Екогеографія України – Гавриленко О. П. – 3.1. Ресурсні цикли в техносфері
Світове господарство можна розглядати як екологічну нішу людства – техносферу. За багатьма просторовими та потоковими параметрами вона збігається з біосферою, екологічна місткість якої обмежена. Це зумовлює неминучу конкуренцію між активними елементами біосфери і техносфери, між суспільним виробництвом і планетарною біотою. Багато ознак таких взаємозв’язків виглядають як конкурентне витискування біосфери.
Техносфера – глобальна сукупність знарядь, об’єктів, матеріальних процесів і продуктів суспільного виробництва, простір геосфер Землі, на який впливає виробнича діяльність людини та є зайнятим її продуктами. У XX ст. людина розширила межі техносфери за межі біосфери – у близький і далекий Космос, у глибини земної кори, під дно океану – і створила особливу матеріально-енергетичну оболонку планети. Можна стверджувати, що світове господарство почало функціонувати не лише як глобальна техніко-економічна, а й як глобальна еколого-географічна система*42.
*42: {Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология. Человек – Экономика – Биота – Среда: Учебн. для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2002. – С. 72. }
Природокористування – це сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, покращення та охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності. При цьому під сутністю поняття раціонального природокористування слід розуміти високоефективне господарювання, що не спричинює різкі зміни природно-ресурсного потенціалу та несприятливі зміни у навколишньому природному середовищі, які можуть завдати шкоди здоров’ю і життю людини.
Основними видами природокористування є: промислове, сільськогосподарське, рекреаційно-природоохоронне. За характером використання природних ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Класифікація основних напрямів і видів природо користування
| 1. Використання природних ресурсів | |
| 1 | Видобування природних ресурсів (у тому числі виявлення, вивчення, підготовка, безпосереднє видобування) |
| 2 | Ресурсокористування (без безпосереднього видобування з навколишнього середовища) |
| 3 | Використання складових середовища як резервуара відходів виробництва і споживання |
| 2. Конструктивне перетворення | |
| 1 | Комплексні програми перетворення навколишнього середовища |
| 2 | Покращення окремих властивостей ресурсів (збагачення, меліорація тощо) |
| 3 | Захист від стихійних небажаних явищ |
| 4 | Ліквідація негативних наслідків господарської діяльності |
| 3. Відновлення природних ресурсів | |
| 1 | Безпосереднє відновлення ресурсного потенціалу (створення штучних біоценозів, функціональний розподіл лісів, опріснення морських вод та ін.) |
| 2 | Створення умов для відновлення відновлюваних ресурсів (наприклад, захист водоохоронних лісів) |
| 3 | Відновлення властивостей, ознак, функцій навколишнього середовища (рекультивація ландшафтів, очищення річкових вод тощо) |
| 4. Охорона сфери життєдіяльності людини та природних ресурсів | |
| 1 | Запобігання негативному впливу виробництва та споживанню |
| 2 | Власне охорона (консервація) ландшафтів та екосистем |
| 3 | Збереження генетичного розмаїття біосфери |
| 5. Управління і моніторинг | |
| 1 | Інвентаризація, контроль, облік |
| 2 | Регулювання стану ресурсів і навколишнього середовища |
| 3 | Управління процесами природокористування |
Концепцію ресурсних циклів розробив у 1975 р. учений І. В. Комар. Він вважав, що обмін речовин між суспільством і природою має добре виражений характер поліциклічного процесу. А сумарний потік цього обміну можна поділити на окремі ресурсні цикли*43.
*43: {Агроэкология / Под ред. В. А. Черникова, А. И. Чекереса. – М.: Колос, 2000. – С. 125.}
Будь-який технологічний процес починається з вилучення з навколишнього середовища природного ресурсу і закінчується поверненням у нього різноманітних відходів у а також тих готових виробів, термін яких уже минув. Цей процес незамкнений. На відміну від природних обмінних циклів у біосфері, в техносфері він має кінцевий характер. Ці відмінності зумовлюють істотні суперечності їх взаємодії. Наприклад, унаслідок антропогенної діяльності порушується розвиток природних циклів, що виводить їх зі стану стійкої рівноваги.
Ресурсний цикл – сукупність перетворень і просторових переміщень речовин, які відбуваються на всіх етапах використання природних ресурсів. Ресурсний цикл включає: 1) виявлення природних ресурсів; 2) підготовку до експлуатації; 3) вилучення з природного середовища; 4) переробку; б) споживання; 6) повернення у природу. Ресурсні цикли поділяються на дві великі групи:
– ресурсні цикли на основі використання відновлюваних ресурсів. Вони включають три підгрупи: 1) цикли грунтово-кліматичних ресурсів і сільськогосподарської сировини; 2) цикли лісових ресурсів і лісоматеріалів; 3) цикли ресурсів флори і фауни;
– ресурсні цикли на основі використання корисних копалин. Також розрізняють три підгрупи: 1) цикли енергоресурсів та енергії; 2) цикли металорудних ресурсів і металів; 3) цикли неметалевої викопної сировини.
Ресурсні цикли поступово трансформуються на основі таких самих принципів, що і природні цикли. Це принципи взаємозв’язку та замкненості. За умови такої трансформації відбувається організація ресурсних циклів, що називається безвідходне виробництво, тобто сукупність технологічних процесів” в яких відходи одних використовуються як сировина для інших, що забезпечує їх повну утилізацію. Але в більшості виробництв утворення тих чи інших відходів неминуче. Тому нині реальною метою є перехід до маловідходних виробництв, котрі характеризуються максимально можливою утилізацією відходів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)