефективнішого наукового, культурного, рекреаційного й іншого використання.
Державна система моніторингу довкілля – система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.
Екогеографія – особливий напрям (дисципліна) у географічній науці, що вивчає географічне середовище, його екосистеми з екологічного погляду і з метою розв’язання проблем, пов’язаних із життєдіяльністю людини як елемента живої природи” й отримання необхідних ресурсів для розвитку людства.
Екологія – синтез науки про довільні природні сукупності об’єктів та явищ і нових принципів та уявлень про призначення людини й інших організмів та цілі їхньої життєдіяльності.
Екологічна безпека – комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі та в її окремих регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове людство (без серйозних ускладнень адаптуватися).
Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів або об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності до норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Екологічна місткість території – максимальний обсяг техногенного й антропогенного навантаження на середовище, який воно може витримати без катастрофічних порушень.
Екологічна небезпека – ступінь імовірності розвитку негативних чинників, явищ та їх взаємозв’язків, що є в певній природній системі і спричинюють її незворотну деградацію, в тому числі у системі “населення – навколишнє середовище”.
Екологічна проблема – який-небудь невивчений або недостатньо вивчений аспект взаємодії людини і навколишнього середовища, що потребує подальшого дослідження і вирішення.
Екологічна ситуація – сукупність станів екологічних об’єктів у межах певної території (ландшафт, річковий басейн, адміністративний район, місто, природний регіон, адміністративна область або країна загалом) у певний проміжок часу.
Екологічна ситуація надзвичайна – ситуація, що виникає внаслідок раптових природних лих або техногенних аварій і супроводжується великими збитками.
Екологічне законодавство – структура, котра об’єднує екологічні юридичні норми різного рівня та різної спрямованості.
Екологічний потенціал території – 1) здатність природного середовища відновлювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу;
2) сукупність речовинно-енергетичних ресурсів і властивостей екосистем, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційні, середовищні) і корисні функції (захисні, продукційні, рекреаційні, редукційні, ресурсні, естетичні), котрі людина може використовувати.
Екологічне право – система норм і правил, що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища.
Екологічні проблеми – суперечності, які виникають у системі речовинних, енергетичних, інформаційних зв’язків суспільства з природним середовищем, вплив цих протиріч на людину й умови її життєдіяльності
Екомережа України – 1) територіально безперервна система природних ландшафтів, що утворюють природний каркас, котрий визначатиме екологічну стійкість території;
2) єдина територіальна система, до якої належать ділянки природних ландшафтів, що особливо охороняються, і території й об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території й об’єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екомережі – природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Енергетична безпека – стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного й обгрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також щодо гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні та здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску.
Енергоефективність – співвідношення загальних запасів основних видів енергії (ЗЗОВЕ) до ВВП; вона є основним показником ефективності економіки країни.
Енергозбереження – діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), спрямована на раціональне використання й економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві, реалізується шляхом використання технічних, економічних і правових методів.
Енергозберігаюча технологія – метод виробництва продукції з раціональним використанням енергії, що дає можливість одночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, отриманих у процесі виробництва й експлуатації виготовленого продукту.
Забруднення водних ресурсів – внесення людиною безпосередньо або опосередковано речовин та енергії у водне середовище, що спричинює такі шкідливі наслідки, як завдання збитків живим ресурсам, небезпека для здоров’я людей, ускладнення морської діяльності, включаючи рибальство, погіршення якості морської води та зменшення її корисних властивостей.
Забруднення грунтів – процес привнесення та виникнення в грунті нових, нехарактерних для нього фізичних, хімічних, біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня концентрації зазначених агентів.
Заказники – природні території (акваторії)” створені з метою збереження і відтворення природних комплексів або їх окремих компонентів.
Заповідання – вилучення певної території зі сфери звичайної господарської діяльності з метою підтримки екологічної рівноваги, збереження еталонів недоторканої природи, наукових досліджень характеру взаємозв’язків між екологічними факторами екосистем для збереження і відтворення ландшафтів.
Заповідні урочища – лісові, степові, болотні й інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення та створюються для збереження їх у природному стані.
Затока – частина океану, яка вдається в сушу, але має вільний водообмін з іншими частинами океану.
Зелена книга України – державний документ, в якому наведені відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань України, що потребують охорони та мають важливе значення як складова біологічного різноманіття.
Знеліснення – повне знищення лісової рослинності та переведення земель в інший тип господарського використання.
Зоологічні парки – парки, що створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
Інтенсивність атмосферних опадів – така їх кількість, що випадає за одиницю часу (хвилину, годину, місяць).
Клімат – характерний для конкретної території багаторічний режим погоди, зумовлений сонячною радіацією, її перетвореннями в дійовому шарі земної поверхні та пов’язаною з нею циркуляцією атмосфери й океанів.
Кліматоутворювальні фактори – фізичні механізми, що впливають на кліматичну систему, а також основні взаємодії між її (системою) складовими.
Ландшафтне різноманіття – реальна множинність на земній поверхні створених природою (а нині майже повсюди тією чи іншою мірою антрологенізованих) цілісних дискретно-континуальних структур (ландшафтних комплексів будь-якого розміру чи ієрархічного рівня).
Ліс – сукупність землі, рослинності (в якій домінують дерева і чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що взаємопов’язані в розвитку, впливають один на одного і на навколишнє середовище.
Лісові ресурси – сукупність матеріальних благ лісу, котрі можна використати, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу, з найбільшою господарською ефективністю.
Лісистість – частина вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі території країни.
Лимани – озера, розташовані неподалік від морів, що періодично з’єднуються з морем або відділені від нього піщаними пересипами, іноді відкритими до моря.
Море – частина океану, яка вдається в сушу чи відокремлена від океану островами або підводними узвишшями, відрізняється від прилеглої частини океану природними умовами, головним чином, гідрологічним режимом.
Навколишнє природне середовище – частина географічної оболонки, що оточує людину, і з якою безпосередньо пов’язані життя та виробнича діяльність суспільства.
Національні природні парки – природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, котрі мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність.
Національна служба моніторингу – система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами та елементами геосистем відповідно до заданої програми й уніфікованих методик.
Пам’ятки природи – природні об’єкти, що є унікальними або типовими, цінними з наукового, культурно-освітнього та оздоровчого поглядів.
Парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва – найцінніші зразки паркового будівництва, які створюються з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Парниковий ефект – здатність атмосфери, що пропускає короткохвильове електромагнітне випромінювання від Сонця, затримувати (частково або повністю) тепловий потік від земної поверхні, повертаючи його до Землі у вигляді “зустрічного випромінювання”.
Пестициди – токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, унаслідок діяльності котрих уражаються рослини, тварини, люди і завдається шкода матеріальним цінностям, а також гризунів, бур’янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічувальних видів риб.
Природні ресурси – 1) елементи природи (тіла, процеси та явища), які використовуються або можуть бути використані в процесі соціального обміну речовин для задоволення потреб суспільства;
2) компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об’єкти, що використовуються або можуть бути використані під час здійснення господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продукти виробництва і предмети споживання, мають споживчу цінність.
Природно-ресурсний потенціал – міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства; сукупність природних ресурсів і природних умов, що перебувають у певних географічних межах і забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства.
Природні заповідники – 1) ландшафти, де зберігаються, охороняються і вивчаються всі компоненти екосистем: повітря, грунти, гірські породи, природні води, рослинний і тваринний світ, пам’ятники природи та культури;
2) територія, вилучена з будь-якого господарського використання та призначена для особливих форм застосування, насамперед, збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, стеження за загальним станом природного середовища планети (глобальний та інші види моніторингу) та підтримки екологічної рівноваги в особливо уразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів.
Природні умови – комплекс взаємопов’язаних компонентів природи, що формують різнорівневі природно-територіальні комплекси.
Природокористування – сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, покращення й охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності.
Природокористування раціональне – високоефективне господарювання, що не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу та несприятливих змін у навколишньому природному середовищі людини, які можуть завдати шкоди її здоров’ю та власне життю.
Регіональні ландшафтні парки – природоохоронні рекреаційні установи місцевого або регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
Рекреаційні ресурси – 1) географічні об’єкти, які використовуються або можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення;
2) об’єкти та явища природного й антропогенного походження, котрі мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри і є матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування і спеціалізації рекреаційних центрів та забезпечують їх економічну ефективність.
Рекреаційні умови – сукупність компонентів і властивостей природного середовища, що сприяють рекреаційній діяльності (наприклад, кліматичні особливості, мінеральні джерела, біорізноманіття тощо), але при цьому не є її матеріальною базою.
Рекультивація земель – відтворення продуктивності територій, порушених гірничою промисловістю, та повернення їх у різні види використання, що передбачає здійснення комплексу інженерних, гірничотехнічних, меліоративних, сільськогосподарських та лісогосподарських робіт.
Ресурсний цикл – сукупність перетворень і просторових переміщень речовин, які відбуваються на всіх етапах використання природних ресурсів.
Родовища корисних копалин – нагромадження мінеральних речовин у надрах, джерелах вод та газів, на поверхні землі, дні водоймищ, які за кількістю, якістю й умовами залягання придатні для промислового використання.
Стічна вода – вода, утворена в процесі господарсько-побутової та виробничої діяльності (крім шахтної, кар’єрної та дренажної вод), а також відведена із забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів.
Стихійні метеорологічні явища – атмосферні явища, які за інтенсивністю, періодами виникнення, тривалістю та площею поширення можуть завдавати або завдавали збитків господарству та населенню.
Техногенні родовища корисних копалин – відвали видобутку та відходи збагачення і переробки мінеральної сировини, що містять цінні корисні копалини та мають промислове значення.
Техносфера – глобальна сукупність знарядь, об’єктів, матеріальних процесів і продуктів суспільного виробництва, простір геосфер Землі, який зазнає впливу виробничої діяльності людини та є зайнятим її продуктами.
Червона книга України – офіційний державний документ, в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів та заходи щодо їх збереження і відтворення.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)